Цю тишу можна краяти ножем. Вона - достигле яблуко достоту, І хризантема присмерків, природа, Яка цвіте, блукаючи між полум'ям та сном.
А іншими словами - то є тема, Яка продовжує лунати і тоді, Коли відгомоніли інші теми, Коли натомлені музики розбрелися по кав'ярнях, І, затиснувши, кофри поміж ніг, Смакують вина прохолодні та пліткують.
Цю тему можна різати ножем, Коли безлюдна філармонія тече У потойбічні вулиці, у час Розлучених коханців та героїв, Що, не сягнувши чину, в забуття Поволі опадають і лежать там, Немов метелики намоклі у квасолі, Пригнічені тоталітетом тиші, Але живі, бо все ще рання осінь, І божевільний - німець та філософ - Учив колись, що є повторний час.
Приготувавши свіжий чай, ти забуваєш Про золотий ланцюг недолі. Ти живеш Так високо, що вже поняття меж Не є придатними для вжитку, для розмови, - Всі вимагають неповторності, авжеж; А ти повторення бажаєш і віднови.
