РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Мистецтво [0]
Расова ідея [10]
Українська політична думка [11]
Монархія [17]
Література [262]
Політика [132]
Економіка [1]
ARFA [6]
Археофутуристична Асоціація
Конституційні збори України [10]
ТРАДИЦІОНАЛІЗМ [2]
ART [0]
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 702

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Українська політична думка

Завдання націоналізму в епоху глобалізації

1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ЯВИЩЕ СУЧАСНОСТІ

«Скрізь виникають тісніші зв’язки між економіками й суспільствами нашої планети, а складне плетиво міжнародних організацій і правил зв’язує у справді міжнародну спільноту колись осібні держави і нації... Людство повсюди прив’язане до шестерні автоматизованих технологій і обплетене павутинням масових комунікацій. Одне слово, наш світ тав одним місцем», – так описує сучасність один із провідних дослідників націоналізму Ентоні Сміт. Водночас, він розкриває і інший бік сучасності: «Ми є свідками відродження етнічного націоналізму, релігійного фундаменталізму і групових антагонізмів... В епоху глобалізації та переходу нас заскочила круговерть конфліктів на грунті політичних ідентичностей та етнічного поділу». Таким чином, сучасність характеризується двома суперечливими тенденціями: до світової інтеграції і до національно-етнічного відособлення народів.

Ернст Ульріх фон Вайцсеккер, німецький професор і політик, знаходить витоки сучасної глобалізації у подорожах європейських мореплавців минулих століть. Основою встановлення і посилення міжнародних зв’язків були економічні відносини, політична та колоніальна експансія та розвиток комунікаційних технологій.

Таким чином, глобалізація – це процес формування єдиної всесвітньої соціокультурної системи: світового ринку, всесвітньої політики, культурної стандартизації, розвиток наддержавних структур і міжнародних об’єднань (ЄС, СОТ, НАТО, ЄЕП). Важливо зазначити, що, говорячи про глобалізацію, ми говоримо не про сформоване глобальне суспільство як даність, а лише про тенденцію до формування такого суспільства. Ця тенденція за своєю природою є водночас об’єктивною і суб’єктивною.

Об’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що сучасний розвиток комунікаційних систем, економіки, політики і культури дійсно дозволяє і іноді вимагає подолання кордонів національних держав (Інернет, транснаціональні корпорації, розвиток міжнародного розподілу праці і політичної взаємодії, культурна експансія й обмін). Ряд певних світових проблем (екологічна криза, тероризм) не може бути вирішений на рівні окремих національних держав і вимагає широкої міжнародної взаємодії.

Суб’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що ця світова тенденція активно використовується та підсилюється різними зацікавленими суб’єктами світової економіки і політики у власних інтересах. Згаданий вже фон Вайцсеккер зазначав, що про глобалізацію говорять позитивно ті, хто має вплив на неї, здобуває з глобалізації певні вигоди. Ті ж, для кого глобалізація обертається зубожінням і закабаленням, такого ентузіазму не виявляють.


2. ЗАГРОЗИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобаліця проти національної держави

Перш за все слід зазначити, що глобалізація суперечить національно-державній формі існування суспільств. В ідеології українського націоналізму поняття держави посідає одне із найважливіших місць. «Тільки державне існування нації вповні здійснює і посилює чинний характер самої національної ідеї», – писав Микола Сціборський, один із провідних теоретиків українського націоналізму. Про важливість здобуття і збереження національної держави наголошено у першій та десятій точках Декалогу Українського Націоналіста:

• [1] Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

• [10] Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

За визначенням Олександра Сича, держава є «формою матеріалізації інтересів нації у внутрішній та зовнішній політиці».

