Нелегальна імміграція протягом кількох останніх десятиліть стала невід’ємною рисою розвитку європейських держав, незважаючи на прийняття законів, які забороняють незаконне перебування та зайнятість іноземців.

Впродовж багатьох років Європа була зацікавлена в нелегальній трудовій імміграції, яка є вигідною як для роботодавців, так і для держави в цілому. Саме тому уряди західноєвропейських країн недостатньо активно перешкоджали проникненню нелегальної робочої сили. Наприклад, Німеччина фактично заохочувала напівлегальну імміграцію курдських та турецьких робітників, Франція – алжирських, Великобританія – робітників з Індії та Пакистану.  

Зараз у світі нараховується близько 150 млн. мігрантів. Перше місце згідно цього показника займає Європа – 56 млн.осіб. Важливо зазначити, що з початку 90-х рр. ХХ ст. рівень офіційної імміграції там знизився, але чисельність іноземного населення практично не зменшилась. Така ситуація пояснюється високим процентом нелегальних іммігрантів, а також біженців та вимушених переселенців в загальному міграційному потоці, на реєстрацію, розміщення та допомогу яким європейські держави витрачають величезні кошти. Якщо у 1975 р. в світі нараховувалось близько 2,5 млн. біженців, то на початку нового тисячоліття їх число збільшилося майже в десять разів.

Що стосується нелегальних мігрантів, то в країни Європейського Союзу щорічно незаконно прибуває більше 500 тис. чол., не враховуючи сотень тисяч біженців. Загальна чисельність нелегальних іммігрантів в Європі – від 3 до 7 млн. осіб. Найбільше число незаконних іммігрантів зосереджено у Франції, Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Італії, Португалії. Усе більше нелегалів проникає в Європу через її південні кордони. Для прикладу, в Італії незаконно перебуває до 1 млн. іноземців і їхня кількість постійно зростає. Зокрема, це відбувається за рахунок вихідців із Північної Африки, які прагнуть потім потрапити до Іспанії, Португалії чи Франції. В Іспанії чисельність нелегальних іммігрантів коливається від 300 до 500 тис. чол., у Франції – від 200 тис. до 1 млн. осіб, у Великобританії ж більше 100 тис. нелегалів, більшість з яких становлять іноземці із простроченими візами.

Причини розвитку нелегальної міграції  

Стрімкий розвиток та розширення географічних меж нелегальної імміграції пояснюється різноманітними факторами економічного та політичного характеру. Посилення імміграційного контролю в європейських країнах, яке торкнулось практично усіх категорій мігрантів, обмежило можливості легального в’їзду і стало причиною активнішого використання нелегальних каналів. 

Значна частина іммігрантів, як правило, в’їжджає на законних підставах – на приватне запрошення, по туристичній, навчальній чи трудовій візі, після закінчення дії якої залишається в країні, потрапляючи до категорії нелегальних іммігрантів. В останні роки посилилась так звана транзитна міграція. Для прикладу можна взяти Україну, яка є транзитною державою для нелегальних іммігрантів зі Сходу. Одна з причин збільшення масштабів незаконного переміщення осіб випливає з широкого використання мережі Інтернет для реклами працевлаштування на Заході. Досить розповсюдженим способом в’їзду в Європу залишається також фіктивний шлюб з громадянами країни імміграції. Однак, в останні роки росте число іноземців, які використовують неофіційні канали перетину кордонів без будь-яких документів або за допомогою підроблених документів. Послугами фірм, які займаються незаконним перевезенням іноземців через кордон та їх нелегальним працевлаштуванням, користуються, перш за все, економічні мігранти та біженці, які не мають шансів на легальний в’їзд. Плата за нелегальну імміграцію може складати від кількох сотень до десятків тисяч доларів, що залежить від країни призначення, довжини та складності маршруту. 

