РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Сучасна українська література [18]
Світова література [15]
Світова художня література, поезія, маловідова в нашу добу
Михайль Семенко [191]
ЕЗРА ПАУНД [17]
Поезії Езри Паунда в перекладі Андрія Волошина
Мечеслав Антон Рисич [0]
Smierc Polarstern [9]
Леся Українка [0]
Vasili Bakagias [12]
Vasili Bakagias Poetry
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 699

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Література » Світова література

Езра Паунд - поетичний геній Америки

Езра Паунд – поетичний геній Америки і мученик фашизму

Можливо, Америка заслуговує на загибель – вона тримала одного зі своїх кращих синів і беззаперечно найкращого поета у клітці, а потім у психушці протягом 13 років; можливо, Америка заслуговує на спасіння – бо взагалі мала такого сина і купка американського журі не злякалася присудити цьому «фашисту» і «зраднику» найвищу літературну премію 1949 року, коли він ще був ув’язнений.

Езра Луміс Уестон Паунд народився 30 жовтня 1885 року у штаті Айдахо, США, у заможній та поважній родині нащадків перших білих колоністів Америки. Його дід, Таддеус, у свій час був губернатором штату та конгресменом.

У 11 років Ера написав перший вірш. Але батьки бачили його військовим і віддали у 12 років до Челтенхемської військової школи.

Паунду не суджено було стати воїном у хакі – він став справжнім воїном слова, воїном духу проти потворного матеріалізму, що приніс мультикультуралізм і «толерантність», дихаючу смородом дегенерації…

1900 року зовсім юний, здібний не по роках, Паунд вступає до Пенсільванського університету, він прекрасно навчається, водночас починає цікавитися ідеями націоналізму, антисемітизмом і расизмом, як його складовими. Прекрасний розум Паунда бачить, що Батьківщина йде не в тому напрямку, і шукає вихід з безвиході.

Водночас він прагне досягнення соціальної справедливості та класового миру, він прагне знайти ту політичну силу, що вирве робітника з капіталістичних пазурів, що дасть свободу всім, що принесе справжній неспотворений ліберальними збоченнями гуманізм.

1907 року Паунд стає викладачем романських мов в Уебош-коледжі (Кроуфордсвілл). Він займається вивченням трубадурської провансальської поезії, пише та друкує вірші, набуває відомості як поет. Але вже наступного року його виганяють з коледжу за «аморальність» - він надав притулок бездомній дівчині. Звісно, жирні хтиві професори не могли уявити собі такий чин без будь-якого еротичного забарвлення.

Тому Паунд 1908 року покидає США і їде до Європи, щоб провести там більшу частину життя у творчих пошуках та пошуках ліків для своєї Батьківщини. Він їх знайде, але хворий пігулку виплюне.

Того року він видав у Венеції першу збірку віршів, потім переїхав до Лондону, де став лідером модерністської поетичної течії – імажизму, але вийшов з неї 1914 року, коли вийшла перша імажистська антологія.

Протягом 4 передвоєнних років Паунд випускає 4 книги (Exultation, Personae, Canzoni, Ripostes).

Під час Першої світової війни Паунд видає книги антисемітського спрямування та веде кілька відповідних радіопередач. Він відкрито називає нідерландського жида Ф.Д.Рузвельта – Рузвельтштейном і заробляє ненависть цього політика, що ще відгукнеться йому.

З часом Паунд став справжнім «батьком» для літературної еліти Європи – організувавши благодійний фонд «Блискучий розум», він займався допомогою починаючим поетам і прозаїкам. Паунд допомагав Джойсу у виданні «Улісса», вирвав Еліота з рутини роботи у банку та допоміг надрукувати поему тощо.

Відраза до духу комерції викликала розрив Паунда з запроданською богемою Лондона та переїзд до Парижу. Там він працює над оперою Le Testatament (на сюжет Заповіту Війона) і разом з Юліусом Еволою входить до мистецького руху дадаїстів.

Паунд набуває всеєвропейської відомості як «батько модернізму», на Батьківщині його вважають найвидатнішим поетом Америки. Ця думка панує в культурних колах американського суспільства й досі, а для пересічних толерантних американців - Паунд «клятий фашист». Паунд пише вірші, праці з економіки, займається літературною критикою та дає літературні концерти; 1917 року він починає свої Cantos («Пісні»), величезну чи то поему, чи то збірку віршів, яку закінчить лише за 2 роки перед смертю.

1924 рік – знаменна подія. Паунд переїздить з гниючої ліберальної Франції до відродженої фашистської Італії, де поселяється у Рапалло. Поет справедливо вважав, що саме Муссоліні створив на той момент устрій, що відповідає його розумінню національної і соціальної справедливості. Паунду як економісту також імпонувала економічна стабільність та промисловий підйом Італії, а як митцю прекрасні відносини дуче з правою італійською інтелігенцією, новий Ренесанс, який започаткували фашисти.

