Святослав ВИШИНСЬКИЙ
Жовтень 2008
На етапі чергового цивілізаційного витка від дихотомії двополярного світу до
тотальності аполярного інформаційного суспільства XXI ст. людська свідомість
стає жертвою власної парадигми експансії. Експансія є головним чинником, формою
і критерієм прогресу індивідуума, суспільної групи, цивілізації та людства як
виявів інтегрованої особистості. У фазі "сутінкової цивілізації" біологічна,
науково-технічна, культурно-аксіологічна, політико-економічна, інформаційна
експансія із засобу умовного "розвитку" людської спільноти стає гріхом і власною
ж індульгенцією, самоціллю та єдиними виправданням існування не лише
цивілізації, але "існування" per se.
На рівні соціальної філософії питання експансії, чи "величини", окремо
розглянув австрійський філософ Л.Кор. Намагаючись випрацювати єдину теорію
соціальних взаємодій, автор висуває проблему "величини" як фундаментальну
причину деградації і соціально-політичних негараздів: "...There seems only one
cause behind all forms of social misery: bigness. ... Whenever something is
wrong, something is too big" [1, p. 65]. Подібне афористичне узагальнення
дозволяє критично підсумувати історію розвитку людської цивілізації як крізь
призму матеріального прогресу, так і через фундаметальні зміни у самій
свідомості людського індивіда. Очевидно, що зміна мислення і світосприйняття
пов'язана зі втратою первісної традиційної картини світу, а саме циклічності
мислення, міфо-релігійного бачення світу, відчуття сакральності власних місця і
ролі у структурі будівлі Всесвіту. Світогляд і суспільство статики - або
замкненого циклу - виступали як причина і наслідок статичної свідомості, не лише
соціальної, але й психологічної врівноваженості та гармонії.
Аналізуючи причини сучасної духовної кризи, румунський історик релігій
М.Еліаде резюмує головну причину духовного "зриву" сучасності: а саме втрату
холістського міфо-поетичного відчуття світу та "розв'язку" вузла циклічності.
Простір і час для первісної людини постають замкненими і неоднорідними,
ієрархічними шарами, в центрі яких - сакральний Полюс буття. На противагу цьому
М.Еліаде констатує: "Для світського сприйняття дійсності простір, навпаки, є
однорідним і нейтральним: його ціле не розірване на якісно відмінні частини" [5,
с. 13]. Аналогічною формулою постулюється і традиційне сприйняття парадигми часу
- а саме його циклічністю чи спіральністю, що ми більш детально розглянули в
одній із наших попередніх публікацій. Таким чином, хронологічним початком
вказаного "перевороту" ми можемо вважати точку початку власне історії, як її
першими осмислили сучасники - в давньогрецьку добу.
Проблема витоків експансії з позицій міфічно-релігійної свідомості на рівні
ідей та матерії була основоположно окреслена французьком
філософом-традиціоналістом Р.Геноном у праці "Царство кількості і знамення
часу". Зводячи витоки проблеми до міфологічної дуальності сутності і субстанції,
в площині універсуму Р.Генон зводить їх до дихотомії якості і кількості
відповідно. В той же час філософ виділяє ключову характеристику якості:
"...Качество, рассматриваемое как содержание сущности, ... не ограничено
исключительно только нашим миром, ... так как оно здесь представляет высший
принцип; но при такой универсализации качество перестает коррелировать с
количеством, потому что последнее, напротив, строго связано со специальными
условиями нашего мира..." [2, с. 11]. Таким чином Р.Генон вказує на ієрархічну
вищість атрибута якості над атрибутом кількості, зводячи їхній взаємозв'язок до
протиставлення духовного і матеріального та їхньої діалектичної пов'язаності у
сфері проявленого Всесвіту. Автор підкреслює, що характеристика квалітативності
є вказівкою на трансцендентне, і його домінат над квантитативним у людській
свідомості виражає базис традиційного світогляду.
Закономірним результатом зміни сприйняття і ставлення до сакрального та
природи, втрати вісьового міфологічного хребта Світового Дерева стає відповідна
зміна методики пошуку - народження філософії як маніпулятивної науки, перехід до
раціонально-наукової картину світу та формально-логічних шляхів пізнання.
