4 серпня 1859 року у селі острова Хамарей на півночі Норвегії у родині
кравця Педерсена народився син. Коли хлопець виросте, то візьме назву
рідного хутора Гамсунд як псевдонім (остання літера випадково
загубиться в одній з газетних публікацій) та стане одним з
найвидатніших письменників європейської культури.
Кнут виріс у бідності, довгий час працював як батрак у рідного
дядька, пізніше заробляв на життя у містах, змінивши з десяток
професій. Найвидатніший майстер рідної мови отримав освіту у початковій
сільській школі, знання він здобував сам. Але цей час також був
періодом єднання з природою, зі своїм корінням у оповіданнях матері, що
походила з поважного, але збіднілого роду нащадків короля Харальда
Гарноволосого, засновника Норвезького королівства. Кнут був
аристократом не тільки за духом, але й за кров’ю.
У 18 років Гамсун надрукував невеличку повість «Загадкова
людина. Нурланська любовна історія», наступного року – баладу
«Побачення». Ці твори мали успіх у народного читача. Гамсун вирішив
стати письменником.
Користуючись підтримкою одного купця-мецената, він
відправляється у тодішній духовний центр північних германців –
Копенгаген зі соєю повістю «Фріда». Але усі видавництва відхиляють його
твір. Гамсун намагається знайти підтримку у відомого в той час
норвезького автора Бьйорнсона. Бьйорнсон, передивившись повість,
називає Гамсуна невдахою.
Деякий час Кнут живе у Христіанії, зрідка друкуючи статті у
газетах та впадаючи у цілковиті злидні. Після він змалює цей відтинок
шляху у романі «Голод». Назва характерна.
1882 року Кнут Гамсун емігрує до Америки, після невдалого
повернення на Батьківщину у 1886 році він знову їде туди. Гамсун
працює, багато читає (у той час він ознайомиться з творами Ніцше, який
стане його духовним батьком), виступає з публічними промовами про
європейську літературу.
Хоча ліберально-комуністичні писаки намагаються довести, що
геній почав цікавитися політикою лише у старості, коли, мовляв, став
маразматичним дідусем, це неправда. Вже найперші його твори виражали
ідеологію, підтриману Гамсуном – традиціоналізм, норвезький
націоналізм, пангерманізм, неприйняття капіталістичної плутократії,
властивої тоді перед усім Англії та США. Свої враження від
американських років Гамсун описав у памфлеті «Духовне життя Америки»,
де критикував владу грошової аристократії, расове змішування,
демократію, яка не має нічого спільного зі свободою, безґрунтовне
презирство «корінних» американців до європейських мігрантів etc. Багато
в чому ці риси властиві й сучасній Америці.
1890 року друкується роман «Голод», це робить Гамсуна
норвезькою знаменитістю. З цього місця починається висхідна його слави
й таланту.
1892 – роман «Містерії», «Редактор Люнге» (засудження буржуазного лібералізму та запроданської демократичної преси).
1893 – «Нові паростки».
1897 – «Пан».
1895-8 – трилогія «У воріт царства », «Гра життя», «Вечірня зоря»
(боротьба антиліберала та ніцшеанця вченого Карино за свої ідеали).
1898 – «Вікторія».
1902 – драма «Мункен Венд».
1905 року Гамсун вітав здійснення мрії кожного норвезького патріота –
Норвегія відкинула нав’язану 100 років назад унію зі Швецією. Країна
стала незалежною.
На цей час твори Гамсуна вже відомі всій Європі та перекладені
на кілька десятків мов. Особливо популярним він стає у Німеччині, які
геній відповідає повною взаємністю.
Система світосприйняття Гамсуна викристалізувалась за роки злиднів та
слави. Його погляд завжди знаходили відображення в його творах, Гамсун
ніколи не був прихильником «мистецтва для мистецтва у башті зі слонової
кості». Гамсун – правих політичних поглядів, він націоналіст. У той же
час він прихильно ставився до ідеї братського пангерманського союзу на
чолі з Німеччиною, де б невелика Норвегія зайняла гідне місце і була
захищена від ліберального та урбаністського впливу Англії (такий союз
ніяк не проглядався в трухлявій унії зі шведами). Гамсун – германофіл
та англофоб. Можна передивитися кілька його статей, промов та вибраних
місць з художньої літератури, щоб переконатися у його расизмі та
антисемітизмі, ґрунтованих на глибоких та вистражданих переконаннях.
