Питання європейського вибору України є актуальною і водночас болючою проблемою зовнішньополітичної стратегії нашої держави, яка провокує чимало дискусій в українському політикумі та суспільстві і стає причиною ідеологічного протистояння. Москвофільськи орієнтовані політичні еліти та прокремлівська 5-та колона докладають усіх зусиль для дискредитації європейського вектору української зовнішньої політики, у чому, як не дивно, активну опосередковану допомогу їм надають демоліберальні політичні сили, що позиціонуються як “проєвропейські”. Справа в тому, що завдяки застосуванню маніпулятивних технологій обома сторонами у масовій свідомості проблема зводиться до так званої “євроінтеграції”, тобто кінцевим результатом європейського вибору декларується вступ України до Європейського союзу.

На додачу, було вигадане поняття “євроатлантичної інтеграції”, завдяки якому вступ до ЄС нібито жорстко детермінується набуттям членства у військово-політичному блоці НАТО—американському геополітичному проекті структурування європейського простору, породженому епохою “холодної війни”, для протистояння СРСР. В результаті громадська думка населення України щодо європейської орієнтації є поляризованою та в цілому скептичною, і визначається низкою негативних стереотипів. Причиною цього, окрім активного маніпулювання свідомістю, що здійснюють антиукраїнські сили всіх забарвлень, є і об’єктивна складна реальність життя Європи на даному історичному етапі, про яку чимало українців знають із власного досвіду, а не із віртуального інформаційного простору. Неодноразово демонстроване зверхнє ставлення європейських бюрократів до найбільшої держави Європи породжує розчарування мільйонів українців та створює спотворене бачення європейського майбутнього.

Не зупиняючись детально на всьому комплексі проблем, відзначимо наступне:

1. Україна історично належить до європейської цивілізації, незважаючи на тимчасові геополітичні флуктуації, що штучно порушували історичну неперервність цивілізаційного статусу.
2. Українська нація є модерною європейською нацією, порівняне відставання якої в соціально-політичному розвитку від решти європейських держав обумовлене історичними реаліями тривалої окупації в минулому та існуванням антинаціонального режиму на сучасному етапі.
3. Геополітичний статус Української держави на європейському просторі в найближчому майбутньому повинен визначатися її об’єктивним географічним розташуванням, історичною спадщиною та соціокультурною орієнтацією, що відповідають поняттю “Центр Європи”.
4. Європейський вибір України визначається поверненням до цивілізаційної родини і є явищем природного порядку, а не результатом реалізації геополітичного проекту, розробленого поза межами України.
5. Європейська цивілізація у розмаїтті своїх проявів не може зводитись до штучно сконструйованого проекту Європейського Союзу, створеного насамперед для уніфікації економіки держав-членів, вільного руху товарів та послуг, ведення спільної валютно-фінансової політики.
6. У даний історичний момент Європейський Союз внаслідок непродуманої політики розширення, демографічних зрушень, катасрофічних наслідків міграції з країн “третього світу”, перебуває на порозі кризи ідентичності.
7. Демонстративне небажання надати реальну перспективу членства Україні, що виявляється провідниками керівних органів ЄС, створює ілюзію неможливості повноправного входження України в європейський політичний, соціально-економічний та соціокультурний простір. Серед причин цього феномену слід відзначити:
А) Активну протидію з боку Російської федерації, метою зовнішньої політики якої є довічне закріплення перебування України в просторі євразійських впливів. Ця протидія посилюється активною взаємодією з впливовими факторами у керівних інститутах ЄС, яка обумовлюється енергетичною залежністю членів ЄС від Росії, русофілією частини правлячої європейської еліти та бажанням в майбутньому використати потенціал Росії для спільної конкуренції з США та Китаєм за глобальні впливи у світі.

Б) Корумпованість, реакційність та некомпетентність значної частини вищих управлінських кадрів бюрократії ЄС, які зумовлюють відсутність реалістичного погляду на світ та заважають оцінити визначальну роль України в майбутньому структуруванні Центральної Європи.

В) Провал української зовнішньої політики, що функціонує відповідно до стандартів минулого століття та незалежно від поточної політичної кон’юнктури неспроможна забезпечити динамічну просування українських національних інтересів, зокрема в питанні повернення до європейського простору.

8. Європейський вибір України не повинен прив’язуватись до сучасних несприятливих реалій та асоціюватись виключно з входженням до Європейського союзу, майбутнє якого у найближчі 10—15 років може бути поставлене під серйозний сумнів.

9. За умови придушення прямої демократії в державах ЄС та узурпації влади наднаціональними структурами в Брюсселі відбувається ігнорування думки більшості корінного населення Європи щодо бажання чи небажання бачити ті чи інші держави у складі європейських міждержавних об’єднань сучасності чи майбутнього.

10. З цієї причини Україна (фактично—національно орієнтовані політичні сили, що прагнуть статусу національної еліти завтрашнього дня, здатної вивести державу на належну геополітичну орбіту) повинна запропонувати альтернативний геополітичний проект реструктурування європейського простору, зарезервувавши стрижневу цивілізаційну роль Центру Європи.

11. Відродження європейської цивілізації, доведеної до кризового стану сучасною політикою чільників ЄС, можливе лише за рахунок залучення європейських націй, що зазнали відносно меншого руйнівного впливу мультикультуралізму, міграції з країн “третього світу” та розмивання культурної ідентичності—незмінних ознак більшості держав-засновників ЄС. Серед них провідне місце має посісти Українська нація.

12. В умовах засилля європейської бюрократії та неповносправності української зовнішньої політики проблему повернення України до європейської цивілізаційної родини слід вирішувати за допомогою методів “народної дипломатії”, співпраці із реалістично налаштованими політичними силами європейських держав та “третім сектором”.

Наш шлях—повернення до джерел. Збудуємо Іншу Європу!

Юрій Михальчишин