РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Мистецтво [0]
Расова ідея [10]
Українська політична думка [11]
Монархія [17]
Література [262]
Політика [133]
Економіка [1]
ARFA [6]
Археофутуристична Асоціація
Конституційні збори України [10]
ТРАДИЦІОНАЛІЗМ [2]
ART [0]
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 698

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Українська політична думка

Конвергенція катастроф у XXI столітті: наслідки й можливі шляхи подолання кризи

Термін «конвергенція катастроф» увів у вжиток сучасний французький дослідник Гійом Фай. Цим словосполученням він означив потенційну можливість поєднання декількох глобальних катастроф у своєрідну мегакатастрофу, що одночасно здатне гранично посилити їхній сукупний руйнівний ефект.
Конвергенція катастроф загрожує людству вперше в його історії.
Окремі т. зв. «драматичні лінії» — провісники майбутнього колапсу — зблизяться й зіллються, немов водні потоки, очевидно, вже у період між 2010-м і 2020-м роками, коли й має відбутися цивілізаційний розрив і занурення в хаос. Після катастрофи із цього загальносвітового хаосу повинні виникнути новий порядок і нова цивілізація, породжена у стражданнях.
Коротко опишемо природу ймовірних «ліній катастроф».
Першою з проблем, котрі можуть набути катастрофічного характеру, є ураження європейської соціальної тканини раковою пухлиною мультикультурності, поширення якої загрожує новими вибуховими ситуаціями. Колонізація північної півкулі народами Півдня, усе більш масова попри заспокійливі твердження ЗМІ; крах самої моделі мультикультурного суспільства, що стає неконтрольовано неоднорідним в етнорасовому відношенні і неотрайбалістським; поступова зміна антропологічного складу населення нашого континенту; нове зубожіння на Заході й на Сході; повільне, але безперервне зростання злочинності й споживання наркотиків; невпинний підрив традиційних сімейних структур; гальмування передачі культурних і суспільних знань (варваризація й некомпетентність); зникнення народної культури в результаті зомбування громадськості сучасною культурою видовищ і розваг – усе це може свідчити, що більшість європейських націй прямує до нового Середньовіччя.
Вплив названих факторів соціального розриву в Європі каталізуватиметься економічною й демографічною кризою, що буде тільки поглиблюватися. До 2010 року число активних людей стане недостатнім для фінансування все більшого числа пенсіонерів. У старіючих країнах уповільнюється розвиток економіки, якому заважають витрати на охорону здоров'я й пенсії. До того ж, загальне старіння нації гальмує техніко-економічну динаміку. Сюди ж додається перетворення економіки Європи на економіку країн Третього світу через неконтрольовану імміграцію некваліфікованої робочої сили.
Третьою «лінією катастроф» сучасності є поглиблення хаосу на Півдні. Проводячи індустріалізацію всупереч своїм культурним традиціям, країни Півдня, незважаючи на оманливий і нетривкий прогрес, створюють у себе соціальний хаос, що дедалі підсилюється.
Про четверту «лінію катастроф» говорив свого часу один із провідних діячів глобалізації Жак Атталі: це загроза світової фінансової кризи, що буде набагато серйознішою, ніж криза 30-х років, і спричинить загальний спад. Провісником можливості песимістичного сценарію у цій сфері є, зокрема, недавня біржова й валютна криза на Далекому Сході й спад, що вразив цей регіон.
П'ята «лінія катастроф»: посилення релігійного фанатизму, головним чином ісламського. Виникнення радикального ісламу – це контрудар по крайньому космополітизмові сучасності, у рамках якого всьому світові намагалися нав’язати модель атеїстичного індивідуалізму, культ гендлярства, відмову від духовних цінностей і диктатуру видовищ. У відповідь на цю агресію іслам став більш радикальним і водночас знову почав прагнути до завоювання й панування згідно догм своєї традиції.
Наростання конфронтації між Північчю та Півднем, що має як етнічне, так і теологічне підґрунтя, можна розглядати в якості шостої «лінії катастроф». Усе більш імовірно, що саме вона прийде на зміну конфліктові між Сходом і Заходом, на даний момент фактично завершеному (принаймні, в ідеологічній площині). Наразі ніхто достеменно не знає, яких форм набуде це нове протистояння, але глобальний характер пов’язаних із ним загроз не можна заперечувати, оскільки воно ґрунтується на значно потужніших колективних почуттях і сакральних підвалинах, аніж протистояння між США та СРСР (капіталізм–комунізм).
