Smierc Polarstern

1. Ідея Космосу як принципу впорядкування несе в собі сакральний вектор, котрий є як підставою, так і обгрунтуванням вертикальної спрямованості вгору — поступу перманентного самоподолання. Організуюча сила у вказаному контексті виступає точкою збору даного рівня, реалізуючи предмети, феномени, факти і цінності в їх об’єктному відношенні стосовно вісьового Суб’єкта. Абсолютна суб’єктність формотворчого принципу утверджується ієрархічною вищістю його внутрішньої природи, тому може бути осягнена тільки в духовній площині. «Ибо идея нации есть не то, что она сама думает о себе во времени, но то, что Бог думает о ней в вечности». Суб’єктний статус Центру щодо рівня його горизонталі конституюється перехрещенням актуального і потенційного в точці абсолютного тяжіння, його есенціальною інакшістю щодо природи всієї периферії.

2. Онтологічна експансія є проявом, актуалізацією потенційних можливостей Суб’єкта, його еманацією назовні. Космогонічне розширення як проявлений акт упорядковує та стверджує вісь абсолютного духовного центризму. В імманентній дійсності політична експансія є ритуалом наслідування і сакральної екстраполяції трансцендентного. Як зовнішня дія, що опирається на сакральний Суб’єкт, вона, освічуючи периферійну реальність, конституює Центр не тільки як виток, але і як мету циклічного буттєвого тяжіння. Імперія як централізована Ойкумена означена символом Райського Дерева, чиї плодоносні гілки окреслюють периферію, а живильні корені радіально асимілюються в Центрі. Точка експансійного зеніту є надіром абсолютної суб’єктності. Істинною реалізацією експансії є ануляція периферії в акті тотальної імплозії — повернення сім’я Адама в райську обитель Духу.

3. Дух первинний над матерією, тому творення ідеї та утвердження орієнтації є ознакою суб’єктного статусу. Людина як точка перехрещення Духу і матерії не є абсолютним Суб’єктом, але заміщає його на даному рівні, виступаючи в якості провідника духовної ідеї та інструмента її реалізації. Втілюючи відносну суб’єктність, Людина актуалізує пограничні можливості Універсуму, відкриваючи для периферії перспективу вічно потенційного Центру. Реалізацією ідеї універсальної спільноти є реалізація ідеальної Людини як формуючого суб’єктного архетипу. Кінцевою реалізацією самої Людини є подолання власної інерційної об’єктності відносно Духу в точці тотального повернення. «Народ представляет собой обход, сделанный природой, чтобы создать шесть-семь великих людей, чтобы потом обойти и их».

<...>

2009

Опубликовано (полный текст):

Polarstern S. Metaphysica Nova / Smierc Polarstern. — Черновцы: Беs Публики, 2014. — С. 216—218.

http://smiercpolarstern.com/