Російський
політемігрант в Києві, московський професор Петро Хомяков написав
статтю, в якій вказує на ті хворобливі точки Росії, які можуть
призвести до її демонтажу Росії. Професор відзначає:
«Коли ми говоримо про сценарії, образно кажучи, «розриву Росії» в «тонких місцях», варто пояснити, що такі «тонких місць» багато. Але не кожне таке «тонке місце» призведе до розпаду Росії. Це повинно бути ясним з простого погляду на карту.
Будь-яка катастрофа, чи техногенна, чи природна, природно-техногенна, гуманітарна, соціальна, регіональна політична, і т.д., і т.п. затихне сама, або в результаті зусиль центру, якщо не матиме несподіваного продовження в абсолютно іншому місці.
Так, Саяно-Шушенська диверсія не може «відокремити» Красноярський край від РФ, але може спровокувати сепаратизм Далекого Сходу в умовах тривалої відсутності зв'язку з центром. І тоді виникає ситуація «подвійного удару», коли ще не впоравившись з однією проблемою, Москва отримує іншу проблему в іншому регіоні. Це, у свою чергу, послаблює Москву і провокує вже відносно легке і просте виникнення наступних проблем для Кремля.
Аналогічний приклад і з Воронежем. Виникає ланцюжок проблем Вороніж — Північний Кавказ. Цікаво, що при цьому просте самостійне загострення війни на Північному Кавказі до розпаду Росії не призведе. Цей чинник може бути важливим, або як продовження в якомусь ланцюзі проблем для Москви, або як перша ланка в іншому ланцюзі.
Наприклад, географія ясно показує, що у випадку з Північним Кавказом для Москви була б великим головним болем подальша спроба Грузії відвоювати Південну Осетію і Абхазію. Бо велика пожежа на Північному Кавказі не дозволяє Москві вільно діяти за Кавказьким хребтом. А без цього, просте загострення війни на Північному Кавказі безперспективне. Але це вже чисто військово-політичний сценарій. А їх ми поки не розглядаємо.
Ми розглядаємо сценарії «розриву» Росії в місцях, де цей розрив веде не до ВІДРИВУ окремих територій, а саме РОЗРИВУ НА ЧАСТИНІ ВСІЄЇ РФ котроюсь зоною гострої кризи або катастрофи.
Після чого втрачається здібність Москви до реакції на наступні виклики. Ми обережно оцінюємо перспективи чисто політичних причин, які ведуть в тих чи інших регіонах до аналогічних наслідків. Чому? Тому що в більшості своїй народ Росії інертний і не здатний стати ініціатором свого власного звільнення. Скористатися ситуацією подекуди народ ще може, але самим створити ситуацію — ні.
Тому ми й звертали таку підвищену увагу на ситуації, створені об'єктивними причинами. Проте є в Росії регіони, де й потенціал опору достатній, а географічне положення робить соціальний вибух в такому регіоні небезпечним для всієї Росії. До такого роду регіонів відноситься в першу чергу Татарстан.
Влади Татарстану і Башкортостана має намір заохочують сепаратистів і місцевих націоналістів, щоб продемонструвати Москві свою незамінність. Їхня гра полягає в тому, щоб Москва повірила — без їхнього мудрого керівництва татарський і башкирський сепаратизм стануть реальністю. А тому на користь самої Москви увічнити їхню владу у відповідних регіонах.
Але Москва більше не вірить в незамінність Шаймієва і Рахимова. Незрозуміло, що викликає скепсис Москви, сама загроза татарського і башкирського націонал-сепаратизму, або здатність Шаймієва і Рахимова цей сепаратизм стримувати.
Судячи з усього, вірна перша версія. Москва вже неодноразово мала намір змінити керівництво Татарстану і Башкортостану. Проте, Шаймієв і Рахимов належать до «четвірки важкоатлетів», в яку крім них входить Лужков і Россель. Вичавлювати з політики всіх їх відразу небезпечно для Кремля. Їхній спільний потенціал дозволяв їм на рівних протистояти Кремлю. Проте, їх почали «бити по частинах». І почали з найслабкішої ланки — Росселя, який нещодавно був відправлений у відставку з посади губернатора Свердловської області.
І нічого не відбулося. Ймовірно, це дало Кремлю надію тихо і безболісно прибрати всю четвірку. Але Рахимов і Шаймієв вирішили попередити атаку проти себе. Завзятість Кремля при певній ситуації цілком може привести до адекватної протидії.
