Політична  реформа окрім іншого має й такий регуляційний вплив на суспільство як інтеграція різноманітних бачень державного розвитку України, у тому числі припущень радикального характеру. Організує публічні заходи щодо поширення ідей, механізмів конституційного  розвитку державного правління,  форми політичної організації суспільства.

             У цій статті я запропоную роздивитись механізми ведення конкурентної політичної боротьби на прикладі „умовного опонента”. Який публічно проголосив діяльність спрямовану на встановлення альтернативного порядку організації державного правління.

              Під конкурентною політичною організацією ми, традиційно для тих хто знайомий із специфікою порталу „demokrat.org. ua”, маємо на увазі політичну реформу що відбувається на теренах незалежної України.

              До нашої уваги запропоновано проект конституційного розвитку України під загальною назвою „Конституційні Збори” який курирує Збітнєв Ю.І.

              У цьому контексті даний проект є вельми цікавий, можна вважати за такий що максимально наближений до вимог „конституційного перевороту”.

               За змістом повноважень КЗ цей орган державної влади не находить відображення у концепції діючої конституції і є неконституційним як  відносно діючої системи правління, конституйованої форми правління так і концепції народного суверенітету та при цьому максимально „адаптований” до конституційної реформи з точки зору ефективного використання акцентів що відображують об’єктивні процеси становлення демократичної державної організації.

            . Це дозволяє  проекту посилатись на об’єктивні проблеми в державному управлінні що мають відбиток у громадській свідомості.

                 Отже ефективність проекту „Конституційні Збори” пропоную визначати не за обсягом ідеологічного навантаження а відповідно до сфери суспільних відносин на регулювання яких спрямовано повноваження даного органу та методи конституційного регулювання. Що на мій погляд максимально наближені до об’єктивного перебігу політичної реформи.

                 Методом можна визначити прийнятий існуючою конституцією механізм внесення змін до конституції на який посилається і даний конституційний проект. Отже механізм впровадження запропонованих змін передбачає встановлений діючою конституцією спосіб реалізації, тим приймає цілком правової форми законопроекту що  гіпотетично може бути поданий на розгляд до ВР і прийнятий у визначений законодавством спосіб.

                 Так відповідно до припущення про очікування суспільства щодо об’єднання , конструктивної діяльності державної влади пропонуються конституційні механізми корегування діяльності органів державної влади.

                 Таким чином підвищена увага громадськості щодо ефективного правління пов’язується із конституційними засобами легітимного регулювання даної сфери.

                  Уявлення про легітимний порядок внесення змін до конституції пов’язується з уявленням про безпосередньо конституційний характер регулювання системи органів державної влади, із цією конституційною функцією позірно пов’язується  заснування координаційного щодо основних гілок державної влади органу  КЗ, занування якого має привести до  встановлення ефективної влади шляхом делегування відповідної уявної (такої що не має місця у фактичному конституційно- правовому регулюванні) конституційної функції КЗ.

                Це вказує на таку властивість політичної реформи як провокування  уявлення про зміну державного ладу „на підставі” конституційної реформи, про порядок реалізації таких намірів як такий що потребує конституційних методів регулювання. Отже якщо припустити наявність прагнень (або суспільних очікувань) альтернативного розвитку конституційної реформи (або узурпації влади)..а саме такі прагнення декларує запропонований Третім Гетьманатом проект конституційного розвитку України.. то ці прагнення цілком співзвучні вимогам політичної реформи, що передбачає можливість правового регулювання проблем піднятих у специфічний спосіб проголошення „Конституційної Ради”.

                   Ідеологи КЗ визначають порядок прийняття політичних рішень (відповідну форму політичного правління) шляхом конституційного узгодження позицій президента та законодавчої гілки влади, ці прагнення цілком співпадають з офіційною риторикою політичних сил які є частиною політичної системи що перебуває у стадії реформування, котрі пропонуючи лише за формою відмінні проекти альтернативного розвитку фактично підпорядковуються верховенству одних і тих самих конституційних настанов на які спирається політична реформа.

                 У порівнянні із спільним проектом опозиційних партій, блок БЮТ+ПР  пропонують зміни що відрізняються від парламентського правління своїм вочевидь не конституційним змістом. Що слугує  доказом того що запропоновані зміни не претендують на фактичне втілення як за змістом і формою подання пропозицій так і з огляду на небажання протиставляти об’єктивній політичній ситуації альтернативну  програму розвитку.

                 Конституційні Збори, з точки зору ідеї конкурентного суспільства, у свою чергу подібним чином не претендують на верховенство національного лідера у системі органів державної влади:

                 Якщо зосередитись на політичних засадах запропонованого проекту то такий „конституційний” орган як Конституційні Збори покликаний забезпечувати злагоджену роботу органів державної влади які він розглядає по суті рівними і щодо яких рівною мірою виступає установчим щодо загальної діяльності виконавчої та законодавчої влади, як і спрямування державного розвитку в цілому.

                   У такому випадку КЗ представляють собою специфічне розуміння гетьманату як державної структури що будується за моделлю єдиним джерелом влади у якій виступає КЗ. КЗ таким чином є деяким прообразом однопартійної системи що формується за невідомими підставами але яка тримається засад колективного пріоритету щодо особистого, загальнонаціональний лідер таким чином поступається позиціями колективному. Що є своєрідним трактуванням традиційної гетьманської держави, але доволі добре відображає сучасні тенденції до колективного як своєрідне вираження демократичного коли гуртуються не задля а супроти.

                    Дана конституція ані дарується гетьманом та ні є виразником народного суверенітету а встановлює (самопроголошує) верховенство певної політичної сили яка за своїми функціональними обов’язками або є а бо має прийняти форму моно партійного політичного режиму,  хоча це й не заперечує культу (авторитету) певної особи  партійна структура КЗ  визначає установчі повноваження президента на рівні з іншими делегатами котрі складають президіум.  Що потверджується його вертикальною організацією, передбачається що первинні осередки КЗ будуть діяти при районних радах і сумарна вага всенародно обраного президента зменшується пропорційно до обсягу повноважень президії як органу утворюваному КЗ який попередньо погоджує як склад президії так і програму діяльності через сітку місцевих депутацій при кожній райраді.

політична реформа є тим чинником що враховує не лише можливість й доцільність вирізнення різних форм конституційного регулювання а й шляхи конституційного регулювання конфліктних ситуацій.

                   Оскільки нас цікавить коефіцієнт корисної дії КЗ з огляду на його незаперечну з точки зору політичної реформи користь то міфічність даної структури, оскільки вона не відповідає на наш погляд задекларованим ініціативам, сприяє інституційному вирішенню конкретних питань.

1)      інтеграція поборників „міцної президентської влади” у порядок денний політичної реформи.

2)       Інтеграція в засіб задіяння об’єктивною політичною реформою конституційної символічної риторики.

3)      формування політичною реформою інформаційного простору що за своїми основними показниками має властивість ведення дискусії з питань політичного правління на демократичних засадах.

                      Ігор Філіпенко