РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Сучасна українська література [18]
Світова література [15]
Світова художня література, поезія, маловідова в нашу добу
Михайль Семенко [191]
ЕЗРА ПАУНД [17]
Поезії Езри Паунда в перекладі Андрія Волошина
Мечеслав Антон Рисич [0]
Smierc Polarstern [9]
Леся Українка [0]
Vasili Bakagias [12]
Vasili Bakagias Poetry
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 698

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Література » Світова література

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ КНУТА ГАМСУНА В РОМАНІ "ОСТАННЯ ВІДРАДА"
 Творчість великого норвезького письменника К.Гамсуна (1859-1952) в
радянському літературознавстві оцінювалась досить упереджено, враховуючи
антибільшовицьку налаштованість автора та підтримку ним німецького
націонал-соціалізму в роки ІІ Світової війни. З іншого боку, не маючи можливості
цілковитого ігнорування художньої значимості творів К.Гамсуна, а також факту
нагородження його Нобелівською премією в галузі літератури 1920 р., літературні
критики вдавались до тактики "часткового виправдання" письменника: "В конце
жизни, запутавшись в своих консервативных социально-политических концепциях,
престарелый писатель принял сторону коллаборационистов в оккупированной
гитлеровцами Норвегии, за что после освобождения страны предстал перед судом"
[1, с. 434]. Самі факти безпосередньої підтримки німецького націонал-соціалізму
та германоцентристські погляди К.Гамсуна або ігноруються, або отримують
нейтральну оцінку. Подібний безсистемний підхід до біографії і творчості
письменника має місце і в сучасній українській літературній критиці. Проте
недвозначність соціально-політичного світогляду К.Гамсуна прослідковується ще в
його ранніх творах.

Роман "Остання відрада" (1912) є одним із найвиразніших ідейних маніфестів
автора, реакцією на зміни в соціально-економічному житті Норвегії, пов'язані з
припливом іноземного капіталу, руйнацією традиційного сільського укладу життя,
нестримним процесом урбанізації. Це змушує головного героя до втечі від
прагматичної дійсності. "Я ушел в леса," [2, с. 7] - цими словами починається
роман.

Гамсунівський самітник залишає гроші та успіх, обмінюючи їх на ліс і
самотність. "Все суєта суєт" - ця формула Еклезіаста узагальнює стан душі героя.
Автор надзвичайно майстерно загострює контраст між відчуттям втраченої єдності з
Природою та змарнованою свідомістю "людини суспільства", доводячи його до
відвертої насмішки над сучасністю: "Я лежу и думаю об олене, о том, куда он
пошел, что он делал на берегу реки и где он находится в настоящее время.
Где-нибудь он, наверное, запутался рогами в ветвях и сорвал с дерева кору; в
другом месте он наткнулся на незамерзшее болото и ему пришлось свернуть в
сторону... Вот о чем я размышляю, лежа, покуривая свою трубку. А ты? Уж не
прочел ли ты для сравнения в двух газетах статьи, в которых говорится об
отношении общественного мнения в Норвегии к вопросу о страховании от старости?"
[2, с. 11] - іронізує п'ятдесятилітній герой роману.

І невипадковим є звернення до Ф.Ніцше вже на першій сторінці твору: "Ницше
по этому случаю сказал бы следующее..." [2, с. 7]. Образ головного героя, який,
усамітнившись, збирається "размышлять и раскаливать докрасна свое железо" [2, с.
7], наводить на підсвідомі паралелі з образом Заратустри великого німецького
філософа. "Тоді ніс ти свій попіл на гору - невже хочеш тепер понести свій
вогонь у долини?" [3, с. 9]. І герой К.Гамсуна спускається в долину. Долину
Торетінду.

Саме співдотик з людською спільнотою і виявляє всю глибину протиріч, що
лежать між внутрішнім світом героя і світом сучасності. Санаторій у підніжжі
гори Торетінд, до якого спускається самітник, вміщує в собі всю Норвегією в
мініатюрі. Дихання сучасності в образі новопрокладеної автомобільної дороги
досягає і цієї глушини, і вже самою атмосферою власного наступу сіє тривогу в
душах місцевих жителів. Мешканці долини вже давно покинули традиційну роботу на
землі, цілковито віддавшись розвитку туризму. Проте поступ прогресу, затягуючи у
своє колесо, так само швидко викидає з нього тих, хто не в силі встигати за його
нищівними обертами. Ділки із сусіднього Стурдалену відкривають автомобільне
сполучення і санаторію, який не в змозі конкурувати в нових умовах, загрожує
цілковите банкрутство. К.Гамсун не залишається обіч і звертає свою критику на
туризм, як химеру непродуктивного капіталізму та носія глобальної інтеграції.