А далі все піде в автоматичному режимі. Абсолютно всі аналітики стверджують, що політична криза в Татарстані напевно розвалить Росії. Ключове положення Татарстану розуміють і за кордоном. Недаремно держсекретар США Гіларі Клінтон відвідувала Казань.
На відміну від Росселя, Шаймієву є що протиставити Кремлю. При цьому абсолютно не обов'язково координувати дію в «четвірці», вірніше, вже в «Трійці». Цілком достатньо тандему з Рахимовим. Але Кремль звик всіх «ламати через коліно», і, судячи з усього, не розуміє, що може в Татарстані нарватися на опір. Не варто питати, хто переможе в цьому конфлікті. Бо питання поставлене дуже абстрактно. Конкретно в ситуації 2010 року, в ситуації розвитку кризи, будь-яке нове проблемне вогнище дасть перевагу антикремлівським силам.
Питання в тому, чи досить у Кремля розуму не множити свої проблеми. Судячи з непрямих даних, не досить.
У кампанію проти Рахимова і Шаймієва включилися ті сили, які одночасно лобіюють і зняття Лужкова. І які відомі як авангард політичних авантюр Кремля. Зокрема, це група публіцистів з оточення тісно пов'язаної з ФСБ і оточенням Путіна голови інтернет-газети «Стрингер» Олени Токаревої, яка, до речі, почала свого часу атаку на Ходорковського тижня за два до його арешту і виконала свою роль в підготовці громадської думки до цієї події.
Таким чином, є вірогідність виникнення кризової ситуації в Татарстані і Башкортостані.
Отже в сценаріях розпаду РФ з'явився новий цілком правдоподібний сюжет. Сюжет гострої політичної кризи в Татарстані і Башкортостані внаслідок грубої політики Москви. Але, абсолютно очевидно, що у разі виникнення цієї кризи, справа цим не обмежиться. Кризовий потенціал Свердловської області вочевидь слабкіший, ніж в Татарстані. Але навіть після відставки Росселя, не нульовий.
Гостра криза в Казані й Уфі неодмінно так чи інакше (можна сперечатися тільки про ступінь інтенсивності) відгукнеться і в Єкатеринбурзі. А це, у свою чергу, знову ж таки відокремить від Москви Сибір і Далекий Схід. Але не зоною техногенної катастрофи, як в сценарії Саяно-Шушенської мегааварії, а зоною гострої політичної кризи. Зі всіма витікаючими наслідками».
Петро Хомяков
«Коли ми говоримо про сценарії, образно кажучи, «розриву Росії» в «тонких місцях», варто пояснити, що такі «тонких місць» багато. Але не кожне таке «тонке місце» призведе до розпаду Росії. Це повинно бути ясним з простого погляду на карту.
Будь-яка катастрофа, чи техногенна, чи природна, природно-техногенна, гуманітарна, соціальна, регіональна політична, і т.д., і т.п. затихне сама, або в результаті зусиль центру, якщо не матиме несподіваного продовження в абсолютно іншому місці.
Так, Саяно-Шушенська диверсія не може «відокремити» Красноярський край від РФ, але може спровокувати сепаратизм Далекого Сходу в умовах тривалої відсутності зв'язку з центром. І тоді виникає ситуація «подвійного удару», коли ще не впоравившись з однією проблемою, Москва отримує іншу проблему в іншому регіоні. Це, у свою чергу, послаблює Москву і провокує вже відносно легке і просте виникнення наступних проблем для Кремля.
Аналогічний приклад і з Воронежем. Виникає ланцюжок проблем Вороніж — Північний Кавказ. Цікаво, що при цьому просте самостійне загострення війни на Північному Кавказі до розпаду Росії не призведе. Цей чинник може бути важливим, або як продовження в якомусь ланцюзі проблем для Москви, або як перша ланка в іншому ланцюзі.
Наприклад, географія ясно показує, що у випадку з Північним Кавказом для Москви була б великим головним болем подальша спроба Грузії відвоювати Південну Осетію і Абхазію. Бо велика пожежа на Північному Кавказі не дозволяє Москві вільно діяти за Кавказьким хребтом. А без цього, просте загострення війни на Північному Кавказі безперспективне. Але це вже чисто військово-політичний сценарій. А їх ми поки не розглядаємо.
Ми розглядаємо сценарії «розриву» Росії в місцях, де цей розрив веде не до ВІДРИВУ окремих територій, а саме РОЗРИВУ НА ЧАСТИНІ ВСІЄЇ РФ котроюсь зоною гострої кризи або катастрофи.