Сьома «лінія катастроф» виявляється у масованому забрудненні довкілля, що нині загрожує самому фізичному виживанню людства. Ця екологічна криза є закономірним продуктом ліберально-егалітарного (а в минулому й радянського) міфу про всесвітній промисловий розвиток і про загальну необхідність енергомісткої економіки.
До цього додається й можливість розпаду нинішнього Європейського Союзу, усе більше некерованого, і ризики, пов'язані з поширенням ядерної зброї в Третьому світі й з можливістю етнічної громадянської війни в Європі.
Конвергенція цих факторів у рамках мондіалізованої і насправді надто «тендітної» цивілізації змушує нас припустити, що XXI століття буде не прогресистським продовженням нинішнього, а радше початком іншого, нового світу. Це слід нарешті усвідомити й готуватися до трагічної перспективи .
Цікаво зазначити, що сам Гійом Фай бачить у конвергенції катастроф не тільки негативні, але й позитивні моменти, оскільки, на його думку, хаос, викликаний глобальною мегакатастрофою, може стати своєрідним інструментом подолання негативних явищ сучасності.
Хаос – це стан дезорганізації й анархії будь-якого цілого після його розпаду внаслідок катастрофи. Період після хаосу – це етап встановлення нового порядку відповідно до революційної логіки перетворень. Це вічний цикл життя, смерті й відродження, що описаний Ніцше в його теорії «вічного повернення» і математиком Рене Тоном у його «теорії катастроф». Суспільство, що ми його знаємо, неможливо оновити за допомогою напівзаходів, існуючу систему в даному стані не можна врятувати – це небезпечна ілюзія консерваторів усіх напрямків. Вирішення, порятунок може принести тільки хаотична ситуація – громадянська війна, гігантська економічна криза і т.п. – що зумовила б переворот у масовій свідомості й зробила прийнятним і необхідним те, чого раніше не передбачалося. Саме це змінить усі реалії, тільки це дозволить створити інший порядок після хаосу. Розв’язання може бути знайдене тільки в процесі кризи. Щоб побудувати новий будинок, треба зруйнувати старий. Констатація цього факту – не песимізм, а реалізм .
Безумовно, можна по-різному ставитися до концепції Гійома Фая, одного з найбільш неоднозначних та «неполіткоректних» інтелектуалів сучасної Франції, але якщо порівняти його погляди із ідеями деяких яскравих представників інтелектуальної еліти пострадянського простору, вони починають сприйматися зовсім по-іншому.
Для початку треба звернутися до сингулярної точки еволюції А. Д. Панова, оскільки вона дозволяє подивитись на проблему в максимально збільшеному – так би мовити, стратегічному, контексті. Основні її положення полягають у тому, що глобальна криза має не тільки цивілізаційне, але й геологічне і навіть космічне значення. Вона характеризується вибуховим збільшенням ключових параметрів цивілізації – таких, як населення, виробництво енергії та споживання невідновлюваних матеріальних ресурсів. Це супроводжується надзвичайним посиленням тиску людини на довкілля й екологічними катастрофами техногенного походження. Паралельно зростає ймовірність застосування терористичними організаціями зброї масового ураження – бактеріологічної, хімічної та ядерної. Інтуїтивно зрозуміло, що якщо земній цивілізації вдасться перебороти системну кризу, то вона буде якісно відрізнятися від сучасної цивілізації. Виходом із цієї кризи може бути лише вихід на якісно нову траєкторію розвитку не тільки людства, але й усієї чотиримільярдної історії планети. Стара траєкторія розвитку повинна завершитися вже у найближчому майбутньому, що можна довести навіть суто математично.
Власне, протягом усієї своєї історії людство рухалося від кризи до кризи. Тому може здаватися, що в новій кризі, котра насувається, немає нічого надзвичайного. Дійсно, нова криза багато в чому схожа на старі. На певному технологічному рівні наближаються межі екстенсивного розвитку цивілізації. Звідси – вичерпання ресурсів і екологічна криза. Це нагадує кризу, з якою зіштовхнулися наші предки-кроманьйонці на самому початку своєї історії. Випереджальний розвиток технологій призведе до порушення балансу між техносферою й соціумом, що, зрештою, також не є новим. Людську цивілізацію чекають надзвичайно глибокі перетворення у тому випадку, якщо їй таки вдасться подолати системну кризу, що невпинно наближається.
Однак, разом із тим, це не звичайна цивілізаційна криза. Можна відзначити цілу низку її відмінностей від кризових епох минулого. Насамперед, спостерігаються незвичайні процеси, які, вочевидь, є відповіддю цивілізації на безпрецедентний виклик. Наприклад, спонтанне зменшення рівня народжуваності на тлі небаченого матеріального достатку в розвинутих країнах. Таким чином, створюється прецедент подолання демографічної кризи в планетарному вимірі. Правда, за тієї умови, що слідом за розвинутими країнами таку модель прийме й основна частина людства – та, яка не належить до «золотого мільярда». Щодо цього, втім, існують серйозні сумніви. Але, у будь-якому випадку, пік демографічного переходу в планетарному масштабі вже пройдено – що, власне, є чи не найбільш знаковим явищем сучасності, тому що перенаселення Землі було одним із найнебезпечніших процесів.
Очевидно, ми перебуваємо поблизу точки сингулярності. Це такий момент, коли системні (фазові) трансформації можуть відбуватися упродовж гранично малих з погляду історії часових проміжків – року, місяця, дня. Фактично точка сингулярності – це час кінця історії у її дотеперішньому розумінні та переходу до чогось зовсім іншого. Можна сказати, що на нас чекає криза всього попереднього розвитку людства, Криза криз. Тривалі прогнози розвитку цивілізації робити важко, але одне можна сказати із цілковитою певністю: приблизно у 2030–2050 рр. ефекту прискорення історичного часу вже не буде. Отже, до того часу характер еволюції людства вже повинен докорінно змінитися. Історія, минувши точку переходу, повинна рушити кардинально новим шляхом. Утім, перехід крізь таку точку зовсім не означає неминучої катастрофи.
У певному сенсі, знайома нам цивілізація перестане бути цивілізацією й перетвориться на щось зовсім інше. Відтак, імовірно, що у точці кризи з'явиться й точка біфуркації. Можливі різні шляхи її подолання і саме від вибору якогось з них залежать спрямованість і характер подальших процесів. На сьогодні одним із найбільш імовірних сценаріїв розвитку подій залишається подолання кризи саме через глобальну катастрофу.
Аналіз можна поглибити, якщо разом із революціями в історії цивілізації розглянути всю послідовність біосферних революцій. Відомо, що більшість біологічних революцій збігається із межами так званих геологічних ер. Біосферні революції починаються з виникнення життя 4–3,8 мільярди років тому. Наступною стала «киснева катастрофа», після якої з’явилися примітивні багатоклітинні організми (близько 1,5 мільярда років тому).
На початку палеозою відбувся так званий «кембрійський вибух», у ході якого виникли майже всі сучасні типи й класи живих істот, включаючи хребетних. Початок мезозою – це вимирання великих земноводних і початок царства динозаврів. Початок кайнозою – вимирання динозаврів і початок панування ссавців. Початок неогену збігається із виникненням людиноподібних мавп і появою сучасної фауни.
Хоча людина є породженням біосфери, зовсім не очевидно, що спільний аналіз історичних і біосферних революцій має сенс. Однак, згідно багатьох наявних даних, лінія загального розвитку біосфери спрямовується до точки сингулярності знов-таки у XXI столітті. Таким чином, точка можливого переходу людської історії практично збігається з точкою сингулярності в розвиткові біосфери.
Може здатися, що спроба синхронізувати історію людства із циклами геологічної й біологічної еволюцій у рамках однієї моделі – це не більш, ніж чиста нумерологія, а виявлені закономірності – лише випадкові збіги. Але значна кількість і дивовижна точність (у зіставленні з минулими епохами) таких збігів однаково вимагають пояснення. Закономірності розвитку геосфери, біосфери й людства описуються тими самими математичними рівняннями. Зважаючи на це, розвиток біосфери й ноосфери являє собою єдиний процес, що підпорядковується єдиному законові динамічного прискорення. Попереду на нас чекає фінал не тільки чотиримільйонного періоду прискорення людської історії, але й кінець чотиримільярдного прискорюваного розвитку біосфери. А можливо, ми наближаємося до фінальної точки загальнопланетарного процесу еволюції, що почалась із моменту утворення галактичного диску. Мабуть, ми можемо стати сучасниками драматичного переходу на нову траєкторію в масштабах від суто історичного до всегалактичного.
Вперше одержано чіткий математичний доказ завершення двох величезних історичних циклів – історії людства й історії життя на Землі. Але завершення не обов'язково означає кінець. Звичайно, є достатньо аргументів на користь того, що вже до середини цього століття людство припинить своє існування. Позаяк є й інші варіанти: цивілізація може стати чимось зовсім іншим, а еволюція життя відбуватиметься інакше, за якимись невідомими раніше законами.
