РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Сучасна українська література [18]
Світова література [15]
Світова художня література, поезія, маловідова в нашу добу
Михайль Семенко [191]
ЕЗРА ПАУНД [17]
Поезії Езри Паунда в перекладі Андрія Волошина
Мечеслав Антон Рисич [0]
Smierc Polarstern [9]
Леся Українка [0]
Vasili Bakagias [12]
Vasili Bakagias Poetry
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 698

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Література » Сучасна українська література

ЯВОРІВСЬКА МЕРЗОТА

Коли мерзота бере слово і ховається за українські шати, виступаючи проти істинно українського – це огидно. А ще огидніше, коли спільнота українців пробачає таке словоблуддя мовчанням.

Володимир Яворівський – агент ҐРУ, злодій і реальний доларовий мільйонер корчить з себе великого нацдемократа, покровителя письменників-бідолашок, забираючи у них останнє – їхню гідність.

Під час перших відкритих демократичних виборів до Держдуми Росії на початку дев'яностих транслювали прямий репортаж із Центральної виборчої комісії федерації. За підрахунком голосів стежила вся Європа. Пильно, насторожено стежила. З перехопленим подихом.

І коли стало зрозуміло, що до російського парламенту переможно входять комуністи і жириновці, видатний російський публіцист, високоморальний, патріотичний росіянин Юрій Карякін – вхопився за голову і вигукнув на всю Європу: "Россія! Ти обєзумєла!". І заплакав.

Щось подібне могли вигукнути і мільйони українців після безсонної ночі восьмого лютого. Можливо, й вигукнули. Можливо…

Та ні ж, негіднику, мільйони українців зітхнули з полегшенням – ВАНА НЕ БУДЕ ПРАВИТИ УКРАЇНОЮ. А безчесний Вевик перестане корчити з себе українця.

Скористаюся ще раз чи не єдиним реальним надбанням президента Віктора Ющенка – свободою слова, яка ще діє на українській території. І, дасть Бог, ми здатні будемо її відстояти назавжди.

Так, діє. На всій. За винятком території НСПУ, де ти, наволоч підрадянська, не терпиш жодного слова всупереч собі і своїй злочинній каманді. Саме тому в Літературній Україні, яку слушно прозивають Макулатурною, відсутня свобода слова, нема літератури і молодих авторів, саме тому всі директори Укрпису стають ворогами  №1 ворога №1 української літератури.

Суть навіть не в тому, яка персона перемогла на п'ятих президентських виборах в Україні. В Америці чи Польщі, у Франції чи Литві це не мало б жодного значення. Кандидати відрізняються лише біографіями, рівнем харизми, ораторством, реакцією розуму, відкритістю усмішки, красою і шляхетністю дружини і таке інше.

У нас – це різні цивілізації, різні шляхи розвитку держави, це – різні долі нації, причому цивілізації – ворогуючі між собою.

Особливо ворогуючі 2 вересня 2008 року, коли твоя Мошка Звірюлька голосувала в унісон з «ворогуючою» ПР.

У молодій, незастабілізованій державі є шляхи, просто небезпечні для неї. І представники саме такої антиукраїнської ідеології сміливо йдуть на вибори, впродовж всієї кампанії запекло сповідують її.

Так, вони відверто відкрито сповідують свою ідеологію, на відміну від тебе, хамелеона драного, що під тризубом і синьо-жовтим прапором нищиш все українське і вартісне.

У французького патріота Саркозі був чи не єдиний сильний конкурент – правий радикальний націоналіст. У нас Тягнибок набрав жалюгідну мізерію голосів у той час, коли ідея повернення українців до своєї національної ідентичності мусила б опанувати все свідоме українство.

Бо ти і такі як ти (драчі, горині, лукяненки і проча наволоч) повели українців неправедним шляхом за неукраїнським по суті лідером.

Що ж сталося з тобою, Україно, сьомого лютого? Хто вимкнув цього дня твій могутній інстинкт самозбереження?

Ти і такі як ти добре попрацювали всі 20 років української незалежності – знищили все перспективне і вартісне, знівелювали все українське.

