smierc@bigmir.net
 Лютий 2007


 Творчий спадок відомого американського поета-модерніста, лауреата
 Болінгенівської премії Езри Паунда, окрім виключної художньої цінності, являє
 предмет особливого інтересу в галузі теорії перекладу. Бувши неперевершеним
 спеціалістом з романських мов, поліглотом, Е.Паунд уже на зорі свого творчого
 життя розпочинає обширну і багатогранну перекладацьку роботу.

 Сповідуючи принцип спадковості форм, Е.Паунд закликає наслідувати класичних
 авторів. Окрім оригінальних літературних алюзій, цей підхід знаходить відбиток у
 перекладацькій діяльності поета: "Зачем писать то, что я могу перевести из
 латыни эпохи Возрождения или переложить, взяв у бессмертных?" [2, с. 26].

 Окрім суттєвого практичного внеску в традиційний переклад (еквілінеарний
 англійський переклад Г.Гайне), поет першим вдається до важливих перекладацьких
 експериментів: "В своей теории перевода и практике перевода Паунд отталкивался
 от провансальского "trobar" (изобретать, творить), произошедшего от латинского
 "tropus", которое в свою очередь связано с греческим "trephein" (изменение мысли
 или выражения)..." [2, с. 26]. Найяскравішими зразками екзегетичної інтепретації
 тексту стали вільні переклади Е.Паундом поезії середньовічних провансальських
 трубадурів А.Даніеля, А.Марейля, П.Відаля і Б. де Вентадорна.

 Унікальний художній прийом "маски", бувши застосованим у вільних
 інтерпретаціях Е.Паундом класичних творів, набуває новаторського перекладацького
 ефекту. Найвідомішим зразком подібної вільної ретрансляції тексту став
 скандальний гімн "Принесення Сексту Проперцію", який викликав бурю в
 академічному світі у зв'язку із надзвичайно вільним, алюзійного характеру
 перекладом латинського оригіналу. Свій революційний метод Е.Паунд пояснив
 вимогами художньої доцільності: "Моей задачей было вернуть мертвеца к жизни,
 показать живой образ" [2, с. 27]. Будучи художньою інтерпретацією, переклад
 поеми включає також риси критичного дослідження. Російський перекладач Е.Паунда
 Я.Пробштейн наголошує: "Подражание мастерам и перевод были для Паунда
 разновидностью пристального чтения (а пристальное чтение есть своего рода
 перевод...)" [2, с. 27].

 Художній та перекладний аспекти у творчості поета утворюють нерозривний
 структурно-семантичний симбіоз. Остаточно межі між перекладом per se і поетичною
 інтерпретацію Е.Паунд стирає в монументальному епічному циклі "Cantos".
 Оголосивши ідею "зробити старе новим", поет поставив за мету при допомозі
 перекладу та парафразу зібрати з різнопланових культурних нашарувань мозаїчну
 картину історії світової цивілізації: "Его переводы ... должны были перестроить,
 упорядочить и соединить бесчисленные фрагменты в общую нервную систему,
 обслуживающую всю человеческую культуру" [1].

 Окремої уваги заслуговують метричні, фонетичні і графологічні прийоми,
 застосовані Е.Паундом у перекладах давньоримської та середньовічної европейської
 і китайської поезії, зокрема зміна історичної структури музикального поєднання
 строф та введення в текст ієрогліфічного письма. Втім, не зважаючи на схвалення
 багатьох авторитетних критиків, зокрема Нобелівського лауреата Т.Еліота, який
 визнав Е.Паунда "майстром, вищим за себе", перекладацькі іновації останнього
 досі залишаються дискусійними.


 Література:

 1. Генис А. Эзра Паунд в России. -
 http://svoboda.org/programs/OTB/2003/OBT.101103.asp.
 2. Пробштейн Я. Вечный бунтарь // Паунд Э. Стихотворения и избранные
 Cantos. - Санкт-Петербург: "Владимир Даль", 2003.


 --------------

 Видано:

 Філологічні науки.
 - Чернівці: "Рута", 2007. - с. 261-262.