РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Нелегальна міґрація [36]
Хроніка нелегальної міґрації, причини та методи боротьби з нею
"Нова" Европа [25]
Матеріали стосовно ЄС та краху Європейської цивілізації
Україна [36]
Казуси [24]
Статті про різні казуси та дивні речі
Знакові постаті [4]
"Стара" Європа [4]
Вибори [2]
Росія [1]
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 701

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Політика » "Стара" Європа

АБСУРД І АРХАЇКА ПОСТІМПЕРСЬКОЇ СВІДОМОСТІ: ПАРАДИГМА АРХЕОМОДЕРНУ
  Святослав ВИШИНСЬКИЙ
Березень 2009



Логіка і характер процесів, які протягом останніх трьох століть протікають
на території колишнього Радянського Союзу, заводять у глухий кут будь-які
"імпортовані" філософські маніпуляції в їхньому прикладенні до абсурдної
евразійської дійсності. Очевидно, що всі світоглядові системи, як і парадигми
цивілізаційного розвитку, привнесені на грунт "однієї шостої частини світу",
зазнають свого не просто переосмислення чи адаптації до унікальних
культурно-історичних умов, але радикального і непердбачуваного викривлення,
спотворення у вигнутому дзеркалі нелогічної післярадянської (в рівній мірі і
радянської та передрадянської) дійсності. Феноменальна реальність кінокартини
"Сталкер" (1979) Андрія Тарковського стає ключем до абсурдно нелінійної логіки
евразійського мікрокосму.

"Умом Россию не понять", - хрестоматійний вислів поета Федора Тютчева у
повній мірі виражає характер не лише російської, але ширше - усієї евразійської
дійсності в полі її культурного і політичного тяжіння від епохи реформ
імператора Петра І. Декларовані протягом даного періоду, спроби
філософсько-світоглядового відокремлення, виділення "унікальності" російського
шляху (під ним ми розумітимемо і всю неросійську сферу його впливів), в епоху
підведення балансу цивілізаційного розвитку на зламі постмодерну знаходять
дедалі радикальніше філософське осмислення сучасників. Сміливим викликом
класичній філософсько-культурологічній класифікації та спробам будь-що вкласти
абсурдну пострадянську свідомість у рамки загальносвітових цивілізаційних
процесів та надати їй лоску видимої "логіки" стала лекція російського
філософа-традиціоналіста Александра Дугіна під назвою "Археомодерн. У пошуках
точки, де і модерн, і архаїка зрозумілі як парадигми", прочитана в Новому
Університеті у квітні 2008 р.

У своєму "тотальному метафізичному резюме", як його іменує сам автор,
А.Дугін, аналізуючи втілення парадигм модерну і постмодерну на післяімперських
теренах Евразійського континенту, приходить до відвертого висновку: ані модерн,
ані, відповідно, постмодерн, у цій частині планети не були "внятно" реалізовані,
не дійшли свого повноцінного розвою і не змінили одне одного у характерній для
Заходу логічній послідовності. Філософ узагалі ставить під сумнів легітимність
даних термінів на просторі глобальної цивілізаційної невизначеності і для
адекватного опису цілком звичної для нас парадоксальної щоденної дійсності
вводить абсолютно нове поняття.

Підсумовуючи премодерн як стадію "зачарованого світу", холістської
міфопоетики, модерн - як стадію інсталяції суб'єкта і ствердження
раціональності, а постмодерн - як ревізію передуючого йому модерну, А.Дугін
підкреслює їхню хронологічну спадковість і взаємопов'язаність. У той же час при
розгляді пострадянської дійсності автор викриває "парадигмальну аномалію", якій
дає назву "археомодерн": "Это не какая-то новая парадигма, это особая ситуация,
когда вместо диахронического перехода от парадигмы премодерна к модерну мы имеем
дело с синхроническим наложением (с суперпозицией) парадигмы модерна на
парадигму премодерна" [1].