Об'єктом десакралізації та атомізації стає комплексна ієрархічна система
традиційних знань, із обломків якої вичленовуються профанні мистецтва і науки:
"Современные науки появляются из "сакральных наук" путем фундаментальной подмены
их сущности, через операцию глубочайшей десемантизации, деонтологизации и
деконтекстуализации всех сущностных аспектов изначальных дисциплин" [4, с. 82].
Перш за все, цей процес заторкнув математику як головний інструмент виміру не
лише об'єктивного світу, але й самої істини.
Розвиваючи думку філософів-традиціоналістів, ми можемо вказати на прямий
наслідок втрати центрального орієнтиру в часі, просторі та духовності:
безпрецедентна дихотомія суб'єкта та об'єкта, констатація і протиставлення
індивідуального "Я" до зовнішнього десакралізованого світу. Фундаментальна зміна
свідомості і ставлення до світу, внутрішня психологічна, гносеологічна та
матеріальна невдоволеність стають стимулом до безкінечного науково-філософського
пошуку, відкриттів, котрі знаменують новий пошук, спроби випрацювання нової
універсальної картини світу за допомогою кількісних механіко-емпіричних та
формально-логічних методів.
На рівні цивілізаційного життя це зрушення знаменує руйнацію традиційного
укладу життя і започаткування цивілізації споживацької, а, отже, експансивної,
де об'єктами споживання, власності і торгу стають час, простір, задоволення,
знання, весь універсум - визначально якісні поняття, радикально редуковані до
кількісної площини. На зміну традиційній цивілізації відповіді приходить
цивілізація запитання, де сумнів передує потребі, а просування знанню:
"...Позитивные науки и не "могут" и не обязаны дожидаться онтологической работы
философии, продвижение исследования будет достигаться не как "прогрессивное
движение", но как возобновление и онтологически более прозрачная очистка всего
онтически скрытого" [6, с. 51].
Духом невдоволення і, як наслідок, спробою його усунення через зовнішню
експансію на всіх рівнях орієнтована вся психологія сучасного світу динаміки,
виражена в невпинній гонці за духовним і матеріальним комфортом, прагненням
остаточного наукового пізнання, випрацюванням універсальної теорії Всесвіту,
постійним невдоволенням досягнутим і наявним перед лицем зростаючого споживання:
"Чем более всего угнетает современная картина мира? Дикой идеей какой-то
истинности" [3, с. 136]. Науковий пошук, технічний прогрес та економічне
зростання в цьому ключі ми можемо визначити як синдром глобальної манії
експансії, що стала феноменом "у собі" і "заради себе", і чиї глибинні витоки
лежать у втраті сакрального та заздалегідь невдалих спробах його заміни
обмеженим профанним - у природі своїй лінійним і квантитативним. Прогнозованим
наслідком цього процесу є подальша дезінтеграція свідомості і релятивізація
наукової картини світу, втрата смислових орієнтирів філософського пізнання,
наростання цивілізаційного песимізму із періодичною акумуляцією всебічної
експансії як ілюзорного засобу до відновлення внутрішньої індивідуальної та
колективної цілісності.
Література:
1. Kohr L. The Problem Is Bigness // "Resurgence", # 208, September-October
2001.
2. Генон Р. Царство количества и знамения времени // Царство количества и
знамения времени. Очерки об индуизме. Эзотеризм Данте. - Москва:
"Беловодье", 2003.
3. Головин Е. Приближение к Снежной Королеве. - Москва: "Арктогея-Центр",
2003.
4. Дугин А. Эволюция парадигмальных оснований науки. - Москва:
"Арктогея-Центр", 2002.
5. Еліаде М. Священне і мирське // Мефістофель і андрогін. - Київ: "Основи",
2001.
6. Хайдеггер М. Бытие и время. - Санкт-Петербург: "Наука", 2006.
--------------
Видано:
Світоглядно-ціннісне самовизначення людини:
науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри.
- Чернівці: "Рута", 2008. - с. 13-16.
|
