Чи хочемо ми, українці — люди білої раси — стати іншими, ніж були досі,
наприклад, чорними, жовтими, червоними? Випадки шлюбу українок з
представниками інших рас свідчать про те, що не всі дорожать своєю
білою расою, тому виголошую власну позицію: я всією душею виступаю за
збереження українців як білої раси і категорично проти перетворення
української нації на націю чорних, коричневих, сіро-буро-малинових!
Ця декларація потребує пояснення юридичного і політичного аспектів.
Як вирішує проблему рас Міжнародне і Національне право України?
Міжнародні Конвенції, Пакти і Загальна декларація прав людини
проголошують: всі права, передбачені цими документами, надаються
громадянам незалежно від раси (кольору шкіри), статі тощо. Конституція
України надає своїм громадянам права також незалежно від раси, кольору
шкіри, статі тощо.
Українське право проголошує: в разі виникнення суперечності між
національним і міжнародним правом вступає в дію міжнародне право (якщо
Україна ратифікувала міжнародний документ, який регулює означену
проблему). Жахливі наслідки застосування цього права
західно-європейськими державами після Другої світової війни більш ніж
очевидні: у Франції. Німеччині, Англії, Бельгії, інших європейських
країнах представники інших рас організовують вуличні заворушення,
чинять пожежі, руйнують магазини, перевертають автомобілі. Їм через
комплекс меншовартості здається, нібито їх щокроку зневажають, вони
вимагають фактично особливого до себе ставлення. Коли хтось із них
звичайним чином опиняється без праці, це вмить витлумачують як
дискримінацію на расовому грунті, піднімають неймовірний галас із
зверненням до Міжнародного суду з прав людини та інших міжнародних
організацій. Живучи у цих країнах, батьки виховують дітей у дусі
ненависті до народу країни, яка дала їм прихисток. Приїжджі африканці й
азійці зростають кількісно значно швидше за європейців, тому ці країни
швидко втрачають свою національну самобутність. У цій неоголошеній
расовій війні білі європейці програють іншим расам.
Прагнення нинішніх українських політиків якомога швидше приєднати
Україну до різних європейських структур (не маю на увазі НАТО) означає
не тільки підвищення технологічного рівня промисловості (що можна
робити й без втягування України у європейські структури) та збільшення
статків населення, а й перенесення в нашу державу жахливого змішування
рас, деградацію національної культури і моральний занепад. Нині
поставлено на грань повного знищення колись передові європейські нації,
які колись дали людству передові досягнення науки і техніки, високі
зразки літератури, театру, музики, живопису — ту духовну культуру, яка
була вершиною людського розвитку. У цьому некритичному прагненні до
Європи (хоч Україна і без того в Європі) явно проблискує комплекс
неповноцінності: звикли виконувати накази Москви, тож після виходу
з-під її влади шукають собі іншого провідника. Ніяк не можуть відчути
зв’язку з рідною землею і діяти самостійно в інтересах української
Батьківщини.
Як ставитися до Міжнародного права щодо надання кольоровим людям
рівних прав? Його слід шанувати, одначе пам’ятати, що міжнародне право
походить від національного і склалося для регулювання міждержавних
відносин, зокрема мирного вирішення міжнародних конфліктів. Національне
право — первинне право, як і національні інтереси, які важливіші за
міжнародні, тому правова норма про пріорітет міжнародного права щодо
національного переважно стосується неголовних інтересів держав. Коли
зачеплено життєвий інтерес держави, тоді набувають чинності інші
принципи чи сила. Ось кілька прикладів.
Міжнародне право проголошує право націй на самовизначення. Україна,
організувавши Українську Повстанську Армію, боролася за самовизначення
до 1956 року, і жодна держава не надала допомоги через боязнь
військової потуги Російської комуністичної імперії.
1991 року Чечня проголосила незалежність. Москва розв’язала проти
Чечні війну. Чеченську оборону свого суверенітету Москва назвала
тероризмом і розширила війну на винищення чеченців. Хто з держав
оголосив війну агресорові, або бодай взявся серйозно допомогати іншій
стороні? Ніхто. Знову ж таки, через боязнь військової потуги Москви.
Міжнародне право на самовизначення не було скасовано, але жодна
держава не виступила свого часу на боці України ачи Чечні, хоча
юридично колоніалізм визнано за міжнародний злочин.
