Вагомий вплив арабської філософії і теології на розвиток середньовічної европейської культури, зокрема і християнського богослов'я, є фактом достеменним. "Платон мені друг, але істина дорожча":
Серед переліку арабських філософів, котрі вплинули на розвиток середньовічної філософії Европи, можна відзначити Ал-Кінді (лат. Alkindus), Аль-Фарабі (лат. Alpharabius), Ар-Разі (лат. Abubater), Ібн Сіну (лат. Avicenna), Ібн Рушда (лат. Averroes). Праці цих та ін. мусульманських філософів значно вплинули на розвиток схоластики, логіки та ін. галузей знань тогочасної Европи, їхні роботи активно перекладались латиною, а ідеї ставали на озброєння схоластичної християнської теології. Слід мати на увазі, що тогочасна европейська та близькосхідна філософія (котра на той час була на службі теології) оперували спільними концептами не лише в площині монотеїзму, але й платонізму, неоплатонізму та арістотеліанства, і тому використання інтелектуальних здобутків, логічних доказів тощо мусульманських філософів в Европі не є чимось дивним. Багатьма дослідниками відзначався вплив Аверроеса на Томаса Аквіната (Фому Аквінського), котрий є фундаментальним богословом католицизму. Його ж (Аверроеса) роботи офіційно викладались у Середні віки в університетах Парижа, Падуї та ін., а т.зв. аверроїзм був однією із найвпливовіших течій европейської філософської думки доби Пізнього Середньовіччя. Невипадково і Данте Аліг'єрі згадує в "Божественній Комедії" Аверроеса серед нехристиянських філософів, котрі перебувають у Лімбі, тобто пізнали істину, але через те, що були нехрещеними, їм було закрито вхід до Раю (що, втім, не означало їхньої "гріховності"). Щодо впливу ісламу на самого Данте можна звернутись до монографії Рене Генона "Езотеризм Данте", для більш же узагальнюючої картини варте окреме звернення до фундаментальної "Історії західної філософії" Бертрана Рассела.
Не менший вплив на Европу здійснив і Авіценна, спричинившись до появи філософської школи авіценнізму, а також окремої системи логіки, котра суттєво вплинула на католицьку схоластику. Зрештою, щоби не обмежуватись тільки ісламом, можна навести постать північноафриканського юдейського філософа Моше бен Маймона (лат. Maimonides), чия раціональна теологія вплинула як на Томаса Аквіната, так і на філософів-схоластів Альберта Великого та Дунса Скота. Коментування Платона та Арістотеля в добу Середньовіччя було фундаментальним для закладення підвалин розвитку нової філософії та науки, оскільки коментарі, залежно від контексту, формують якісно нове бачення і призводять до нових висновків, які кожна епоха виносить із класики. Таким чином внесок арабської та персидської коментаторської, а також перекладацької традицій у становлення нової парадигми европейської цивілізації неможливо переоцінити. Однак не можна оминути й оригінальних праць Аверроеса та ін. близькосхідних філософів, котрі ніколи не виступали в ролі самих лише коментаторів. Окрім цього, слід окремо вести мову і про неофіційний вплив східних ідей на розвиток християнського містицизму, метафізики, а також алхімії у Середньовічній Европі, що було пов'язано також із Хрестовими походами, які (через посередництво духовно-рицарських орденів) виступили своєрідним мостом у передачі знань зі Сходу на Захід, що свого часу було окремо розглянуто Юліусом Еволою.
До вищесказаного достатньо додати, що в ісламському світі до XIII ст. було написано декілька десятків тисяч трактатів у найрізноманітніших галузях знання, а східні математика, астрономія, медицина в добу перших Хрестових походів незрівнянно випереджали свої европейські аналоги. Так само немає підстав приписувати весь спадок античного світу, в т.ч. Александрійської та Пергамської бібліотек, одній лише Европі - очевидно, що Европа духовно й інтелектуально вплинула на Азію в не меншій мірі, аніж Азія на Европу. Сама грецька філософія, будучи основою сучасного европейського мислення, визначально мала своїими витоками сакральні знання Сходу, в т.ч. Єгипту та Вавілону - достатньо уважніше вивчити біографічні відомості про Піфагора, Платона та ін., вплив же математики та астрономії хаміто-семітського Вавілону на їх розвиток в Елладі визнається всіма істориками науки. Нарешті, абсурдно говорити про гадану "примітивність" військової організації середньовічних арабів - на протязі всього декількох поколінь малочисельними племенами пустелі була підкорена вся Північна Африка, Близький Схід, Середня Азія та Піренейський півострів Европи і побудована найбільша імперія того часу. Еспанія та Португалія були остаточно звільнені від "ярма" мусульман лише в XV ст. - і перше, що чистоплотні европейці зробили, це закрили 270 громадських бань у Кордові.