Своєрідну точку зору на кризові явища першої половини ХХІ століття пропонує російський дослідник Сергій Переслєгін. Його концепція базується здобутках нової науки, становлення якої відбувається на наших очах – соціомеханіки. Вона розглядає історію людства саме як послідовну зміну різних цивілізаційних фаз. Оскільки ці фази структурно несумісні, розвиток має революційний, стрибкоподібний характер. Практично всі досліджувані параметри при цьому зазнають розриву. Такий процес і називається системним фазовим переходом (трансформацією).
Наведемо аналогію з фізики. Речовина може перебувати в одному із чотирьох станів – твердому, рідкому, газоподібному або плазмовому. Перехід з одного стану в інший відбувається шляхом стрибку в нову якість. Він супроводжується руйнуванням всієї колишньої структури й утворенням нових структур, несумісних з попередніми. Це не що інше, як діалектичний перехід кількості в якість, добре відомий тим, хто має радянську освіту. Саме такий перехід спостерігається й при зміні фаз цивілізаційного розвитку. Старий світ руйнується дощенту – заради постання нового. Структурно-фазовий перехід стає системною катастрофою. У координатах повсякденної людської свідомості він сприймається як кінець світу. Головною ознакою, що свідчить про кінець фази історичного розвитку, є поява трендів (генеральних історієутворюючих тенденцій даної фази цивілізації), принципово несумісних із базисними структурами цієї цивілізаційної фази. Проникнення (або, комп'ютерною мовою, інсталяція) цих трендів у реальність і означає системну катастрофу.
Всі ці характеристики актуальні й для нинішнього стану цивілізації. У цей час фазовий перехід забезпечують відразу два потужних тренди, кожен із яких являє собою структурну революцію як у соціально-економічній області, так і в сфері психофізіологічної організації людини.
По-перше, це революція у біології, що породжується методами клонування, культивування організмів і генної інженерії, відповідно – пластичність самого виду «людина розумна». Сучасна людина відривається від деяких властивих її земній природі біологічних властивостей і набуває низки якостей «нелюдського» характеру. Як наслідок, змінюється сам людський вигляд цивілізації. Умовно кажучи, вид «хомо сапієнс» усе ще залишається «сапієнс», але із розвитком біотехнологій поступово перестає бути властиво «хомо».
По-друге, це революція в інформатиці, що дозволяє вже зараз оперувати величезними масивами знань. Вона висуває на авансцену не товарне, а інтелектуальне виробництво, призводить до майже безперервних технологічних перетворень цивілізаційних структур. Інформаційна революція зумовлює майже миттєву зміну соціально-економічних конфігурацій. Цей процес супроводжується віртуалізацією, що веде до створення загальної ілюзорної реальності.
На перший погляд, обидва ці тренди позитивні. Але насправді вони катастрофічні. Вони створюють принципово відмінне від нинішньої реальності майбутнє. Обидва ці явища, що виростають із сьогодення шляхом нібито природного розвитку, насправді не мають необхідного зв’язку із нинішньою індустріально-техногенною культурою й не регулюються жодними амортизаційними проектами. Тому перевага процесів руйнування над процесами творення поступово стає провідною ознакою нинішніх структурних перетворень, приводячи в підсумку до розпаду традиційних культур і породжуючи в момент переходу обстановку цивілізаційного хаосу.
Взагалі, сьогоднішня історична ситуація відзначається принциповою новизною. Все більші структурні перетворення світової і європейської історії (наприклад, перехід від античності до Середніх віків або від Середньовіччя до Нового й Новітнього часу), за усієї їхньої грандіозності, були лише змінами усередині сформованої цивілізаційної фази й не зачіпали базисних принципів глобальної людської цивілізації. Простіше кажучи, паростки середньовічного феодалізму зійшли в надрах античного рабовласництва, а капіталістичний уклад народився в пізньофеодальному суспільстві. Катастрофічним підривом усіх підвалин одночасно ані той, ані іншій перехід не загрожували. Проте нинішня фазова трансформація – зовсім інше. Вона, очевидно, є переходом від класичної статичної цивілізації, що панує на Землі ось уже кілька тисячоліть, до цивілізації Майбутнього.