Найновіший приклад — Косово. Якщо косовари — окрема нація, то вони
мали право створити свою державу, однак під час вирішення питання
визнання чи невизнання нової держави інші країни керуються не нормою
міжнародного права, а міркуваннями доцільності.
Загальна декларація прав людини та інші міжнародні документи з прав
людини регулюють правовий статус громадян держави та осіб без
громадянства, але прийняти чужинців, яких і скільки, до своєї країни чи
не прийняти — це вирішує сама держава і жодна інша не може наказати
Україні прийняти людей з іншої країни. Прийнявши до себе чужинців,
країна мусить надати їм права відповідно до міжнародних законів.
Українець (українка) має право одружитися з представником
(представницею) кольорової раси, однак зобов’язаний (зобов’язана)
виїхати з Батьківщини, відповідно позбавившись громадянства України.
Так буде дотримано справедливої засади рівних прав: право людини на
шлюб з небілою людиною і право держави залишатися країною білої раси.
Я шаную представників інших рас, поважаю їхні звичаї, релігії і
бажаю їм успіху у їхніх країнах. Я за те, щоб Україна розвивала
економічне співробітництво й торгівлю з їхніми країнами для взаємної
вигоди, але я проти переселення негрів та інших небілих в Україну.
Україна уникне расової проблеми, якщо не пустить у наш національний дім кольорових людей.
Що ж до Західної Європи, то тут в України є принципова перевага: вона
не мала колоній в Африці й Азії, тому після краху колоніальної системи
й не має моральних зобов’язань перед колишніми колоніями, як це сталося
в європейських країнах.
Західна Європа готова поділитися своїм расовим лихом з Україною і,
ясна річ, нагадуватиме Україні про Загальну декларацію прав людини.
Україна має що відповісти Європі: вона не експлуатувала Африку й Азію,
тому й не має перед ними моральних чи будь-яких інших зобов’язань.
План створення Європейського Союзу швидко втілюється в життя. Ефір
і телеканали заповнюються дешевими серіалами, американізованою попсою і
скаженими ритмами, здатними викликати масовий психоз. Усе це
примітивізує молодь, відвертає її від національної культури і традицій,
робить культурні надбання попередніх поколінь непотрібними, дарма що
вони піднесені.
Кому потрібне знищення національних культур європейських націй?
Кому потрібно відірвати народи від їхнього національного коріння? Хто
прагне зробити європейський континент усередненим, безнаціональним, де
панують лише матеріальні й фізичні потреби? Хто зацікавлений у
відвертій демонстрації сексуальних збочень, які вбивають в людині її
духовне начало? Процес цивілізації відвів людей від тваринного і дав
почуття сорому. Тепер це досягнення цивілізації знищують і повертають у
тваринно-природний стан. Що, це само собою так відбувається з простої
комерційної вигоди заробити на продажу порнокасет?
У це можна було б повірити, якби це був єдиний спосіб нищення
тисячолітнього досягнення європейської цивілізації, а коли бачимо
комплекс різних способів, спрямованих на те ж саме, то
стихійно-комерційне пояснення явно не задовольняє. Є сили, які роблять
це свідомо й планово. Природний процес глобалізації вони значною мірою
наповнюють своїм антигуманним змістом і використовують з метою
підкорення країн європейської цивілізації своїй глобальній мафії.
Але закінчується Калі-юга — час панування хамства і занепаду
високого, шляхетного. Розвал імперії зла, крах комуністичної утопії,
зміна ери Риб (Риба — символ християнства) ерою Водолія свідчить про
кінець однієї ери і перехід до іншої. Тривалий час наука
протистояла вірі в Творця. Тепер вона беззастережно визнає його
існування, отже, відкривається можливість для духовного розвитку.
Українська справжня і повна історія, «Рігведа», «Велесова книга», «Віра
предків наших», «Мага віра», твори Т.Шевченка, І.Франка, Д.Донцова,
Ю.Липи, М.Сціборського та інші українські теоретичні скарби дають
достатньо теоретичного матеріалу для вироблення сучасного українського
національного світогляду. Все у нас, українців, є. Тільки треба його
знати! І не слухати людей, що сіють зневіру в українські сили!