1933 року відбулася зустріч Паунда і дуче. Поет добре знав, що також Муссоліні мав близькі стосунки з метрами італійської фашистської літератури – Марінетті, Д'Аннунціо тощо. Паунд подарував Муссоліні щойно надрукований том своїх Cantos, мав довгу розмову. Дуче виказав свою прихильність до творчості американського гостя, процитував кілька уривків зі своїх улюблених віршів Паунда. Також поет пояснив Муссоліні свою економічну теорію – після він напише другу у листі, що не зустрічав нікого, хто б так швидко її зрозумів, як дуче.

У деяких джерелах з біографії Паунда стверджується, що він погано ставився до Адольфа Гітлера і націонал-соціалізму. Але це брехня і є лише спробою довести, що ультраправі погляди поета і економіста не засновувалися на глибоких внутрішніх переконаннях, а були викликані тільки особистою приязню до Беніто Муссоліні. Насправді, в 30-х роках Паунд, побачивши ще одну зорю відродження на Півночі, почав підписувати свої листи Heil Hitler та увійшов у листування з економічними радниками фюрера.

Не припиняючи літературну творчість, Паунд одночасно проводить активну пропаганду фашистського устрою та корпоративної економічної системи, розсилаючи кілька сот листів на рік, виступаючи з промовами та друкуючи статті.

З початком війни для Паунда нічого не змінилося, він як і раніше дотримувався ультраправих ідей і докладав всіх зусиль для їх здійснення. У день Перл-Харбора він сказав: «Рузвельт знаходиться у владі жидів ще більше, ніж Вільсон 1919 року». Як патріоту йому болісно було воювати проти США, але, знаходячись у меншості, Паунд вірив, що тільки перемога Німеччини та Італії принесе свободу Америці.

На час війни Езра Паунд майже припиняє літературну діяльність і займається виключно політикою та пропагандою. Він виступає на італійському радіо з антисемітськими промовами. Деякі цитати з них:

«Країнами насправді керує таємний конклав нездоланно могучих та порочних жидівських банкірів».
«Комунізм був вигаданий жидами для власних жидівських потреб».
«Талмуд – єдине джерело більшовистської системи».
«Лінкольн був битий через те, що перешкоджав намаганням іноземних жидівських банкірів контролювати грошовий обіг США».
«Тільки нечесна людина може не бачити велич Муссоліні».
«Петен захищав Верден, доки Блюм захищав Біде» (це вже з Кантос).

Усі його передачі починалися зі слів: «Доктор Паунд виступає у мікрофона двічі на тиждень». І двічі на тиждень Паунд намагався донести до американських солдат правду і закликав їх переходити на італійській бік.

Під час контрреволюційного перевороту 1943 року Паунд залишався прихильником Муссоліні, він супроводжував його і в Італійській соціальній республіці (Сало).

26 липня 1943 вашингтонський суд виніс Паунду обвинувачення у державній зраді. Це була перспектива смертної кари.

1945 рік… Паунд знов активно береться за вірші, у яких закликає італійців до опору загарбникам, у одному з Кантос він оспівує подвиг італійської дівчини, яка була зґвалтована канадськими морськими піхотинцями, і завела ворогів на мінне поле. Ці вірші друкувалися у газеті морських сил Республіки Сало.

У травні Паунд був заарештований комуністичними партизанами і переданий американській окупаційній владі у Генуї. Паунда допитують і на деякий час відпускають, у той же час агенти ФБР вивчають записи його передач, його листи, чернетки, статті.

«Людина має бути готова померти за свої переконання» (з інтерв’ю Паунда американській пресі).

Через кілька тижнів – новий арешт. Паунда, прикованого до солдата, що був засуджений за педерастію, транспортують до військової в’язниці у Пізі. Американці показують себе з усіх найкращих боків – геніальнішого поета своєї нації вони тримають у клітці для мавп без даху, де лише відро для випорожнень та брудні ковдри поверх асфальту. Паунд довгий час тримається, навіть займається перекладом Конфуція англійською (йому дозволили взяти з собою ці дві книги – Конфуція та китайсько-англійський словник), під постійним світлом сліпучих прожекторів він пише «Пізанські пісні». Але після місяця у клітці під палючим сонцем в нього відбувається приступ і він перестає впізнавати оточуючих, втрачає пам'ять та відмовляється від їжі…

У листопаді 1945 року поета відправляють до Америки, де ним займеться психіатрична комісія. Смертну кару, яка б надала Паунду ще більший ореол мученика, хитро вирішили замінити на божевілля – Паунда оголосили божевільним і запроторили до психлікарні; звинувачення у зраді залишалося в силі. Комісії Паунд заявив, що його треба негайно відпустити, бо навіть після загибелі мучеників Муссоліні і Гітлера він знає рецепт спасіння.

1946 року з Італії приїздить його дружина, яка знімає кімнату біля лікарні та підтримує чоловіка. Паунду також дозволили приймати гостей і в жовтий будинок зі всього світу потягнулися письменники, філософи, економісти, журналісти… Паунд тримає зв'язок з Джоном Каспером, головою «Ради білих громадян», пов’язаного з ККК та неофашистами. Каспер передруковує деякі антисемітські та расистські статі Езри Паунда.

1949 рік – скандал! Бібліотека Конгресу США присуджує «державному зраднику» і «психічно хворому» Паунду Болінгеновську премію, найвищу в тодішньому літературному житті країни. Після довгих суперечок премію залишають фашисту, але право присудження на наступні роки передають Йельському університету.

1954 року Хемінгуей, отримуючи Нобелівську премію, сказав, що вона насправді належить Паунду і що цей рік дуже підходить для звільнення поетів.

Звільнення Паунда вимагали праві активісти всього світу. Його звільнення вимагали навіть ліві, щоб показати себе «великодушними». 1958 року, після 13 років ув’язнення, Паунду дозволили покинути США задля Італії.

30 червня Паунд сідає на теплохід «Христофор Колумб», який йде до Неаполю. На прощання він вітає друзів та журналістів викиданням правої руки у «салюто романо». Жиди знов шкодують, що випустили Паунда з клітки.

Паунд проживає у Рапалло, Венеції та інших містах; він активно працює, випускає останню частину Кантос. Наприкінці життя він їздить по Європі, відвідуючи могили друзів. Езра Паунд помер 31 жовтня 1972 року у Венеції, де і похований. Жодного разу після 1945 року він не вимовив жодного слова, що б засуджувало його фашистську діяльність.

Єдиний пам’ятник поету був споруджений завдяки чілійському націонал-соціалісту Мігелю Серрано у Медіначелі.

Кілька Кантос:

Молчун

Покуда я с повадкой тугодума
Чернилами бессмертно истекал —
Кому какое дело, что я думал?
Достаточно того, что я сказал!
Мы собирались. Вот такие факты,
Которые как хочешь понимай.
Кто знает, как октябрь весною пахнет,
И как осенний ветер студит май?
Мы собирались. Дождь плевал на ветер.
И ветер выл, как тысяча собак.
Мы были просто дети. Просто дети.
В истории записан этот факт.
И кто мы есть, что бы, паря над всеми,
Войти чумою в будущее время?


***

…Когда-то я мечтал,
Что можно
Всё обновить
И мир омолодить,
И сделать честными
Поэтов, критиков, весь сброд политиканов.
Что за безумное желанье побуждает
Бросать всю жизнь
На смелую борьбу
С бессмертным, неизменным мраком глупости?!


***

Уж эти-то, во всяком случае, сражались,
А кое-кто с истинной верой
Pro domo. Во всяком случае.
От избытка энергии,
Из любви к авантюрам,
Из страха стать слабым


Или слыть дезертиром,
Из придуманной любви к кровопролитию,
По наитью...
Из страха, в кровопролитья внедряясь
С недюжинной прытью.


А кое-кто и умер,
Без «dulce» и без «et decor»...
Шли, по зрачки в аду увязнув,
В ложь стариков поверив, а потом,
Изверенные, шли домой, ко лжи,
Домой, к уловкам подлым,
Домой, к той, старой лжи и новому стыду,
К наростам жирным вековым процентов
И к ловким должностным лгунам.


И небывалая дерзость, и небывалая мерзость.
И молодость, и благородство,
Нежные лики, тела несравненные;
И небывалая стойкость души,
И небывалая слов прямота,
Иллюзий крушенья в давние дни небывалые,
Истерики, шепот исповедальный в траншеях,
Хохот из разложившихся животов.


Погибли-то мириады,
И среди них лучшие,
За сдохшую старую суку,
За стухшую цивилизацию.


Праві погляди Паунда висловлені в його віршах. Їх можна не помітити, звісно, у любовній ліриці, і вони занадто на поверхні у віршах, прямо присвячених фашизму, Муссоліні чи сквадрістам. Але усі Cantos були написані з метою створення нової міфології, міфу двадцятого сторіччя. Паунд, як і Евола, був противником історії, у розумінні мінливого «прогресу» і «розвитку», змін парадигми та ідеалів, що так до вподоби більшовикам та лібералам. Паунд був прихильником Традиції, де основа постійна і незмінна, яка забезпечує існування арійських націй. Традиція знаходить своє вираження не в історії в її ліберально-комуністичному розумінні, а в міфології. Своїми віршами Паунд намагався повернути білому світові втрачений міф, надати вкрадені основи…

Нажаль, його не почули. В Україні про Паунда мало чули і ще менше його читали. Він навряд чи перекладений нашою мовою. Що сказати… Читайте!



Автор: Ulysses

Источник: http://www.untp.kiev.ua/index.php?id=770
Категория: Світова література | Добавил: rozum (01.08.2007) | Автор: Ulysses
Просмотров: 1575 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017