Ой же ж браття ви мої
Чому зажурились?
Що ж голівоньки у вас
Тяжко похилились?

Чи недуга якась лиха
Вас опанувала,
Чи недоля проклятуща
Вас закатувала?

Та як глянуть спершу оком
Наче все й нормально
Є й одіться і обуться
І поїсти гарно

Дайте цю загадку, люди
Я вам розгадаю,
Ви забули волю, браття
І силу безкраю

Ви забули, як гриміла
Козацькая слава
Вона линула степами
Дзвеніла шаблями

Отамани у жупанах
В червоному злоті
А за ними військо суне
Піші і кіннота

Ой давали тоді жару
Москалям, полякам
Ще й татарам перепало
Мішок та ще й з гаком!

Легко було тоді жити,
Легко й помирати –
За Украйну-неньку, матір,
За батька, за брата

Подвигів було багато
Та й перевелися
І герої порубані
З ніг не підвелися

Прийшла до нас, пани-браття
Зла, лиха година –
Кожен хоче всіх продати
Батько йде на сина

Потуманилось в головах
Кривда там засіла
Діла славні наших предків
Розпуста згноїла

Хочу вам сказати, люди
Ця напасть не вічна
Од одного вона пройде
Згине блискавично

Нам усім згадати треба
Що в єдності сила
Тільки сила споконвіку
Край наш боронила

Так згадаймо хто ми, браття?
Чиїх батьків діти?
Яка доля непростая?
Який шлях у світі?

І коли ми це згадаєм
Спадуть всі кайдани
Дніпро-батько усміхнеться
Воленька повстане

Будем жити всі по правді
Ми в новій країні
І тоді, нарешті, скажем –
«Слава Україні»!!!

Андрій Топчій