Я хочу в кількох своїх авторських програмах ("20 хвилин з Володимиром Яворівським") безкомпромісно поміркувати про це, бо Кучма вже одного разу вилучав мою програму з ефіру. Поки в мене буде така можливість – я робитиму це, дорогі мої українці.

Дорого ти тим українцям обходишся, златовусте гівняний.

Розпочну з ось якого епізоду.

Я все зволікав і зволікав, знаходячи формальні причини, із написанням відкритого листа президентові Вікторові Ющенку, не бажаючи не лише шкодити йому, а й спалювати мости нашої колишньої глибокої приязні, про яку багато моїх радіослухачів часто нагадують у своїх листах до мене – про цикл наших радіодіалогів із тоді ще маловідомою особистістю (не політиком, не відставним прем'єром, а саме людиною) молодшим сином з родини Ющенків – Віктором. До речі, саме за ці програми Кучма й вигнав мене з ефіру.

Та ти що? Ти, гнидо, була колись відоміша за Ющенка? І чим? Вічними кортелісами чи ланцюговою реакцією? Чи листом до ЦК?

У дві тисячі четвертому я вірив йому, як собі.

І ти, паразите свинтусячий, в'їхав на ньому в парламент, вивісивши на Спілці письменників (!!!) гасло «НЕ СЛОВОМ А ДІЛОМ».

 У дві тисячі восьмому моє гірке розчарування у президентських можливостях Ющенка досягло критичного стану. Після обрання його президентом ми жодного разу не розмовляли наодинці, хоч я кілька разів пропонував йому зустрітися й обговорити стан виконання майданних обіцянок. Не зустрілися.

І добре зробив. Не бійся страшного, а бійся підступного. Ти б не поминув використати цю зустріч на свою дебільно вузьку користь.

 Я стримував себе ще літо й осінь. Над силу стримував від цього кроку.

Ти себе в чомусь стримуєш? Рот як мотовило, а серце -- повна каністра лайна.

Адже я у 2003-му та 2004-му, усвідомивши всю політичну бездарність Леоніда Кучми, написав п'ять відкритих листів до нього. Публічних. Опублікованих у багатьох засобах масової інформації, виданих мільйонними тиражами листівок, розповсюджуваних у всіх областях України. З вимогою скласти свої президентські повноваження і не мучити посполитий український народ. П'ять відкритих антикучмівських листів. Фактично на підтримку тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Тоді ж таки я опублікував і гострого відкритого листа до Януковича з аргументованою пропозицією не балотуватися на роль глави держави. Лист теж був широко оприлюднений.

Твої листи як і завжди – гімна варті.

З відкритим листом до чинного президента Віктора Ющенка я терпляче зволікав. Адже це був мій президент, іншого в мене не було. До того ж патріотичні, майданні сили вже були розсічені саме главою держави на ворогуючі сегменти з вересня 2005-го. Не хотілося вганяти ще й свого клина.

Та коли якийсь Кислинський (згодом виявилося, що він не має навіть вищої освіти, а користується фальшивим дипломом) звинуватив прем'єр-міністра Юлію Тимошенко в "зраді національних інтересів" – я, нарешті, одважився. Не міг же цей недоучка самостійно висунути це звинувачення від імені президента!

І ҐРУ покликала на кін свого резидента. При людське око перед тим заборонивши в'їзд тобі, негіднику, до Росії. Але цим безглуздим кроком Москва тільки проскрибувала тебе, ляпнула тобі на чоло свою чорну мітку.

Лист уже визрів у моїй душі та розумі, але писався важко. Я постійно думав про багатьох моїх друзів, котрі розчулювалися, як і я, під час виступів Віктора Андрійовича про любов до української мови, щодо великої нашої національної трагедії в 1932 – 1933-х роках – Голодомору, щодо грузинської кривавої драми, щодо патріотичних сигналів президента своїй нації.

Я знав, що мій лист буде непопулярним, що його неоднозначно сприйме українська національна інтелігенція, що мені, зрештою, дістанеться і від найближчого оточення президента і від прихильників Ющенка: Героїв України Павличка, Драча, Мушкетика, Іваничука, від людей, які йому безоглядно довіряли – Сверстюка, Брюховецького, Оксани Забужко, Жулинського, Марії Матіос, Андруховича, Танюка, Слабошпицького…

Знав я все це. І все ж 21 грудня 2008-го сів за комп'ютер. І до ранку 22-го грудня закінчив листа.