Майбутнє України залежить від українців. Хоч би як ворожі сили
діяли проти України, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну
волю до боротьби, нейтралізувати антиукраїнські плани. Індекс
генетичного розуму українців один з найбільших у світі.
Тривале колоніальне рабство змушувало їх виживати за
найнесприятливіших умов, і наше національне уміння виживати є найвищим.
В умовах незалежної держави й демократичного ладу це вміння — не що
інше як додатковий резерв витривалості, винахідливості, життєвої сили,
передумова для перемог у багатьох галузях діяльності у світовому
змаганні націй.
Завдяки цим природним властивостям українці й тепер завойовують
багато перших місць на аренах світових змагань. Вони підносять наш
державний прапор, але через зрусифікованість не утверджують українство
українською мовою.
Вивчення історичної правди щодо України збільшуватиме число прихильників України.
Провідна верства незалежної України на чолі з Л. Кравчуком, Л.Кучмою та В.Ющенком була вихована в матеріалістичному дусі.
Ця нинішня провідна верства не спроможна почати відродження України.
Їй на зміну підростає нова генерація політиків, яка не прив’язана
до Москви агентурними обов’язками, вільна від московської імперської
політики, вихована в незалежній Україні, яка любить рідний край і щиро
дбає про його відродження. Через 10—15 років нова патріотична генерація
потіснить нинішних бездушних і безсовісних хабарників і втілюватиме в
життя ідеали батьків нації, заповіти борців за Соборну Самостійну
Українську державу.
На той час загроза зі сходу зменшиться, а від глобалізму
збільшиться. Проте міжнаціональні змагання — це змагання провідних еліт
тих держав. Українці від природи розумні. Життя в незалежній державі
виробляє києвоцентричне мислення.
Політична свідомість нашої нації зростатиме, охоплюватиме дедалі
більше населення і ставатиме дедалі аргументованішою з таких підстав:
- розширюються знання української історії, що формує історичну
свідомість. Позаяк історія дає багато фактів для гордості за вклад
наших прапращурів у розвиток людства, позаяк наша мова і духовність
багаті, змістовні, красиві й емоційно витончені, то усвідомлення цього
через порівнювання з чужими культурами з бігом часу навертатиме до
українства й тих, хто в колоніальну добу відійшов від нього;
- розширення історичних знань поширює розуміння наших багатьох
поразок, показує глибинно-потужне упродовж усіх бездержавних століть
прагнення народу до відновлення своєї національної держави. Цей довгий
шлях усіяний прикладами найвищої любові до рідного краю та
найгероїчнішої боротьби й жертовності задля визволення його з-під чужої
влади. Ці минулі подвиги є невичерпним джерелом для патріотичного
виховання молодших поколінь.
Для втілення вище написаного хай кожен не буде байдужий і не
покладатиметься на самоплинну течію життя, а спитає себе: якщо не я
боротимуся за українську Україну, то хто? І якщо не тепер почати діяти,
то коли? І чого це мою Україну має робити кращою хтось, а не я?
Шевченко сказав: «Робімо малі справи, а велика сама зробиться» — тобто всяка велика справа складається з багатьох малих.
Компартія зійде з політичної арени. В міру зростання справедливості
податкової системи та її стабілізації підприємницькі партії
втрачатимуть суспільну вагу, дрібні партії відімруть, натомість
сформується кілька ідеологічних партій.
Бурхливість політичного життя буде характерна для всього періоду зміни провідної верстви новою політичною елітою.
Їй чужі ідеали гуманізму, співчуття бідному й хворому, вони не знають
української історії і цілковито перебувають у полоні матеріалістичного
світогляду та матеріалістичних прагнень використати своє провідне
державне становище для накопичення матеріальних благ. Вони не думають
про те, чи пам’ятатиме їх нація. Їх турбує, як найбільше нагромадити
підприємств і багатства для своїх дітей.
Ми, Народ Рус, хто усвідомив себе сукупною кровно-духовною, історично існуючою особистістю, і хто посів був в усталених теренах по заповіту Батьків Наших, перед реальною загрозою свого повного етнічного винищення, керуючись власним сумлінням та прагненням кращої долі, усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом та іншими народами світу, в особі суб’єкта політичної волі – Радикальної Української Солидаристської Спілки, на підставі нашої загальної згоди, декларуємо програму своїх наступних дій:
