Інша література колись добре починала: відкидала ґламур, шукала нових шляхів, щоправда, тільки в теоретичних статтях Степана Процюка та Євгена Барана. На практиці все склалося набагато сумніше: дракон пожер тих, хто виступив супроти нього. Тримати тверду антиґламурну лінію досить важко. Щоб її тримати, мабуть, треба бути Євгеном Пашковським чи Юрком Бедриком, що обрали трибом літературного буття відстороненість від суспільної суєти.

Я особисто не проти українського ґламуру, української фантастики, українського детективу, українського маскульту, бо вони мусять бути і займати свою певну нішу. Інакше цю нішу займуть інші, а це аж ніяк не бажано.

Але тут хотів би порозмислити про таке поняття як успіх в літературі – що воно таке, коли приходить і до кого?

В українську літературу приходять по ріжному: з інших професій, з інших культур, з інших мистецтв. Але література – це професія, це тяжка праця над словом, над собою, з середовищем, з інформаційним простором, з читачем.

Покликання письменника створювати – новий художній світ, новий твір, нове середовище, нового читача.

Що для цього треба мати?

1. Талант від Бога.
2. Характер, аби витримати критику, нерозуміння, непорозуміння, шлях до себе самого.
3. Сприятливе літературно-мистецьке середовище.
4. Свого менеджера.
5. Свого мецената.
6. Своє видавництво.
7. Свого читача.

На моє глибоке переконання, кожен письменник розвивається у три етапи. Спочатку це графоманія. Любов до писання. В цьому нічого поганого немає. Людина має виписатись, знайти свій стиль, жанр, свою концепцію художнього світу. Але тут чигає небезпека залишитися на цьому рівні довіку.

Далі  -- епігонство. У цьому теж нічого поганого немає. Через наслідування майстрів проходить кожен. Але чимало хто лишається на цьому рівні і є довіку чиїмось епігоном.

Третій – і найвищий рівень – це майстри. Одиниці, які доходять до цього рівня, залишаються в літературі.

І що ж воно таке – успіх в літературі і чи може він збігатися з життєвим циклом автора?

Якщо література – професія, то вона має годувати автора. «Не продайотса вдохновєньє, но можно рукопісь продать», як слушно зауважував Пушкін. Але автор при цьому не має тратити свій талант на дрібниці, на вал, на поденщину. Інакше його твори нічим не відріжнятимуться від газет а журналів. Але тут чимало умов – держава має забезпечити ринок авторського права, книжковий ринок, ринок літературного менеджменту, ринок інших мистецтв, що потребують письменницької праці. В Україні цього всього немає і величезна вина за це лежить на письменниках усіх поколінь та мистецьких віросповідань.

Якщо література – покликання, то вона має бути і сучасною, і вічною водночас. Як цього досягнути? А це вже справа кожного автора зокрема.

Інформаційна війна між так званими західниками і так званими ґрунтовиками не витримує жадної критики – і ті, і ті мають бути в культурі. Треба тільки визначити міру їхнього внеску саме в українську культуру і скласти ціну, яку вони платять за проникнення у широкий літературний світ.

Україна не має своїх культурних інститутів і не фінансує інвазію української літератури (ширше -- культури) поза межі держави. Всі інші нації це роблять – поляки, німці, французи, росіяни, британці, румуни, угорці. Вони активно працюють на нашій території а українські автори навіть на своїй території -- гості з космосу.

Скажіть мені будь-ласка, коли останній раз чинилася серйозна дискусія про сучасний стан української літератури? А який літературний журнал, без якого не міг би і дня прожити кожен освічений українець, у нас сьогодні є? А яке авторитетне літературне середовище?

Очевидно, все треба створювати. І хтось мусить зробити це.

Успіх в літературі – це не продані книжки, не тур по Україні, не присутність автора у ґламурних виданнях, не переклади на чужі мови. Це самореалізація автора у своїй країні у своїй літературі. Письменник має творити, держава -- сприяти, менеджери -- шукати ресурси, видавці -- видавати, продавці -- продавати, читачі -- читати.

Успіх у літературі в ширшому сенсі – це буття в літературі твоїх творів довше, ніж ти живеш сам. Іншими словами – твої книжки мають тебе пережити. Але тут знову ж таки – вартісне з української літератури має бути в постійному обігу – у бібліотеках, книгарнях, мас-медіях, в кіні, на кону тощо.

Як забезпечити комфорт для української літератури в українській державі?

На жаль, тільки через політику. Отже, хтось мусить відкласти свої романи, поезії і критику, і йти в політику – в партію, парламент, уряд і забезпечувати законодавчо і виконавчо цей комфорт.

Наведу тільки один факт.

Для того, аби завезти до США англомовну книжку, видану будь-де в світі, треба на митному кордоні сплатити 1000 відсотків від реальної вартості.

Для того, аби завезти в Україну будь-яку книжку будь-де у світі видану і будь-якою мовою, треба на митному кордоні сплатити 10 відсотків від оголошеної вартості.

А кому іде ріжниця?

Імена відомі.

Вже 20 років заступником міністра фінансів по культурі є Володимир Матвійчук. Він винен особисто. Міняються парламенти, уряди, президенти, а це ось з дозволу сказати високоінтелектуальне створіннячко сидить і у вус не дує.

Так само заступник міністра економіки по культурі Юрій Вітренко.

Поки не буде ринку авторського права, книжкового ринку та законодавчого забезпечення присутності українського письменника на кону, в кіні і у ЗМІ, успіх в літературі в Україні неможливий.

Ви не згодні зі мною?

Ваші арґументи.

Як каже один «інтіліхтуал» -- пачую всіг.