Його було опубліковано в багатьох виданнях.

І вже через кілька днів газета Ющенкового односельця Михайла Дорошенка "Україна молода" увімкнула свої лайномети проти мене, а секретаріат президента Ющенка почав погром Спілки письменників України. Нічого, вистояли.

Та тебе завше громлять, а ти ховаєшся, як сцикуха, за спини спілчанських перестарків. Поряд з тим саме ти знищив Еней з фресками Базилевича, ти попродав майно в Ялті, Одесі, Коктебелі, Трускавці, Ірпені, ти здав будинок на Банковій однопартійцю Сенченку під його відверто неукраїнський КОБАЛЬТ на 49 років.

Та найбільший гріх перед Україною взяв на своє ім'я та на свою душу Віктор Ющенко у другому турі президентських виборів. 

Не підтримав твою піхву? І правильно зробив. Піхві місце там, де не твориться українська політика. І вона це довела своєю негідною поведінкою після перемоги Януковича. Хай горять у вогні сорому ті, що за неї кинули бюлетень.

Ось такі думки терзали тоді мої душу і розум. І дісталося тоді мені від своїх: від Павличка і Драча, від Мовчана і Марії Матіос, від Іваничука і Дончика, від Брюховецького і Ірини Калинець, від Юрія Шухевича і Сверстюка… Від багатьох анонімів, котрі надсилали листи на радіо, до Верховної Ради та до Спілки письменників.

Ось так я звертався рік тому до глави моєї держави, як громадянин цієї держави, котрий виборов право опублікувати, оприлюднювати свої думки. І вважаю це право гіркою повинністю, а іноді – щастям, братове.

Після першого туру, коли президентові Ющенку український народ показав на вихідні двері з його резиденції на Банковій, коли довіра до героя Майдану опустилася майже до рівня Петра Симоненка – вожчика вимираючого політичного сегмента – я не мав і крихти втіхи, то більше – злорадства.

Я сприйняв це як трагедію Помайдання і, за великим рахунком, трагедію всіх націонал-патріотичних сил в Україні, себто – самої України в її істинному, кореневому сенсі. І вже перемагати, пане президенте, в другому турі єдиному представникові цих сил – Юлії Тимошенко було неймовірно важко.

Єдиний представник таких покидьків, як ти. Ще не наївся нашого хліба, не напився української крові, ще є що нищити і обпльовувати? Ющенко – лідер української нації, а ти – гівно нації дещо іншої. Пам'ятаєш свій ганебний виступ на жидівському з'їзді? «Хто підніме руку на жида в Україні, той підніме руку на мене». Еге ж, Ларісе Кіресе, еге ж…

Здавалося, навіть, якщо Ви забули 2004-й, коли Юля не лише не спокусилася бути Вашим конкурентом на виборах, а й заявила, даруйте, що нагадую: "Я готова в штабі Ющенка прати білизну, тільки б він переміг!", навіть якщо Вам не хочеться думати, що Ви б кілька місяців думали, чи варто збирати Майдан, чи не варто – заради збереження стихійно посіяних Вами кількох національних ідей – Ви б мусили підтримати Юлю, а не Вашого головного опонента.

Навіть великого державницького розуму для цього не треба. Потрібен розум простого, совісного і патріотичного в своїй суті українця. Не раба, а – саме Українця. То що вже казати про президента України?

Це Ющенко раб? Ти, бидло загумінкове, не варте нігтя на пальці його ноги.

Ясна річ, на такий елементарний, суто людський, людинозобов'язуючий крок Вас, пане президенте, вже не вистачило. Ваші політичні, людські, чоловічі акумулятори цілковито сіли.

У Вас залишався найпростіший, сказати б, плаский примітивно-"травоїдний" варіант: ревниво, до отупіння ненавидіти вчорашню соратницю Юлю, збивати її політичними підніжками з ніг. Поблажливо-приязно ставитися до свого головного політичного ворога 2004-го Януковича, котрий кидав Вам не рукавичку, а відбійний молоток, приказуючи: "Виході, труслівий Леопольд! Виході, поговорім!!!"