Очевидна архаїка та ірраціональність російського (і взагалі евразійського
мислення), абсурд і каламбурність його існування в парадигмі модерну, прямо чи
опосередковано викриті практично всіма російськими літераторами, митцями,
філософами, і, що характерно, гумористами - це і є та субстанція, котра слугує
основою пострадянського мислення. Проте, порівнюючи її із західною свідомістю,
А.Дугін підкреслює відсутність спадковості та хоча би видимої впорядкованості
слоїв премодерну і модерну в російській картині світу, знаходячи тільки їхнє
суперечливе (і в той же час парадоксально мирне) поєднання: "Здесь в дело
вступает глубинная архаика, которая искренне не понимает вообще самого
существования модерна" [1].

De facto російський філософ ставить нас перед реальністю "сну наяву", і цей
хворобливий стан підвісного мосту між свідомістю і підсвідомістю він
характеризує як легітимний стан евразійської цивілізації останніх триста років.
Виражаючись у термінах структуралізму, А.Дугін заявляє: "Археомодерн - это такое
состояние, где структуры гораздо больше, чем керигмы, при этом сама керигма
такова, что никоим образом (даже предельно кривым) не произрастает из данной
структуры, будучи принесенной извне и некорректно установленной" [2]. Далі автор
прямо вводить у контекст лекції термін "delirium".

Очевидно, що описаний стан евразійської свідомості, квазі-цивілізації,
розгорнутої на площі "однієї шостої частини світу", цей відокремлений та
абсурдний у власній екзистенціальній основі мікро- і макрокосм перебуває у
булгаковському "состоянии явно ненормальном". Трясовина подібної глобальної
лихоманки, не без гумору очевидна усім, фундаментальне відчуття "ненормальності"
дійсного стану речей і т.зв. "російського шляху" ставить питання виходу із
замкненого кола археомодерну. Delirium археомодерну потребує метафізичного
лікаря, і на його місце А.Дугін ставить переосмислений Суб'єкт: "...Надо
осознать археомодерн как болезнь, встать к нему в фундаментальную оппозицию,
встать на сторону архаики в археомодерне, действую во имя традиционного
общества, но при этом надо быть не менее, а то и более рассудочно-волевым
модернистом, настоящим и полноценным субъектом, так как в противном случае эта
ситуация никогда не разрешится..." [3].

Екстраполюючи проблему на площину історичних процесів усередині Росії, автор
пов'язує її зі сферою політичного і з її дискурсу виписує глобальний рецепт:
Консервативну Революцію. Прикладаючи її як хірургічний інструмент до хворого
археомодерном, А.Дугін підкреслює: "Консервативная революция - это не архаика!"
[3]. Феномен Консервативної Революції в її питомому значенні (Артур Мюллер ван
ден Брук, Освальд Шпенглер, Ернст Юнгер, Карл Шмітт) він розглядає як осмислений
і вольовий вибір, здійснений Суб'єктом в умовах модернізації, і цей вибір
пролягає між керигмою та структурою, між самим модерном та архаїкою на користь
останньої. Стає зрозумілим, що можливість цивілізаційного re-volutio
відкривається лише при попередній повній реалізації базового концепту переходу -
оформлення Суб'єкта як головної дійової особи. Повноцінне ж подолання суб'єкта
можливе тільки при його повній самореалізації, котра тільки і відкриває горизонт
його онтологічного вибору у бік саморезолюції.


Література:

1. Дугин А. Археомодерн. В поисках точки, где и модерн, и архаика ясны как
парадигмы. - http://arcto.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=1472.
2. Дугин А. Археомодерн. В поисках точки, где и модерн, и архаика ясны как
парадигмы. - http://arcto.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=1473.
3. Дугин А. Археомодерн. В поисках точки, где и модерн, и архаика ясны как
парадигмы. - http://arcto.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=1474.



--------------

Видано:

Філософсько-педагогічні науки.
- Чернівці: "Рута", 2009. - с. 15-16.

Категория: "Стара" Європа | Добавил: Andre-de-Renon (15.04.2010)
Просмотров: 996 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017