Глобалізація ж пов’язана із руйнуванням національної держави. Натомість основним суб’єктом соціально-політичного життя стає регіон. Український науковець Микола Кузьмін констатує, що регіоналізм є однією з основних тенденцій сучасності. Найшвидше регіоналізм розвивається в Європі. Самовизначення регіонів має закономірним наслідком розвиток сепаратизму. Державна цілісність Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Великобританії сьогодні знаходиться під загрозою з боку регіонального сепаратизму. Російський дослідник Олексій Терещенко свідчить про реальність перспективи розпаду Бельгії і Великобританії в близькому майбутньому. Дуже складними є регіональні відносини Балканського півострова.

В Україні тенденція до регіоналізації використовується низкою політичних сил промосковського спрямування. Перш за все мова іде про Партію Регіонів, ПСПУ. Наприклад, на Луганщині Партія Регіонів активно пропагує міф про окремішність Донбасу від інших частин України. Це використовується для ізоляції місцевих жителів від української нації та їхнього психологічного упокорення.

Глобалізація проти національної культури

Глобалізація спричиняє до розмивання національного іформаційно-культурного простору. Нині національна держава практично не здатна створити і підтримувати замкнений інформаційний простір у межах своїх кордонів. Це не тільки призвело би до міжнародної ізоляції країни, але і технічна можливість цього вельми сумнівна. З одного боку, пожвавлення інформаційного обміну на міжнародному рівні сприяє збагаченню національної культури найвищими здобутками світової культури. Однак розмитість інформаційного простору створює і небезпеку ворожих інтервенцій. Так, незалежна Україна постійно зазнає інформаційного тиску з боку Росії. Фактично йдеться про інформаційну війну, яка полягає у маніпуляції свідомістю громадян України і насаджуванні чужих цінностей і світогляду.

Також глобалізація відкриває двері для проникнення безнаціонального культурного продукту (наприклад, так звана «клубна музика» і «клубна культура»), який часто є сумнівною культурною та духовною цінністю.

Втім, далеко не все, що приходить разом із глобалізацією, є дійсно безнаціональним. Наприклад, масова культура, розповсюджена у всесвітньому масштабі, є переважно англомовною. Цінності, які пропагує ця культура, грунтуються на західних культурних зразках, західних символах і образах. Наприклад, масове американське або російське кіно у своїй масі є відверто ідеологічним. У самому факті ідеологічності немає нічого поганого. Небезпека полягає в тому, що через нього транслюється неукраїнська ідеологія – чужа ідеологія.

Глобалізація і капіталізація суспільства

Глобалізація супроводжується і значною мірою підсилюється експансією неолібералізму, тобто глобального капіталізму. Формування системи глобальної економіки здійснюється не на засадах рівності всіх його учасників. Так, український соціолог Максим Єнін зазаначає, що станом на 1999 рік з 500 найбільших транснаціональних корпорацій 43,8% були американськими, 31,6% – європейськими, 15,4 – японськими. Це унаочнює тезу про однополярність сучасного світу.

Ідейною основою експансії глобального капіталізму є глобалізм. Глобалізм – це ідеологія глобального суспільства. В рамках глобалізму поділ людства на нації вважається минущим етапом в історії людства. Центральним елементом (і метою) глобалізму як ідеології є глобальність: стан людства, за якого національні відмінності нівелюються або стають малозначущими. Німецький соціолог Ульріх Бек визначає глобалізм як «ідеологію панування світового ринку».

Визнання главенства економіки над політикою і культурою – характерна риса глобалізму. Глобалізм подає глобальну ринкову економіку як засіб підвищення добробуту людства. Глобалізм ставить завдання формування глобальної економіки вище культурної глобалізації, що видає його економоцентризм. Це зближує його з марксистським матеріалізмом.

Свого часу Маркс і Енгельс писали, що кожна дитина з 9-річного віку має бути продуктивним робітником так само, як і кожна працездатна доросла людина. Тобто, бути включеною в систему економіко-виробничих відносин. Аналогічні ідеї висловлюють сьогодні і проповідники неолібералізму. «Ринкова економіка – основний зміст сучасного прогресу, що відсуває звичні духовно-культурні вартості на другий план... Капіталізм означає еволюцію людини, її фактичне перетворення на іншу [економічну – В.М.] людину», – так оспівував сучасну капіталізацію життя Василь Кремень, називаючи економіку найефективнішим засобом організації людського життя.