А чого ж вам, гниди, так важлива була його підтримка? І в кого сіли акумулятори, свине ти подільська?

І не підтримувати нікого. Голосуйте за того, за кого велить вам ваш світогляд. Я не нав'язую вам своєї волі - не маю на це після вашої недовіри до мене, морального права, голосуйте! Моя роль – учасники виборчого процесу мають дотриматися демократичних правил. Обирайте кого хочете із цих двох. Я – лише гарант чесності вашого вибору.

Ющенко правильно вибрав – ні за одне гівно не голосувати.

І на це Вас, пане президенте, не вистачило. Навіть на це. Елементарне. Цілком природне. Суто людське. І тут Ви проявили примітивне хоружівське малоросійство (вибачте мені хоружівці, багатьох із вас я знаю і не маю на увазі в цьому випадку!).

Не тобі, юзькуватий жмикруте, оцінювати нам НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА. Ти здохнеш і про тебе ніхто не згадає. А він вже в історії.

Ви напускали демагогічного туману – мовляв Янукович і Юля абсолютно однакові, тотожні, обоє антиукраїнські… "два чоботи"… І за Юлі, і за Януковича Україна загине, хай гине, туди їй і дорога! Мені байдуже. Ви голосуйте проти обох, у цьому порятунок України. Цей сигнал посилається передусім у патріотично-емоційну Галичину: викреслюйте обох!

Донеччина, Луганщина, Харківщина, Одещина, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина Вам не довіряють і тому Вас не чують. Вони підуть на вибори і, на зло Вам, будуть голосувати за Януковича. Ви до цього їх заохочуєте.

А для прихильних до Вас, довірливих до патріотичних гасел галичан (а тут, після того, як з тріском програно вибори – ще й Героя Бандері, визнання УПА; чого не раніше, коли був повноцінним Президентом?) це пряма вказівка: забираємо голоси в Юлі. Не просто не йдіть на вибори, а йдіть, голосуйте, але проти всіх, тобто – проти Тимошенко.

Вона сама проти себе працювала – своєю непослідовністю, своєю захланністю, своєю неперебірливістю, своїми педофілами, своїми губськими і яценками, своїми імпортерами, своїм лозінським, а також тобою, почваро.

У другому турі Ви, пане президенте, підтримували Януковича і його політичну платформу. Спростувати цього Ви не зможете…

За Ющенком і його політичними силами майбутнє. А ти, тварино, вже дихаєш на смітник господа нашого – там тобі якраз і місце.

З цим і ввійдете в історію.

Ющенко змусив світ визнати Голодомор геноцидом українського народу. Ющенко відбудував Чигирин і Батурин, Ющенко звів Мистецький арсенал. А ти, злодію, що збудував? Що після тебе залишиться, опріч твого п'ятитомника гівняного?

Я не люблю орденів, медалей, нагород. Найбільша нагорода – це твоє ім'я, подароване батьками.

Однак сталося так, що в 2005-му до Дня незалежності, за поданням Верховної Ради, геть несподівано для мене, Ви вручили мені єдиного ордена "За заслуги" Третього ступеню". Ще витав дух Майдану, і я під настрій прийняв його з Ваших рук. Сьогодні повертаю його Вам поштою. І стаю ще вільнішим від Вас.

Еге ж. Ти давно вільний від честі, поваги і гідності. Твої руки в гімні, а найбільше твій великий захланний рот.

Закрий його, бо смердить.

 

Максим КРАК.



Источник: http://litforum.org/index.php?r=14&a=4217
Категория: Сучасна українська література | Добавил: Andre-de-Renon (11.03.2010) | Автор: Максим КРАК
Просмотров: 2239 | Комментарии: 8 | Рейтинг: 5.0/3 |

Всего комментариев: 1
1  
Цитата: "За Ющенком і його політичними силами майбутнє."
І де зараз це майбутнє? Віддано на поталу тим, хто геніально "просрав все".

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017