Гамсун завжди засуджував міжрасові шлюби, культурне змішування, надання
небілим расам політичних прав. Він пропонував пересилити усіх жидів до
Африки, щоб перешкодити їхньому впливу на, за його власним висловом,
«богообрану білу расу». Гамсун притримувався ідей «Крові та Ґрунту»,
вважав патріархальне вільне селянство Норвегії основою нації, а
урбанізацію – вбивчим процесом. Він був помірним критиком лютеранської
церкви, вимагаючи відкинути антинаціональні тенденції, та суровим
критиком буржуазності, її дилетантської «культури», боягузтва та
зрадництва. Як ніцшеанець, Кнут Гамсун відкидав псевдо-цінності заради
пошуку вічного та знаходив його у Традиції.
На початку 20 сторіччя Гамсун побував у Російській імперії,
цьому присвячена книга «У казковій країні». Особливо показове його
ставлення до слов’ян – Гамсун пише про їх фізичну та духовну близькість
до германців і вважає їх братньою расою.
1906 року розпадається шлюб Гамсуна з Бергльот Бек, а через 3
роки він одружується з Марією Андерсен, яка стане його вірною
супутницею на все життя.
1911 року він купує ферму у рідному Хамареї, щоб втілити
власні патріархальні ідеали у життя; тут він починає (1916) роботу над
ідеалістичним романом «Плоди землі», за цей твір Гамсун отримав
літературну нобелівську премію за 1920 рік. Ліберали не змогли обійти
видатного романіста.
Під час Першої світової війни Гамсун, відчуваючи початок
жорстокої битви між лівим і правим світами, повністю підтримував
Німеччину. Коли його донька (вже після Ком'пєну та Версалю) вийшла
заміж за англійського офіцера, батько відмовився від зрадниці.
Гамсун з бридкістю дивився на більшовизм на Сході, який
підтримувала зрадницька «норвезька робітнича партія», і радісно вітав
прихід до влади Муссоліні на Півдні.
«Мені б дуже хотілося виразити Муссоліні моє величезне захоплення і
глибоку повагу - Господь милістю своєю послав нам у цей смутний час
справжнього чоловіка» (з листа до видавника Х.Грига).
Але бойовий клич, повністю унісонний його романам та памфлетам, він
почув з Німеччини, де постали Адольф Гітлер та НСДАП. Гамсун відчув
себе націонал-соціалістом, а німецькі однодумці зрозуміли свій духовний
зв'язок з норвезьким генієм мистецтва. Альфред Розенберг у «Міфі ХХ
століття» назвав твори Гамсуна «великим епосом нордичної волі
сьогодення».
1934 року Гамсун був нагороджений німецькою «Медаллю Гете»,
свою премію у 10 тисяч марок він повернув націонал-соціалістичній
Німеччині у знак підтримки її реформ. Кілька разів він разом з дружиною
відвідував Німеччину протягом 30-х років. 1935 року він спеціальною
статтею вітав повернення Саару. Гамсун був тісно пов'язаний з
ультраправим «Нордичним товариством». Кожного року він отримував
поздоровлення з Днем народження від Альфреда Розенберга та доктора
Йозефа Геббельса.
Також Гамсун зайнявся підтримкою норвезького ультраправого руху,
передусім «Консервативного студентського союзу» та «Національної
Асамблеї» Відкуна Квіслінга. Письменник писав статті для
націонал-соціалістичних і взагалі правих видань, виступав з
націоналістичними та прогерманськими промовами, фінансово допомагав
юному руху.
«Колись фашизм у тій чи іншій формі переможе і в Норвегії. Тільки
цілковиті сліпці не бачать різниці в епосі та політиці до і після
війни». (1933 р., журнал «ABC»).