Для самоствердження в суспільній свідомості глобалізм використовує міф про лінійність розвитку людства – глобалізація видається за єдине можливе «світле майбутнє», а минуле зображається як темна епоха. Тобто встановлення панування світового ринку подається як невідворотне і бажане. Це також наближає глобалізм до марксизму, в якому «світлим» і невідворотним майбутнім вважався комунізм.

Глобалізація і секти

Відкриваючи національні кордони, глобалізація сприяє поширенню впливу нетрадиційних релігій, сект.

Наприклад, за деякими даними, сьогодні в Україні діє 1017 общин так званих адвентистів сьомого дня. Ще як мінімум 40 общин діє без реєстрації. Ця секта була створена у Нью-Йорку в ХІХ столітті. Всесвітній з’їзд представників секти у 1990 році пройшов в Індіанаполісі. Як заявляють адвентисти, їхні ряди щодня поповнюються двома тисячами людей.

Загалом, сьогодні в Україні діє близько тисячі сектантських осередків. Кількість незареєстрованих осередків та общин важко підрахувати. За даними соціологічних досліджень відділення релігієзнавства Інституту НАН України, 62% сектантів складають жінки, понад 51% – становить молодь віком від 20 до 29 років, більшість із них мають досить високий освітній рівень. Це означає, що жертвами сект стає в першу чергу освічена молодь – ті, хто завтра складатиме основу нації, прийматиме активну участь у політичному, культурному та економічному житті України.

Помилково сприймати секти як свого роду «об’єднання за інтересами». За сектантськими осередками стоїть керівництво, зв’язки, ресурси та інтереси. Так, секта Свідків Єгови нараховує близько 7 мільйонів членів. Створена у ХІХ столітті в Америці, секта має непрозорі джерела фінансування, але володіє значними капіталами. Секта має жорстку внутрішню ієрархію та закриті внутрішні канали зв’язку. Це робить її суб’єктом суспільного життя, що становить загрозу національній безпеці держави.

Діяльність будь-якої секти підриває авторитет традиціних релігій. Релігійне життя є однією із засад нації, так само, як життя державно-політичне. Тому небезпечною є сучасна ліберальна ідеологема про «свободу віросповідання», яка, будучи дійсно гуманістичною, з другого боку відкриває дорогу закріпаченню людини в сектантських рухах. Ярослав Стецько, моделюючи відносини держави і Церкви, писав про необхідність надання людині свободи віросповідання, але «розкладаючі мораль одиниці, родини, секти... будуть законом заборонені». Це не є пустою забаганкою, бо «релігія не є приватною справою кожного громадянина, а є великим двигуном нації».


3. ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛІЗМУ

Оскільки наступ на національно-державну форму суспільної організації провадиться в ідейному, політичному, економічному і культурному напрямах, державницька діяльність націоналізму має бути багатовекторною.

По-перше, перед націоналізмом стоїть завдання популяризації ідеї національної держави. Оскільки національна держава є однією з головних цінностей українського націоналізму, цей вектор діяльності тотожний експансії і закоріненню націоналізму серед широкого загалу.

Роз’яснювальна робота серед партійного членства та прихильників має доповнюватися їх залученням до державницького чину. Це стосується, в першу чергу, різних державооборонних акцій локального та всеукраїнського масштабу. Відтак обов’язковою є вишкільна робота як ідеологічного, так і спортивно-фізичного напряму. Це сприяє зміцненню єдності націоналістичного мислення і діяння, що є неодмінною характеристикою життєздатної ідеології.