Цивілізація минулого ґрунтувалася на певній стабільності вже відомих державних утворень, які за будь-яких змін усе ж зберігали той самий національний або імперський тип організації. Залишався відносно стабільним і домінуючий у певну історичну добу економічний устрій. Стабільною була світова і європейська культура. Нарешті, спостерігалася біологічна стабільність людини. Цивілізація майбутнього, що виростає зараз із гуманітарних технологій інформаційної епохи, передбачає насамперед загальну мінливість. Мінливість того, що раніше змінити здавалося неможливим і немислимим – найважливіших цивілізаційних принципів держави, економіки, суспільства, культури й самої людини. Можна припустити, що подальший науковий, економічний і культурний прогрес буде являти собою не зміну суспільно-економічних формацій, строго розділених між собою певними структурними перетвореннями, а скоріше надзвичайно швидке й постійне відновлення усіх соціально-культурних конфігурацій, кожна з яких буде забезпечувати лише певний і досить ефемерний етап розвитку.
Криза й зникнення національних держав, а також криза економіки, що наштовхнулась на земні межі глобалізації, є тільки зовнішнім, видимим вираженням цього цивілізаційного мегатренду, що веде до цивілізації принципово нового типу.
В нинішній ситуації існує три тенденції, що виразно виявляють себе. Перша – катастрофічна, пов'язана із початком розпаду колишньої цивілізації. Друга – тенденція трансформації, спроба виходу на принципово новий рівень. І, нарешті, тенденція адаптації, спроба пристосуватися й забезпечити значеннєву єдність старого й нового світів.
Глобальні цивілізаційні кризи, що переходять у катастрофи, супроводжують людство протягом усієї його історії. Вже катастрофа Римської імперії сприймалася сучасниками й, насамперед, самими римлянами, як кінець світу. Так само сприймалася й катастрофа Візантії – на думку сучасників, духовного оплоту середньовічного світу. Особиста свідомість, як, утім, і колективне несвідоме, завжди сприймає завершення певного історичного періоду як апокаліпсис. Зазвичай, у такі моменти проголошується смерть Бога й кінець історії. Однак Бог вмирає далеко не для всіх й історія завершується лише для тієї значної більшості, що завжди залишається в минулому.
Індустріальний світ, безумовно, розпадається. Він зникає, і жодними силами не можна продовжити його подальше існування. Для нас це, напевно, означає кінець світу. Але для історії саме настає Майбутнє.
Для індустріальної фази цивілізації не існує стійкого стану з низькими, а, тим більше, нульовими темпами росту. Індустріалізм завжди повинен зростати і завойовувати все нові простори. Сьогодні він дійшов до меж планети. А тому індустріальна фаза найближчими десятиліттями неминуче приречена на демонтаж. Є два способи демонтажу старої епохи. Перший – повернення до традиційного світу, власне, до нового феодалізму, з відповідним різким скороченням населення.
Звичайно, це буде лише квазіфеодалізм, «ніби феодалізм». Адже повної деградації знання не відбудеться. Так, з ерозією нинішніх держав з'являться свої «барони» і «графи» – авторитетні люди й групи, що спиратимуться на силу й здатні забезпечити безпеку підданих на своїх територіях, вершити тут суд. У них будуть навіть аналоги замків, тільки складені із залізобетонних блоків, з кулеметами й електронними системами безпеки.
Другий сценарій – перехід до наступної, когнітивної фази розвитку. До фази, де, говорячи зрозумілою мовою, головною продуктивною силою стає сама людина й колосальні здатності її психіки. Саме в цьому напрямку, на думку С. Переслєгіна, рухаються чотири сучасні держави – США, Японія, Німеччина й Росія. Якщо якась із них зможе досягти когнітивної фази, то перебудова всієї земної цивілізації матиме найменш болісний характер.
Але для переходу в когнітивний світ потрібно перебороти постіндустріальний бар'єр. З історії ми знаємо, що поблизу бар'єра перебіг історії різко змінюється. Динаміка набуває кризовості, «біфуркаційності». У всіх випадках потік подій втрачає пластичність, а соціальні структури втрачають здатність підтримувати звичний життєвий уклад. Суспільство стає некерованим, зв'язок між його складовими різко слабшає. Певна річ, природною реакцією на це стає відторгнення всього нового. Таким чином і стає можливою постіндустріальна катастрофа. Технологічний баланс може бути втрачений. Технології не зможуть справлятися з поставленими завданнями. Вони не зможуть їх вирішити через свою невисоку ефективність. Технології більше не зможуть задовольнити потреби суспільства – і настане катастрофа. Суспільство потрапить у пастку – у затиснутий між двома межами простір, де з одного боку тяжітиме межа складності, а з іншого боку – межа бідності.
