Хочемо ми того чи ні, але слово «Крим» у більшості з нас тепер асоціюється не з теплим кліматом чи Чорним морем, а із кримськими татарами.

Як будь-яка річ, так і кримськотатарське питання має своє підґрунтя. Отож прослідкуємо, чому власне виник цей конфлікт, які його причини і наслідки.

Татари з’явилися в Криму в ХІІ ст. Вони прийшли з Центральної Азії, а їхньою батьківщиною слід вважати сучасну Монголію та східні території Казахстану. Саме з цього моменту й починається конфлікт між українцями й татарами. Тяглість цього конфлікту йде через 7 столітть, набирає своєї кульмінації у XVI ст. й поступово спадає наприкінці XVIІІ ст.

Не буду зупинятися на подальшій історії перебування татар в Криму, відмічу той факт, що після радянсько-німецької війни кримські татари були депортовані з Криму.

Масове їх повернення почалося у 1989 році. Повернулося й вікове протистояння українців і татар. Історія повторюється.

ЗМІ вже не можуть приховати це явище, але всіляко стараються його викривити. Так, ми зачасту чуємо про конфлікт татар і російськомовного населення півострову. Але, насправді, протистояння розгортається між татарами й українцями. Вбивства, різанина й бандитські напади на українців з боку цих азійських пришельців з кожним роком частішають і стають ледве не звичайним явищем.

Головна проблема і причина цього конфлікту вбачається у претензіях татар на Крим, як на прабатьківщину з подальшим створенням там національної автономії.

Але чи мають такі вимоги логічний зміст? Звичайно що ні.

Як вже було сказано вище, татари прийшли в Крим з Середньої Азії, тобто вони не являються автохтонним населенням Криму, а отже помилково, якщо не абсурдно вважати Крим історичною батьківщиною татар. Крим здавна був заселений праукраїнцями, а у VIII – ХІІ ст. там поряд з іншими етносами (кримчаками, гагаузами, скіфами) жив руський – український народ.

Другим моментом є те, що взагалі саме питання про будь-яку автономію суперечить Конституції України, за якою Україна – унітарна держава.

Третій момент, як показує історія, християнство не сумісне з ісламом (приклад Албанії). На такій малій території не можливе мирне співіснування «вірних» і «невірних». До того ж історія показує нам й наслідки «співіснування» українців і татар – набіги, пожежі, азово-дніпровські походи.

Повертаємось до сьогодення. Сьогодні в Криму мешкає біля 270 тис. кримських татар – це за даними всеукраїнського перепису населення 2001 року. Насправді ж їхня реальна кількість коливається в межах 500-600 тисяч. Житло мають 143 тис. татар, решта ж не брала участі у перепису, бо не мала постійного місця проживання.

Татари постають перед нами із ЗМІ, як нещасний знедолений народ, який потребує всілякої допомоги й підтримки мало не з боку ООН.

Але ж насправді татари не бідкаються й не сидять склавши руки. Так, 10 листопада у Керчі правоохоронними органами був виявлений арсенал зброї й вибухівки, а саме: 41 тротилова шашка, гексоген і 20 метрів бікфордового шнуру, також багато набоїв до автомату Калашникова й пістолету Макарова. Ця партія боєприпасів являється найбільшою серед коли-небудь знайдених в Україні.

Треба відмітити, що гексоген знайшли вперше, а сам гексоген використовувався терористами в Москві при вибухах будинків. То виникає питання, у який будинок, якого міста могла бути закладена вибухівка?! Адже МВС не виключає, що ця знахідка може бути пов’язана з останніми подіями в Криму, коли протистояння досягло свого апогею, що пішли в хід БТРи. Але стоп! А чи був це апогей? Він ще попереду. Пропоную над цим замислитись.