Гамсун розриває зв’язки з ліберальною літературною богемою Скандинавії,
рішуче підтримуючи шлях саме націонал-соціалізму. Він відмовився
підписувати листи на підтримку письменників - «жертв нацизму» - жидів
Осецького та Фріделя.
За тиждень до входження німецьких військ в Норвегію Гамсун
написав статтю у асамблеївській «Nasjonal Samling», де звертався до
братнього німецького народу з проханням захистити Норвегію від
англійської та більшовицької окупації і повної загибелі усіх дійсно
правих сил (деякі «праві» з початком світової війни перебігли до
антифашистів та намагалася потягнути письменника за собою).
Після окупації Гамсун чинив неймовірні для кожного
ліберала-юдофіла речі: заявляв, що Норвегія не знаходиться у стані
війни з Німеччиною, вимагав припинення непотрібної боротьби, вказував
на головного винуватця - жида Габро, президента норвезького парламенту
(стортінга), кращого друга Англії, що втік до Швеції. Гамсун, завжди
вірний підданий, тепер поставив королю Хакону ультиматум – увійти в
союз з Гітлером або відмовитися від корони. Хакон втік до Британії,
звідки «керував» Норвегією. У цій ситуації більшим королем був духовний
провідник нації, особливо її здорової частини, символ норвезького духу,
нащадок перших королів, а не коронований дегенерат.
У травні 1943 року Гамсун зустрічався з доктором Геббельсом у
Берлині, після чого він подарував рейхсміністру пропаганди свою
нобелевську медаль (знали б члени нобелевського комітету!).
«Можливо, доля дозволить цьому великому поетові ще пожити, щоби
побачити нашу перемогу! Якщо хтось заслужив це через свою благородну
підтримку нашої справи навіть у найважчих обставинах, то це - він». (щоденник д-ра Геббельса).
Після цього Гамсун виступав у Відні на конференції проти знищення союзницькими бомбардуваннями культурних цінностей.
А через 3 дні (26.06.1943) відбулась зустріч. У
Бергхофі зустрілися німець Адольф Гітлер, вождь визвольної
загальноєвропейської революції, та норвежець Кнут Гамсун, великий
письменник, що проніс полум’я правої ідеї через ціле століття і,
мабуть, символізував собою зв'язок між націоналізмом 19 сторіччя та
націонал-соціалізмом 20 сторіччя.
Після багатогодинної бесіди, вже на виході з резиденції фюрера
Європи, Гамсун та його вірна дружина попросили ад’ютанта передати одну
фразу: «скажіть Адольфу Гітлеру: ми віримо у Вас!».
Але на жаль… 1945 рік. Адольф Гітлер закінчує своє життя. Війська
союзників під Осло, через день німці відійдуть і впаде уряд Квіслінга.
Гамсун знає про це, але публікує в одній з центральних газет некролог
фюреру, де називає його лицарем, що загинув у боротьбі за свободу для
всіх європейських націй:
«Адольф Гітлер… Я недостойний промовляти вголос його ім’я. Його
життя і справи виключають сентиментальні схлипування. Він був воїном –
воїном, що боровся в ім’я людства, і пророком Євангелія справедливості
для всіх націй…». Це звідти.
Що
далі? Арешт у травні разом з усією родиною (його сини Торе і Арільд
були членами Асамблеї, Арільд воював на Східному фронті як
доброволець). Звинувачення патріота у зраді від тих, хто віддасть
країну на подальше гниття та загибель. Намагання знайти у генії маразм
чи відхилення під час обстежень у психлікарні (невдача, знайшли тільки
«незначне послаблення розумових здібностей через інфаркти»). Суд над
дружиною Марією – 3 роки ув’язнення за колабораціонізм, суд над сином
Арільдом – 4 роки за боротьбу з комунізмом, який вже тоді знищив і
нищив надалі десятки мільйонів невинних людей. Суд над Кнутом Гамсуном
(грудень 1947) – штраф у 500 000 крон, арешт майна та авторських прав,
заборона на друк його книг. Демократи показали себе.