Межа складності – це стан, коли культура не встигає пристосуватися до інновацій. Техносфера починає розвиватися найхаотичнішим чином. Навіть не розвиватися, а існувати. Людина, суспільство й держава порушують зв'язки з техносферою. Зверніть увагу, зокрема, на неймовірно швидку деградацію освіти на Заході. Американці всерйоз прагнуть до того, щоб їхні школярі навчилися читати й писати до третього класу. А в нас діти повинні вміти це вже у першому. Якість фахівців падає настільки, що вони із великим напруженням підтримують безпечне функціонування вже створеної техносфери. Тому поблизу межі складності людство закономірно спіткає наростання динаміки техногенних катастроф.
Інше лихо – межа бідності. Вона з’являється тоді, коли не вистачає матеріальних технологій, принципово необхідних для вирішення завдань, що постають перед цивілізацією. У цьому випадку вже не допомагають жодні вдосконалювання систем керування або розвитку культури. Якщо, наприклад, вам об'єктивно потрібні трактори й комбайни для забезпечення продовольством населення, а ваша цивілізація зробити їх не може, то катастрофа неминуча. Тобто межа бідності – це стан, коли наявні технології не дозволяють цивілізації елементарно вижити.
У точці дотику цих меж відбувається різке спрощення всієї цивілізаційної структури. Тут виникає новий системний зв'язок, що утворить конфігурацію наступного історичного періоду. Повторюємо: сучасникам цей процес здається справжнім кошмаром, апокаліпсисом. Досить згадати процес переходу від античності до фази Середньовіччя – із загибеллю міського життя, варваризацією, занепадом держави, науки, культури. Залишився досить важкий вибір – між керованою катастрофою й неконтрольованим крахом.
Сценарій неконтрольованої катастрофи припускає первинне спрощення, тобто глобальну катастрофу старих структур. Воно відкидає цивілізацію в абсолютне минуле, звідки та починає нове сходження. Це схоже на перезавантаження комп'ютерної гри, після чого всі досягнення стираються, гинуть всі завойовані бонуси й доводиться починати все заново, з перших кроків. Можна з достатньою впевненістю стверджувати, що ситуація із сучасною індустріальною фазою цивілізації припускає первинне спрощення як найбільш імовірний результат.
Конкретною причиною цивілізаційної деструкції може послужити все, що завгодно. Це може бути регіональна фінансова катастрофа, що вибухне раптово й згідно відомого «ефекту доміно» втягне у себе світові фінансові структури. Це може бути й велика технологічна катастрофа, котра за тим самим принципом втягне в себе спочатку певні галузі, потім регіональні й, нарешті, світову економічні системи. Це може бути спонтанний військовий конфлікт або широкомасштабна екологічна катастрофа. Яким би не був конкретний спусковий механізм, одного разу запущений процес напевне набуде нестримного, лавиноподібного характеру. Технологічних амортизаційних систем, здатних погасити «лавину» деструкції, у світі немає. Розвал може зупинитися, дійшовши до первинних, натуральних технологічних, господарських і культурних структур. Саме в такий спосіб колись загинув Римський світ, що втратив цивілізаційну цілісність. Саме так надмірно складний Католицький світ із його розгалуженою ієрархією й цеховою системою виявився зруйнованим хвилею протестантизму, що запропонував набагато більш зрозумілі й прості форми існування.
Але є й інший варіант розвитку подій. Існує конструкційний підхід до історії – він дозволяє здійснити фазову перебудову, що починається у формі не первинного, а вторинного спрощення. Тобто без відступу назад, у варварство. Можна не стихійно, а планомірно розібрати «арматуру» старої цивілізації й так само планово замінити її новою історичною базою. Так ми можемо вмонтувати більшість старих змістів у нові структури. Фактично ми беремося за керування майбутнім. У будь-якому разі воно пройде через катастрофу. Однак у координатах історії це буде вже керована катастрофа.
Значно песимістичнішу концепцію глобальної катастрофи у своїй роботі "Проблема 2033" висунув наш співвітчизник Валентин Пономаренко. На його думку, печерна психологія людини у поєднанні із сучасною технічною міццю призвели до того, що у свідомості людей затвердилася свого роду «манія зростання». Так, збільшення ВВП вважається еквівалентом підвищення життєвого рівня. Дуже важко пробиває собі дорогу розуміння того, що «більше» зовсім не означає «краще». Ми думаємо, що нам потрібно більше товарів, більше продуктивності, більше науки й техніки і більше роботи для досягнення всього цього. Водночас, ми вже робимо більше, ніж потрібно для нормального щасливого життя. Часто ми працюємо набагато більше, ніж це необхідно.
