Дуже
багато є сороміцького, принизливого та недостойного
у нашій перевернутій з ніг на голову українській дійсності.
Не секрет, що більшості членів нашого суспільства бракує
самоповаги та національної гідності. Одним із таких
принизливих для українців явищ є виїзд українських жінок
закордон, наполегливі пошуки іноземця у якості супутника
життя, які супроводжуються мріями про благополучне і
сите існування.
Дівчата
та молоді й не дуже жінки, які чомусь вирішили, що суспільство
винне їм, а вони йому – нічогісінько, вершиною життєвого
успіху і щастя уявляють шлюб з інозмемцем, який неодмінно
буде багатий, щедрий і виконуватиме усі їхні забаганки
без жодних зусиль з їхнього боку. Нагадує людину, що
лежить під яблунею і очікує, доки яблуко впаде їй просто
в руки, а ще краще – шматочками до рота, чи не так?
Чи це вона така нерозумна, дурненька, дивиться на світ
крізь рожеві окуляри і думає, що десь там, за далеким
кордоном – чарівна казка, варто тільки перетнути його,
і миттю станеш її частиною, а може навіть головною героїнею-попелюшкою?
Ні,
це чисте, відверте споживацтво, небажання займатися
продуктивною діяльністю тут, в Україні, приправлене
лінню, підлістю, скупістю, зрадництвом і дуже часто
почуттям власної неповноцінності та незнанням справжної
психології західних чоловіків, їх культурних та сімейних
традицій.
На
Заході уже цілком оформлена та устійнена модель подружнього
життя: кожен сам піклується про себе, кожен сам себе
забезпечує. Чоловік і жінка - партнери по бізнесу, що
називається “сім’я”, уклали угоду про співжиття та співпрацю
- тільки у ліжку. Далі від нього подружні обов’язки
не поширюються - контракт цього не передбачає. Корінна
мешканка Лондону сказала: ”Ніколи не буде того, щоб
я прала одяг мого чоловіка. Кожен сам піклується про
себе, я йому нічого не винна”. Цікаво, як наші чоловіки
оцінять таку турботу?
Але
так поводяться там свої зі своїми. Які ж мотивації має
чоловік, що шукає жінку закордоном, в економічно неблагополучній
країні?
По-перше,
потрібно з’ясувати, хто він і який він. У його менталітет
органічно вкорінені поняття про кредити, шлюбні контракти
та інші різноманітні угоди, поняття про те, що на романтичному
побаченні з жінкою у ресторані кожен платить сам за
себе. Більшість не мають уявлення про духовні цінності
та якості. В усьому – чіткий розрахунок, зручності для
себе, повний індивідуалізм. Все, що нагадує про піклування,
турботу, самопожертву, відданість та вірність, давно
лишилося в минулому, якщо взагалі було в історії західноєворпейської
цивілізації. Тепер людина людині – партнер або клієнт,
навіть якщо це лицемірно ховається під словом “друг”
або “коханий”.
Ті
чоловіки знають, що є у центрі Європи країна, де жінки
найвродливіші та бідні, тому готові на все, достатньо
лише поманити яскравою цяцькою, а потім отримати від
неї все сповна.
До
того ж і космополітичні уряди чужинських країн заохочують
такі тенденції: відомо, що для того, щоб виростити і
дати освіту одній дитині, європейська держава витрачає
400 тисяч євро...
Отже,
приходимо до думки, що раціональніше викрадати з інших
держав “готову” робочу силу. Так, це є ніщо інше, ніж
підла крадіжка шляхом обману, задурювання та пропаганди.
Звичайно, одиничні випадки не забезпечують відчутної
економічної вигоди, а от коли це явище масове ... Чи
не з цієї самої причини у нас, в Україні, існує така
неймовірна і весь час зростаюча кількість шлюбних агенцій,
що пропонують знайомства з чужинцями за досить привабливими
та зручними умовами? Задарма тобі зроблять портфоліо,
нададуть перекладача, подбають про всілякі зручності.
Інтернет кишить об’явами про знайомства з іноземцями....
Відповідь очевидна.
А як складатиметься життя тієї нещасної та її стосунки
з чоловіком? Жебрацької торби ніколи не наповниш. Той
іноземець насампочатку знає й відчуває, що вона - неповноцінна,
тому формується відповідне ставлення до неї: знає, що
бере собі білу рабиню, безкоштовну служницю, якої він
не знайде у власній країні серед своїх незалежних, гордих,
повних самоповаги і достоїнства, затьмарених сліпим
фемінізмом співвітчизниць, які добре знають собі ціну.
Дівчинка
тягне “лотерейний квиток”, виграш у якому мінімальний.
Той шлюб з іноземцем ще більше загострюватиме її почуття
нижчості (це в кращому випадку, якщо той не буде бити
та прямолінійно морально гнітити); сумнозвісний шмат
гнилої ковбаси неодмінно стане їй поперек горла.
Інтелектуальна
та моральна обмеженість, лінь і підлість не дають тим
зрадницям дійти до думки, що гідною людиною будь-де,
в Україні чи закордоном, можна почуватися лише тоді,
коли ти сама чогось варта. Якщо маєш велике бажання
жити в іншій країні, що здається тобі зручнішою та благополучнішою,
створюй свій бізнес, розвивай його до певного рівня
і переїжджай, куди душа забажає. Але в будь-якому випадку
– це нахабне споживацтво, бажання скористатися тими
зручностями, які до тебе створили інші.
Нам
має бути соромно за ті негідні думки про те, що десь
краще, десь можна заробити гроші і отримати більш вигідне
положення для себе, за відсутність гордості та самоповаги.
За те маніакальне бажання наших жінок будь-якою ціною
вийти заміж за іноземця і довести таким самим недолугим
подругам свою “вищість”, ніби це є єдиною справжньою
ознакою життєвого успіху та самореалізації.
Моральна,
духовна слабкість, лінь та підлість є справжніми причинам
таких вчинків. Незнання або неспроможність зрозуміти,
що людина приходить в цей світ для того, щоб змінити
його, щоб віддати суспільству якомога більше своєї творчої
енегрії, і того, що те суспільство нічого не винне тобі
і ти не маєш права від нього чогось вимагати. І поки
кожна людина це не зрозуміє, будемо ми слабкою біомасою,
якою може скористатись на свій манер і задурити кожен,
хто забажає.