Як вже зазначалось, в останні роки спостерігається так званий імміграційний бум. Щороку злочинні угруповання незаконно перевозять близько 1 млн. нелегалів. За деякими даними, світові доходи від контрабанди людей складають 4-7 млрд. дол. на рік і перевищують прибутки від торгівлі наркотичними засобами та зброєю.

У зв’язку зі спробами західноєвропейських держав у 90-х рр. перекрити в’їзний потік нелегалів виникають нові імміграційні маршрути. Одним з найбільш популярних шляхів проникнення іммігрантів в Європу стають Балкани, через які потрапляють мігранти з країн Сходу, Азії та Східної Європи. Інший шлях нелегальної імміграції – середземноморський, який дозволяє незаконно переправлятись морем з країн Північної Африки та Сходу в Грецію, Італію, Іспанію, Португалію чи Францію. Третій напрямок (північний – через скандинавські країни) використовується, в основному, мігрантами з країн, що розвиваються, багато з яких спочатку проникають на територію Росії чи Білорусі, а потім через країни Балтії переправляються до Швеції чи Фінляндії. 

Останнє десятиліття ХХ ст. було позначене початком потужної хвилі міграції з країн Центральної та Східної Європи, республік колишнього Радянського Союзу. Саме цей напрямок стає найважливішим каналом проникнення нелегалів у Західну Європу.

Небезпека нелегальної міграції

Західноєвропейські держави всі більше усвідомлюють небезпеку нелегальної імміграції для Європи. У чому ж проявляється така небезпека і чому нелегальна імміграція, яка вже давно існує у Європі, стала загрозою для мільйонів європейців?

Міграційна ситуація, що склалася в Європі на почату нового тисячоліття, характеризується надзвичайно великими об’ємами міграції взагалі та нелегальної, зокрема. Зростає кількість мігрантів, які були переправлені контрабандою. В результаті постійних воєнних конфліктів у світі, стихійних лих та катастроф надзвичайно виріс наплив біженців. Специфічною рисою сучасної міграції є збільшення частки жінок (до 47,5%) та дітей в міграційному потоці. Досить розповсюдженим явищем є незаконне переміщення жінок, дівчат та дітей з метою сексуальної експлуатації. За оцінками експертів, щорічно на світовий ринок інтимних послуг потрапляє від 700 тис. до 4 млн. чол. 

Слід також зазначити соціально-економічні наслідки нелегальної імміграції для Європи. Нелегали, які готові працювати на будь-яких умовах, зводять нанівець соціальні гарантії, які існують в європейських країнах, (мінімальний рівень заробітної плати, максимальна тривалість робочого дня), а також потребують величезних фінансових витрат на прикордонний контроль, створення таборів для біженців, на соціальні та медичні послуги, утримання під вартою, депортацію.

Засилля нелегальних іммігрантів є викликом безпеці. Загрози безпеці, які можуть бути як реальними, так і потенційними, виникають на різноманітних рівнях. Мова йде, з одного боку, про безпеку приймаючої сторони, а з іншого – про безпеку людей. При цьому важливими складовими безпеки є: 1) особиста чи індивідуальна безпека, фізична безпека в широкому розумінні, 2) соціальна безпека, збереження гідного соціального статусу та системи гарантій і благ, 3) економічна безпека. На часі особливу загрозу нелегальна імміграція становить у санітарно-епідеміологічному вимірі країни перебування. Крім того, нелегали, не маючи стабільної зайнятості та бажання повертатись у гірші умови, поповнюють групи “вигнанців суспільства” і стають джерелом злочинності та тероризму.  