У дійсності унікальне прагнення до збільшення продукції означає більш швидке використання всіх доступних ресурсів і, одночасно, – руйнування життя на Землі, що підбурюється конкуренцією й глобалізацією. Наприклад, саме «манія зростання» спонукає людей до безжальної вирубки лісів. Суцільна «вирубка» відбувається в морях, океанах, ріках і озерах – при видобутку корисних копалин. Людська спільнота починає поводиться, немов колонія небезпечних паразитів. Схоже, що вона не зупиниться, поки не знищить сама себе, вичерпавши запаси палива, використовуваного для нищення власної екосфери. Якщо людство не припинить зайве споживання ресурсів, ці тенденції зупинить природа. Вона просто скине людину з поверхні Землі.
Людина, що б вона не робила, майже ніколи не відає, що саме вона коїть. Принаймні, не усвідомлює до кінця. Як наслідок, будь-яка цивілізація містить у собі й те, до чого суспільство прагнуло, і те, чого ніхто не планував. Справа тут не тільки в лінощах або небажанні. Складність світу перевершує нашу здатність до з'ясування зв'язків. Фактично, ми грубо втручаємося в роботу найскладнішої системи, практично нічого не знаючи про її устрій. У жодній країні світу в уряді немає міністерства нападу, існують тільки міністерства оборони, що не заважає вести майже безперервну війну протягом усього існування людства. Стосовно природи фактично завжди існувала група міністерств нападу, що діяли в усіх напрямках: повітря, вода в ріках, озерах, морях і океанах, родюча земля з лісами, пасовищами й полями, надра Землі, тваринний світ... Все виснажується для того, щоб задовольнити ненаситні й бездумні потреби людини, самозваного «царя» природи.
Як уже йшлося вище, реальна криза відбудеться орієнтовно у 2030-2050-х роках. Вона викличе ланцюгову реакцію руйнування. У першу чергу загине те, що виникло останнім: космічна промисловість, інформаційні технології. Багаторазове подорожчання палива зупинить спочатку приватний, а потім і муніципальний транспорт. Сотні мільйонів автомобілів перетворяться на нікому не потрібний мотлох. Різко скоротиться, а потім і зовсім припиниться рух міжнародного транспорту всіх видів. Останні резерви, як це було, приміром, під час Другої світової війни, буде передано в розпорядження військових і поліційних сил.
Розпадуться союзи держав і майже всі сучасні держави. У минуле підуть міжнародна торгівля, туризм, транснаціональна транспортна система. Зупиняться гірничодобувна й металургійна галузі, припиниться виплавка й обробка металів, закриються машинобудівні заводи й величезна кількість суміжних із ними виробництв. Виникне небачене до того безробіття, що, на відміну від колишніх часів, охопить також всі рівні державної ієрархії.
Почнеться масова загибель великих міст. Люди змушені будуть іти на землю, вертатися до незнайомої, незвичної й важкої праці. Міграція, як внутрішня, так і зовнішня, охопить увесь світ. Національні й державні кордони втратять сенс: їх не буде кому та й не можливо буде охороняти й захищати. Це буде останнє в історії людства велике переселення народів із бідних країн у більш заможні. Зруйнуються всі системи зв'язку. Відсутність інформації про те, що відбувається, ще більше підсилить хаос, безладдя й неминучу при цьому хвилю насильства.
Не виключене виникнення аварійних ситуацій на заводах, виробництвах і в установах, що являють собою джерела небезпеки для всього живого на Землі. Некеровані хімічні заводи, гідро- та атомні електростанції, греблі, дослідницькі центри в сфері мікробіології, хімії, військового виробництва і т.ін. становитимуть смертельну небезпеку. Буде втрачено контроль над пристроями захоронення відходів атомної промисловості, над складами як звичайної зброї, так і зброї масового знищення всіх видів. Право сильного, котре раніше тлумачилось як право заможного, знову з'явиться у своєму нічим не прикритому виді. Зруйнується не тільки звичне матеріальне, але й соціальне середовище: система освіти, медичне й пенсійне забезпечення, культура й багато чого іншого. Зникне фінансова система. Гроші втратять свою цінність і сенс. Почнеться епоха великих географічних і наукових «закриттів», а також лавиноподібна втрата величезної суми знань, накопиченої за останні триста років. На якийсь час залишиться ще занадто багато зброї й боєприпасів. Земля знову стане первісно небезпечною.
Найімовірніше, короткий перехідний процес тривалістю всього в кілька років виявиться для нас повною несподіванкою. Те, що не встигнуть зробити люди, виконає за них байдужа до всього природа. Голод, епідемії й війни відновлять порушену рівновагу між людиною й новим середовищем перебування, що буде істотно гіршим навіть від умов, що передували промисловій революції.
