Творчий спадок відомого американського поета-модерніста, лауреата Болінгенівської премії Езри Паунда, окрім виключної художньої цінності, являє предмет особливого інтересу в галузі теорії перекладу. Бувши неперевершеним спеціалістом з романських мов, поліглотом, Е. Паунд уже на зорі свого творчого життя розпочинає обширну і багатогранну перекладацьку роботу.
Сповідуючи принцип спадковості форм, Е. Паунд закликає наслідувати класичних авторів. Окрім оригінальних літературних алюзій, цей підхід знаходить відбиток у перекладацькій діяльності поета: "Навіщо писати те, що я можу перекласти з латини епохи Відродження чи переложити, взявши у безсмертних?" [2, с. 26].
Окрім суттєвого практичного внеску в традиційний переклад (еквілінеарний англійський переклад Г. Гайне), поет першим вдається до важливих перекладацьких експериментів: "У своїй теорії перекладу і практиці перекладу Паунд відштовхувався від провансальського "trobar" (винаходити, творити), пішовшого від латинського "tropus", яке у свою чергу пов'язано з грецьким "trephein" (зміна думки чи висловлювання)..." [2, с. 26]. Найяскравішими зразками екзегетичної інтепретації тексту стали вільні переклади Е. Паундом поезії середньовічних провансальських трубадурів А. Даніеля, А. де Марейля, П. Відаля і Б. де Вентадорна.
Унікальний художній прийом "маски", бувши застосованим у вільних інтерпретаціях Е. Паундом класичних творів, набуває новаторського перекладацького ефекту. Найвідомішим зразком подібної вільної ретрансляції тексту став скандальний гімн "Принесення Сексту Проперцію", який викликав бурю в академічному світі у зв'язку із надзвичайно вільним, алюзійного характеру перекладом латинського оригіналу. Свій революційний метод Е. Паунд пояснив вимогами художньої доцільності: "Моїм завданням було повернути мерця до життя, показати живий образ" [2, с. 27]. Будучи художньою інтерпретацією, переклад поеми включає також риси критичного дослідження. Російський перекладач Е. Паунда Я. Пробштейн наголошує: "Наслідування майстрів і переклад були для Паунда різновидом уважного читання (а уважне читання є певним чином перекладом...)" [2, с. 27].
Художній та перекладний аспекти у творчості поета утворюють нерозривний структурно-семантичний симбіоз. Остаточно межі між перекладом per se і поетичною інтерпретацію Е. Паунд стирає в монументальному епічному циклі "Cantos". Оголосивши ідею "зробити старе новим", поет поставив за мету при допомозі перекладу та парафразу зібрати з різнопланових культурних нашарувань мозаїчну картину історії світової цивілізації: "Його переклади ... повинні були перебудувати, впорядкувати і об'єднати численні фрагменти в загальну нервову систему, що обслуговує всю людську культуру" [1].
Окремої уваги заслуговують метричні, фонетичні і графологічні прийоми, застосовані Е. Паундом у перекладах давньоримської та середньовічної европейської і китайської поезії, зокрема зміна історичної структури музикального поєднання строф та введення в текст ієрогліфічного письма. Втім, не зважаючи на схвалення багатьох авторитетних критиків, зокрема Нобелівського лауреата Т. Еліота, який визнав Е. Паунда "майстром, вищим за себе", перекладацькі іновації останнього досі залишаються дискусійними.
Література:
1. Генис А. Эзра Паунд в России / Александр Генис. — http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24200195.html. 2. Пробштейн Я. Вечный бунтарь / Ян Пробштейн // Стихотворения и избранные Cantos / Эзра Паунд. — СПб : Владимир Даль, 2003. — С. 17—57.
Публікація:
Вишинський С. Езра Паунд як новатор англійського перекладу / Святослав Вишинський // Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького національного університету. 10-11 травня 2007 року. Філологічні науки. — Чернівці: Рута, 2007. — С. 261—262.