Відомо, що коли чисельність іммігрантів досягає певної критичної маси, то вони вже не намагаються асимілюватись і засвоїти новий стиль життя та мову, а створюють закриті зони проживання, де і стараються зберегти свою ідентичність, національні традиції, релігію, культуру. У багатьох країнах Європи утворились національні анклави іммігрантів, інтереси яких часто не співпадають із законами та традиціями країни–перебування, створюючи соціально-політичний дисбаланс. На початковому етапі свого існування ці зони сприймаються як екзотика, але лише до того часу, поки не починають втручатись у життя місцевих старожилів, міняти його за своїм бажанням та стандартами. Цілком зрозуміло, що це створює незручності для місцевого населення і породжує негативне ставлення до всіх іммігрантів, в тому числі й зразкових. В багатьох великих європейських містах існують різноманітні етнічні квартали. Для прикладу можна зазначити, що турки сьогодні складають 7% берлінського Кройцберга. В Лондоні в цілому близько 16% населення – іммігранти та етнічні меншини, у центральному Лондоні доля іммігрантів складає приблизно 30%, а в певних районах міста перевищує 70%.

Нелегальна імміграція створює реальні та потенційні загрози фактично будь-якому аспекту безпеки приймаючої сторони. Вона спотворює соціальну, демографічну, територіальну структуру, загострює конкуренцію на місцевих ринках праці та житла, створює цілі сектори зайнятості, які не мають законодавчого регулювання, викликає соціальну напругу, ріст ксенофобії та екстремізму. 

Загальна міграційна ситуація в Європі, яка характеризується зміною національного, етнічного, релігійного складу іммігрантів, різко загострилась у зв’язку із напливом мігрантів-мусульман. Іммігранти принесли з собою не лише власну мову та звичаї, але й релігію, переважно іслам. Виступи проти іммігрантів були зафіксовані в Швеції, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії та в інших країнах Європи. Проте мусульманська конфесія зайняла міцні позиції в Європі, вийшовши на друге місце як в католицьких, так і в протестантських країнах.  

Це не могло не викликати загострення соціальних і етнополітичних відносин між корінним населенням та іммігрантами, сприяло посиленню анти-імміграційних настроїв у суспільстві і, в кінцевому результаті, призвело до масових протестів проти діючої міграційної політики.

Тепер, коли одним з найважливіших завдань нового тисячоліття стає створення в Європі простору свободи, безпеки та правопорядку, посилення криміногенного характеру нелегальної імміграції зумовлює необхідність розробки спільної політики, зокрема в рамках ЄС, та спільних дій. Небезпека зволікання у вирішенні проблем нелегальної міграції стала особливо очевидною після терористичних нападів у багатьох країнах, жертвами яких стали сотні людей у Європі. Нелегальна міграція все частіше розглядається як один із можливих шляхів розповсюдження міжнародного тероризму. Крім того, трагічні події останніх років призвели до необхідності вибору між свободою особистості та безпекою. Важливо зазначити, що повсякденна свідомість в європейських країнах так глибоко засвоїла традицію свободи та безпеки, що саме безпека стала однією з найголовніших культурних цінностей Європи. І якщо в 90-х рр. ХХ ст. свобода займала перше місце, то тепер європейці все частіше надають перевагу безпеці. Іншими словами, нелегальна імміграція тісно переплітається зі сферою як національної, так і особистої безпеки.

Напрями боротьби з нелегальною міграцією

Важливим кроком на шляху до скорочення неконтрольованої міграції та гармонізації європейської міграційної політики став самміт ЄС, який відбувся 2002 року в Іспанії (м. Севілья). На ньому було визначено основні напрямки боротьби з нелегальною міграцією в Європі, яка зацікавлена в законній міграції. 

У жовтні 2004 р. президент Європейської Комісії Романо Проді заявив: „Відвернення нелегального потоку іммігрантів за допомогою спільних скоординованих дій є дуже важливим. Але ми також повинні мати на увазі, що Європа потребує легальних іммігрантів, і це є проблема, щодо якої ми не змогли поки що визначитися належним чином. Водночас імміграція цілком очевидно сприяє економічному зростанню в Європі”. Отже, власне законна міграція є тісно пов’язана з потребами економічного розвитку європейських держав. Для успішної ж протидії нелегальній імміграції необхідні більш ефективні механізми, які дозволяють перекрити чи обмежити надмірний потік нелегалів, а для скорочення чисельності іммігрантів і, перш за все, біженців – комплекс засобів, які скеровані на спрощення процедури повернення іммігрантів на батьківщину.
  Слід зазначити, що держави, в яких спостерігається найбільш високий наплив нелегальних мігрантів, наполягали на запровадженні жорсткіших економічних санкцій стосовно держав, які не перешкоджають незаконному виїзду своїх громадян в Європу. Було запропоновано поставити надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, в залежність від ефективності заходів, які вони провадять для стримання нелегальної міграції. Такі держави як Франція, Швеція та Люксембург, вважаючи, що Європа в найближчі роки не зможе зберегти доступний рівень життя і соціального забезпечення без допомоги іммігрантів, наполягали на використанні, перш за все, регулятивних, а не заборонних заходів.