Логіка підказує, що вирішення глобальної кризи може бути знайдене тільки у разі докорінної зміни системи, створеної людьми, і зміни природи самих людей. І те, й інше практично є малореальним. Залишається тільки назвати все своїми іменами й чекати. Зрештою, все це – лише справа часу. Усе коли-небудь закінчується. Незабаром прийде пора прощатися і з технічною цивілізацією. У перехідний період занедбані міста, заводи й фабрики якийсь час послужать будівельним матеріалом, постачальником інструментарію й різного роду інвентарю для переселенців, що заново відбудовуватимуть Землю.
В історії соціальних систем і культур є безліч прикладів втрати знань. Особливо при зміні поколінь. Якщо нам дійсно небайдужа доля наших дітей і онуків – а мова йде саме про найближчі часи, а не про життя нащадків у невизначеному майбутньому – треба вже зараз починати роботу з інвентаризації та збереження культурної й наукової спадщини. Експертна комісія повинна визначити, що саме варто зберегти для майбутнього. Не тільки знання з області точних і прикладних наук, але й досягнення в гуманітарній сфері, що у багатьох випадках може виявитися навіть більш важливим. Варто розставити пріоритети зі збереження інформації, адже усього вже не врятувати. Занадто незрівнянні кількість часу, що залишилась, і обсяг знань, накопичених людьми, особливо упродовж останніх двохсот–трьохсот років.
Роботу зі збереження та тиражування культурної й науково-технологічної спадщини бажано координувати в міжнародному масштабі. Культурний шар людської цивілізації, як і родючий шар ґрунту, створюється повільно, а зруйнувати його вкрай легко. Це найбільш очевидно під час воєн і особливо революцій, коли протягом декількох років цілковито розривається зв'язок часів.
Ми повинні зробити все, щоб наші діти й онуки могли зустріти час після катастрофи у всеозброєнні. Щоб людство вижило й продовжило свою історію. Адже відомо, що приблизно за п'ять тисяч років на Землі настане чергове зледеніння. Таке вже траплялося періодично в історії, а тому новий льодовиковий період неминучий. Москва й Нью-Йорк опиняться під льодом, а протока між Британією та Францією знов стане суходолом. Льодовики зітруть сліди діяльності технічно цивілізованої людини. В екваторіальні області, що перетворяться на сухі степи, перемістяться залишки рослинності й тваринного світу. Природа буде поступово оговтуватися після отруєння й ран, нанесених їй людьми за останні триста років. Очистяться океани, моря, озера й ріки. Повернуться ліси. Відновиться родючість ґрунту. Важливо, щоб люди дожили до того часу – тоді в них буде шанс ще раз почати людську історію.
Сучасний дослідник Сергій Кургінян вважає, що найпотужніша сучасна країна – США – вже розпочала підготовку до майбутньої катастрофи. Безумовно, можна не погоджуватися з ідеями Кургіняна, особливо із його різкими антиамериканськими випадами, але водночас треба визнати, що описані ним дії були б логічними для уряду найпотужнішої країни світу в умовах глобальної кризи, що насувається.
С. Кургінян стверджує, що на відміну від епохи, котра минає, світові інфраструктури, створювані або проектовані за участю США, призначені не для забезпечення порядку, а для керування хаосом. Це дуже суттєвий висновок. Уже хоча б тому, що вся політика й економіка, вся ідеологія розвитку Заходу в останні сторіччя спиралася на принцип рівноваги. Згадаймо військову політику – це рівновага блоків. Візьмімо будь-який підручник з економіки із його рівновагою ринків, рівновагою попиту та пропозиції тощо. Нерівновага, хаос вважалися принципово шкідливими, небажаними й такими, що підлягають викоріненню.
Зараз же, з одного боку, наростає публічна риторика занепокоєння США із приводу нерівноваги й хаосу. Звучать заклики відновити рівновагу. Але, з іншого боку, тими ж Сполученими Штатами неухильно здійснюються комплексні заходи щодо вибудовування світових інфраструктур нерівноваги, інфраструктур нарощування керованого хаосу. Логіка цілком зрозуміла. США планують вести світову боротьбу нового типу – боротьбу на полі хаосу. Вірніше, на полі між порядком і хаосом. А всіх інших намагаються переконати, що війна йде за порядок. Простіше кажучи, чужі генерали повинні готуватис<

Категория: Українська політична думка | Добавил: rozum (26.08.2009) | Автор: Едуард Юрченко
Просмотров: 2062 | Рейтинг: 5.0/1 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017