«Те, що я писав, не було помилковим. Не було помилковим, коли я
писав. Я у цілковитій згоді з самим собою, і совість в мене повністю
чиста» - це заява на суді.
Гамсун не каявся. А в чому було каятися і перед ким?
1949 року він написав останню свою книгу.
1952 року Кнут Педерсен-Гамсун помер.
Він вірив і ми маємо вірити.
Демократи хотіли, щоб норвежці його забули, 10 років не друкували
навіть його ранніх книжок – не вийшло. Тому вигадали, що його
літературна творчість – то одне, а публіцистика та політична діяльність
– зовсім інше. Один журналіст навіть запропонував дилему «Ким був
насправді Гамсун – нацистом чи геніальним письменником?». Маячня!
Кунт Гамсун був норвезьким літературним генієм і справжнім
націонал-соціалістом! І кожний його стилістично досконалий рядок
водночас є посланням для нас – націонал-соціалістів наступних поколінь.
Категория: Світова література | Добавил: rozum (12.07.2007)
| Автор: Ulysses, Луганська область
4 серпня 1859 року у селі острова Хамарей на півночі Норвегії у родині
кравця Педерсена народився син. Коли хлопець виросте, то візьме назву
рідного хутора Гамсунд як псевдонім (остання літера випадково
загубиться в одній з газетних публікацій) та стане одним з
найвидатніших письменників європейської культури.
Система світосприйняття Гамсуна викристалізувалась за роки злиднів та
слави. Його погляд завжди знаходили відображення в його творах, Гамсун
ніколи не був прихильником «мистецтва для мистецтва у башті зі слонової
кості». Гамсун – правих політичних поглядів, він націоналіст. У той же
час він прихильно ставився до ідеї братського пангерманського союзу на
чолі з Німеччиною, де б невелика Норвегія зайняла гідне місце і була
захищена від ліберального та урбаністського впливу Англії (такий союз
ніяк не проглядався в трухлявій унії зі шведами). Гамсун – германофіл
та англофоб. Можна передивитися кілька його статей, промов та вибраних
місць з художньої літератури, щоб переконатися у його расизмі та
антисемітизмі, ґрунтованих на глибоких та вистражданих переконаннях.
Гамсун завжди засуджував міжрасові шлюби, культурне змішування, надання
небілим расам політичних прав. Він пропонував пересилити усіх жидів до
Африки, щоб перешкодити їхньому впливу на, за його власним висловом,
«богообрану білу расу». Гамсун притримувався ідей «Крові та Ґрунту»,
вважав патріархальне вільне селянство Норвегії основою нації, а
урбанізацію – вбивчим процесом. Він був помірним критиком лютеранської
церкви, вимагаючи відкинути антинаціональні тенденції, та суровим
критиком буржуазності, її дилетантської «культури», боягузтва та
зрадництва. Як ніцшеанець, Кнут Гамсун відкидав псевдо-цінності заради
пошуку вічного та знаходив його у Традиції.
Також Гамсун зайнявся підтримкою норвезького ультраправого руху,
передусім «Консервативного студентського союзу» та «Національної
Асамблеї» Відкуна Квіслінга. Письменник писав статті для
націонал-соціалістичних і взагалі правих видань, виступав з
націоналістичними та прогерманськими промовами, фінансово допомагав
юному руху.
Що
далі? Арешт у травні разом з усією родиною (його сини Торе і Арільд
були членами Асамблеї, Арільд воював на Східному фронті як
доброволець). Звинувачення патріота у зраді від тих, хто віддасть
країну на подальше гниття та загибель. Намагання знайти у генії маразм
чи відхилення під час обстежень у психлікарні (невдача, знайшли тільки
«незначне послаблення розумових здібностей через інфаркти»). Суд над
дружиною Марією – 3 роки ув’язнення за колабораціонізм, суд над сином
Арільдом – 4 роки за боротьбу з комунізмом, який вже тоді знищив і
нищив надалі десятки мільйонів невинних людей. Суд над Кнутом Гамсуном
(грудень 1947) – штраф у 500 000 крон, арешт майна та авторських прав,
заборона на друк його книг. Демократи показали себе.