Слід наголосити, що європейські країни стали запроваджувати жорсткіші механізми щодо обмеження напливу нелегальних іммігрантів з середини 90-х рр. Для прикладу, бельгійська влада встановила штрафні санкції (в сумі до 500 тис. франків) для підприємців за найом кожного нелегального працівника. У Франції, Німеччині та Люксембурзі застосовують штрафні санкції не лише стосовно роботодавців, але й самих нелегалів (можливе навіть тюремне ув’язнення та депортація).  

Які ж основні напрями боротьби з незаконною міграцієюв Європі? По-перше, це прийняття суворіших законодавчих актів та правових норм, які регулюють в’їзд та перебування мігрантів, включно з уніфікацією стандартів візових документів та строків отримання статусу біженця. Багато європейських держав, прагнучи зменшити незаконний наплив іммігрантів у країну, в тому числі й біженців, вдосконалили свої закони, які регулюють отримання офіційного статусу останніми. Найвагоміші зміни відбулися в Німеччині, де законодавчо виключили автоматичне право на отримання притулку. Аналогічні зміни в законодавстві й інших європейських держав призвели до зменшення кількості претендентів на отримання статусу біженця.

По-друге, передбачається посилення контролю за спільними кордонами, проведення спільних операцій вздовж кордонів, створення спільної консульської системи та єдиної прикордонної служби, яка б дала можливість охороняти контрольно-пропускні пункти на автомагістралях, в аеропортах, на морських та залізничних вокзалах. Для спрощення контролю за перебуванням та переміщенням іноземців планується вже найближчим часом створити банк в’їзних віз та підготувати списки країн, громадяни яких потребують візи для в’їзду на територію Євросоюзу або зможуть користуватись безвізовим режимом пересування. Програма формування спільної політики у сфері управління кордонами держав ЄС включає також розробку законодавства про порядок перетину зовнішніх кордонів та підготовку практичних рекомендацій для прикордонних служб. 

Новий план боротьби з нелегальною міграцією передбачає створення спільних поліцейських сил берегового патрулювання, які повинні ефективніше охороняти берегові кордони. Більше уваги слід приділяти зміцненню кордонів у гірських районах та лісах. Для прикладу, з 1996 р. введено в дію прикордонний контроль між Францією та країнами Бенілюксу, а також між Іспанією та Португалією.

В цілому, можна сказати, що країнам ЄС вдалося знайти компромісний план проведення єдиного курсу з протидії нелегальній імміграції, який містить низку засобів з виявлення та припинення проникнення нелегальних мігрантів в країни Європейського Союзу. Слід зазначити, що заключний документ, який отримав назву „Севільська декларація”, спрямований на обмеження потоку нелегальних мігрантів. Передбачається посилення засобів проти міжнародних злочинних груп, які займаються контрабандою та незаконним перевезенням людей в Європу. Також зазначається можливість впливу (імперативного характеру) на країни, які не співпрацюють у вирішенні проблеми припинення потоку нелегальних іммігрантів та повернення своїх громадян на батьківщину (наприклад, Марокко, Туреччина, Албанія). Таким чином, мова йде про спробу інтегрувати усі запропоновані вище засоби в єдину зовнішню політику і, перш за все, в політику безпеки Європейського Союзу.