По-друге, необхідною є оборона інтересів України в культурній площині. На рівні конкретних дій вона полягає в розповсюдженні українського культурного продукту, особливо в тих регіонах, де він представлений недостатньо (Луганщина, Донеччина, АР Крим). Крім того, націоналізм має стояти в обороні національних пам’ятників культури як духовно, юридично, так і фізично.

Через націоналістичну ідеологію слід стимулювати мобілізацію культурно-творчого потенціалу здібних українців, надавати їм моральну, організаційну та матеріальну підтримку.

По-третє, боротьба із регіональним сепаратизмом є першочерговим завданням українського націоналізму. На думку іспанського філософа Ортеги-і-Гассета, регіональний сепаратизм посилюється в періоди відсутності Національної Ідеї – проекту спільного майбутнього. Український націоналізм має сформулювати і практично втілювати зовнішньонаціональну і внутрішньонаціональну мету, створюючи тим «національну гравітацію», яка долатиме сепаратистські настрої в регіонах.

Отже, український націоналізм повинен репрезентувати націоналізм не тільки в культурній, а і в політичній площині. Це означає одночасне охоплення широких мас населення та їхню політичну організацію і цілеспрямування. Розпорошеність національно-патріотичних сил шкідлива сама по собі, а в умовах деструктивного впливу глобалізації – шкідлива вдвічі. Не можна допустити відсування націоналізму в царину етнографічних гуртків та фольклористики, чого прагнуть нинішні ліберальні противники націоналізму.

По-четверте, націоналізм має стати силою, що здатна чинити реальний спротив експансії глобального капіталізму. Важливо звернути увагу на досвід боротьби Сапатистської Армії Національного Визволення в Мексиці, яку часто називають авангардом світового антиглобалізму. Налагодження співпраці з ідейно близькими рухами є одним із провідних завдань націоналізму. Український націоналізм має досвід ОУН та її ініціативи щодо створення антибольшевицького фронту поневолених народів. Цей досвід має бути використаний і в боротьбі з новою загрозою українській нації – глобалізмом.

Теоретичне вивчення та практичне засвоєння новітніх методів боротьби (у всіх значеннях цього слова) – важливий напрям діяльності. Втілювати це потрібно з урахуванням індивідуальних здібностей людей з метою максимально ефективного використання кадрових ресурсів.

Таким чином, узагальненим завданням українського націоналізму є його становлення як суспільної сили в Україні, а також його визрівання в силу міжнародного масштабу. Становлення українського націоналізму має відбуватися у всіх площинах суспільного життя: культурі, політиці, економіці.


4. МЕТОДИ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО ЧИНУ

Із специфіки завдань українського націоналізму виходить розмаїття його методів діяльності. До політичнх методів слід віднести участь у політичному житті України і, в песрпективі, світовій політиці. Крім того, стоїть завдання консолідації націоналістичних сил через розбудову та утвердження несуперечливої ідеології у стійкі організаційні форми, а не в хисткі коаліційні конструкції.

До інформаційних методів боротьби слід зарахувати, перш за все, пропагандивну роботу серед широкого загалу з метою вироблення і роз’яснення національних інтересів України. Сюди входить захист національного інформаційного простору. Необхідним є використання негативних аспектів глобалізації в інтересах України. Відповіддю на інформаційну інтервенцію з боку, наприклад, Росії має бути експансія української культури на Схід і на всі етнічні українські території поза нинішніми межами України.

Культурно-творчий метод боротьби полягає в розбудові сучасної української культури і вмонтуванні Національної Ідеї в живу тканину культури, а відтак – суспільної свідомості.

Соціально-організаційні методи полягають у створенні осередків української національної самоорганізації в регіонах зі слабким або відсутнім україноцентризмом. Це послаблюватиме місцевий регіоналізм. Прищеплення навичок громадянської самоорганізації є важливим елементом діяльності націоналізму.

Категория: Українська політична думка | Добавил: rozum (06.01.2010) | Автор: Віхров Максим, м. Луганськ
Просмотров: 1898 | Рейтинг: 5.0/1 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017