В ХІІІ розділі виникає суперечка між відвідувачами санаторію, в якій словами
ад'юнкта Хьоя озвучені думки самого К.Гамсуна: "Страна, которая существует
только милостью соседей, не может служить примером ни для какой другой страны на
свете... А что толкает Швецию с такой удивительной быстротой вперед по пути
прогресса? Именно то, что она не смотрит ни на Швейцарию, ни на Норвегию, а во
всем берет пример с Германии" [2, с. 51-52]. Закономірними є думки і головного
героя: "Какое мне дело до двух англичан, ведь я местный житель, норвежец, мне
оставалось только молчать на все проделки могущественных туристов. Сами же они
принадлежали к нации всесветных бродяг и спортсменов, полной пороков, которую
покарает когда-нибудь гибелью справедливая судьба в лице Германии..." [2, с.
43]. Написаний у 1912 р., незадовго до початку І Світової війни, роман відверто
пропагує пангерманізм (з одночасним відкиданням "зіпсованої" англо-саксонської
гілки). Проте таку позицію автор займав і раніше (публіцистична праця "Про
духовне життя сучасної Америки", 1889 р.). Політичні переконання К.Гамсуна є
цілком оригінальними і незалежними, і нав'язаний пізніше образ "пристаркуватого"
письменника, який "заплутався" у власних переконаннях, йому аж ніяк не личить.

Суспільні зміни руйнують і багатовікові устої особистого життя пересічних
норвежців. Одна із центральних героїнь роману Інгеборг Торсен, молода вчителька,
являє собою типовий соціальний продукт "прогресу". Захопившись романтикою
просвітництва, демократії, рівності статей, фрьокен Торсен здобуває вищу освіту,
стає вчителькою, але дуже швидко розчаровується у своїх ідеалах: "Ведь мы сошли
с ума, я говорю это совершенно искренно. В те годы мы прониклись теми
извращенными понятиями, с которыми нам предстояло прожить потом всю жизнь; мы
поглупели от школьных познаний... Многие из нас совсем сбились с пути, некоторые
вышли замуж и, конечно, с такими понятиями проявили полную неприспособленность к
семейной жизни..." [2, с. 37-38]. К.Гамсун піддає критиці "модні"
навколофеміністичні соціальні концепції і протиставляє їм традиційний тип
норвезької жінки. Порівняймо це з пізнішою націонал-соціалістичною доктриною
сім'ї: "Немецкая девушка, воспитанная Лигой, олицетворяет собой неподдельную
цветущую женственность. Она отвергает блеск французской моды и ненавидит
накрашенных американок. Девушки нового поколения стремятся выйти замуж и
нарожать детей" [4]. В кінці роману Інгеборг, подібно до героїні Л.Толстого
Наташі Ростової, самореалізовується в ролі зразкової матері та хранительки
домашнього вогнища.

Проте прогрес уже не зупинити, і тональність підсумкового розділу несе
тільки похмуру іронію автора: "Тебе пишу я, новый дух Норвегии! Я написал это во
время чумы, ради чумы. Я не могу остановить чумы, нет, ее уже не побороть
больше... Но я все-таки заставлю тебя понять, что я близок к истине. В таком
случае я сделаю тебе уступку и не назову тебя идиотом" [2, с. 184].


Література:

1. Основные произведения иностранной художественной литературы (под ред.
Г.Харитонова). - Москва: "Книга", 1980.
2. Гамсун К. Последняя отрада // Последняя отрада. Последняя глава. -
Москва: "Эй-Ди-Лтд", 1994.
3. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. - Київ: "Основи", 1993.
4. Германский национал-социализм (под ред. В.Пруссакова). - Москва:
"Паллада", 1994.



--------------

Видано:

Філологічні науки.
- Чернівці: "Рута", 2006. - с. 33-34.

Категория: Світова література | Добавил: Andre-de-Renon (15.04.2010)
Просмотров: 1249 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017