Після чого втрачається здібність Москви до реакції на наступні виклики. Ми обережно оцінюємо перспективи чисто політичних причин, які ведуть в тих чи інших регіонах до аналогічних наслідків. Чому? Тому що в більшості своїй народ Росії інертний і не здатний стати ініціатором свого власного звільнення. Скористатися ситуацією подекуди народ ще може, але самим створити ситуацію — ні.
Тому ми й звертали таку підвищену увагу на ситуації, створені об'єктивними причинами. Проте є в Росії регіони, де й потенціал опору достатній, а географічне положення робить соціальний вибух в такому регіоні небезпечним для всієї Росії. До такого роду регіонів відноситься в першу чергу Татарстан.
Влади Татарстану і Башкортостана має намір заохочують сепаратистів і місцевих націоналістів, щоб продемонструвати Москві свою незамінність. Їхня гра полягає в тому, щоб Москва повірила — без їхнього мудрого керівництва татарський і башкирський сепаратизм стануть реальністю. А тому на користь самої Москви увічнити їхню владу у відповідних регіонах.
Але Москва більше не вірить в незамінність Шаймієва і Рахимова. Незрозуміло, що викликає скепсис Москви, сама загроза татарського і башкирського націонал-сепаратизму, або здатність Шаймієва і Рахимова цей сепаратизм стримувати.
Судячи з усього, вірна перша версія. Москва вже неодноразово мала намір змінити керівництво Татарстану і Башкортостану. Проте, Шаймієв і Рахимов належать до «четвірки важкоатлетів», в яку крім них входить Лужков і Россель. Вичавлювати з політики всіх їх відразу небезпечно для Кремля. Їхній спільний потенціал дозволяв їм на рівних протистояти Кремлю. Проте, їх почали «бити по частинах». І почали з найслабкішої ланки — Росселя, який нещодавно був відправлений у відставку з посади губернатора Свердловської області.
І нічого не відбулося. Ймовірно, це дало Кремлю надію тихо і безболісно прибрати всю четвірку. Але Рахимов і Шаймієв вирішили попередити атаку проти себе. Завзятість Кремля при певній ситуації цілком може привести до адекватної протидії.
А далі все піде в автоматичному режимі. Абсолютно всі аналітики стверджують, що політична криза в Татарстані напевно розвалить Росії. Ключове положення Татарстану розуміють і за кордоном. Недаремно держсекретар США Гіларі Клінтон відвідувала Казань.
На відміну від Росселя, Шаймієву є що протиставити Кремлю. При цьому абсолютно не обов'язково координувати дію в «четвірці», вірніше, вже в «Трійці». Цілком достатньо тандему з Рахимовим. Але Кремль звик всіх «ламати через коліно», і, судячи з усього, не розуміє, що може в Татарстані нарватися на опір. Не варто питати, хто переможе в цьому конфлікті. Бо питання поставлене дуже абстрактно. Конкретно в ситуації 2010 року, в ситуації розвитку кризи, будь-яке нове проблемне вогнище дасть перевагу антикремлівським силам.
Питання в тому, чи досить у Кремля розуму не множити свої проблеми. Судячи з непрямих даних, не досить.
У кампанію проти Рахимова і Шаймієва включилися ті сили, які одночасно лобіюють і зняття Лужкова. І які відомі як авангард політичних авантюр Кремля. Зокрема, це група публіцистів з оточення тісно пов'язаної з ФСБ і оточенням Путіна голови інтернет-газети «Стрингер» Олени Токаревої, яка, до речі, почала свого часу атаку на Ходорковського тижня за два до його арешту і виконала свою роль в підготовці громадської думки до цієї події.
Таким чином, є вірогідність виникнення кризової ситуації в Татарстані і Башкортостані.
Отже в сценаріях розпаду РФ з'явився новий цілком правдоподібний сюжет. Сюжет гострої політичної кризи в Татарстані і Башкортостані внаслідок грубої політики Москви. Але, абсолютно очевидно, що у разі виникнення цієї кризи, справа цим не обмежиться. Кризовий потенціал Свердловської області вочевидь слабкіший, ніж в Татарстані. Але навіть після відставки Росселя, не нульовий.
Гостра криза в Казані й Уфі неодмінно так чи інакше (можна сперечатися тільки про ступінь інтенсивності) відгукнеться і в Єкатеринбурзі. А це, у свою чергу, знову ж таки відокремить від Москви Сибір і Далекий Схід. Але не зоною техногенної катастрофи, як в сценарії Саяно-Шушенської мегааварії, а зоною гострої політичної кризи. Зі всіма витікаючими наслідками».
Петро Хомяков
