РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Українська монархія [10]
Історія монархії [1]
Російська монархія [5]
"Весела Монархія" [1]
Цикл передач "Весела Монархія"
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 699

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Монархія » Історія монархії

Монархія крізь призму тисячоліть
Монархія крізь призму тисячоліть

Денис МІНЧУК


Монархія, без сумніву, упродовж багатьох віків була важливим інструментом об’єднання й універсальним символом єдності нації і держави. Так що навіть нині, коли цей благородний державний інститут відчутно редукувався, чимало країн не бажає остаточно від нього відмовлятись, а деякі, навпаки, хочуть повернення своїх королів. Навіть у нас, у період становлення української держави, деякі уми пропонували відновити монархічний державний інститут, запросивши на престол Олелька ІІ чи інших претендентів.

Отже, монархія походить від грецького слова “моно” і означає влада одного. Щоправда в історії не рідко бували випадки, коли водночас правило (чи співправило) два монархи, а в стародавньому Римі якогось моменту на імператорському троні їх сиділо аж п’ять. Звичайно, монархія має як позитивні моменти, так і негативні. Вона є символом єдності нації, завдяки своїй надверстовності вона виконує роль символу суспільної стабільності, а в християнських державах монарх у деякому сенсі навіть є символом єдності Церкви. До того ж монархія вводить у канву соціальних відносин виключно благородні принципи. Зокрема такий принцип як вірність, котрий є одним із найблагородніших критеріїв стосунків між людьми і є також головною християнською доброчесністю. Завдяки тому, що монарх соціально стоїть поза конкуренцією, він прагне висунути на керівні посади в державі талановитих людей. Він у цьому зацікавлений, оскільки для монарха і династії поразка країни, її загибель є можливою загрозою зречення, і навіть смерті династії і, щонайшвидше, особистою смертю монарха.

У республіканській державі її глава – президент чи прем’єр-міністр, – хоч і на підсвідомому рівні, неминуче бачитиме в талановитому міністрові, генералові конкурента і тому волею-неволею буде його стримувати. Поряд із таким недоліком монархії як фаворитизм існує інший, очевидно найголовніший її недолік, який криється у природному факторі. Тобто, у монархії з династійною системою наслідування немає жодної гарантії, що не народиться розумово відсталий спадкоємець.

Залежно від принципу наслідування влади монархія може бути династичною, родовою та виборчою. Династичний принцип передбачає передавання влади від батька до сина, рідше, як це було за часів Київської Русі, від брата до брата. У родових монархіях діяв принцип приналежності до царського роду і такий різновид монархії був більш поширеним. У виборчій монархії главу держави обирала рада старійшин (у Польщі свого часу такі функції виконував сейм), причому, на певний термін. З огляду на те, що за сильної президентської влади розмита межа між цією владою і монархію, дехто ладен навіть ототожнювати обидва ці інститути. Однак відмінність між президентом США і монархом з району екваторіальної Африки (де й донині існує виборча монархія) полягає в тому, що першого обирають максимум на два терміни, а другого – хоч упродовж усього його життя, лиш би не набридав він своєму суспільству.

Якщо говорити про різновиди монархій, які траплялись в історії, то першими, очевидно, слід згадати патріархальні монархії. Побудована за прообразом батьківської влади вона прямо виникає з розвитку сімейного принципу, оскільки традиційний монарх сприймається як батько своїх підданих. Патріархальна монархія традиційно розвивалася в монархії сакральні та деспотичні. Сакральна монархія головними для монарха функціями визначає функції жерця. Вона, як і патріархальна монархія, характерна для традиційних суспільств. Прикладом такої монархії є стародавній Єгипет, принаймні у Древньому та Середньому царстві.

Історія призвела до відносної сакралізації будь-якої монархічної влади, тобто укладення принципу священності монарха і навіть священності королівської крові. До найбільшого абсурду цей принцип довели французи, коли у Середньовіччі королівська кров була настільки священною, що всі королівські нащадки, навіть від позашлюбних зв’язків, визнавались принцами крові.
Деспотична монархія виникала у воєнізованих суспільствах. “Деспот” по-грецьки означає “повелитель” і зовсім не означає, що з деспотичного принципу витікає абсолютність влади деспотичного монарха чи те, що він править більш жорстокими способами. Лише якщо сакральний монарх за походженням жрець, то деспотичний монарх за походженням генерал. Класичними деспотичними монархами були асірійський цар та вірменський цар періоду кінця Раннього Середньовіччя.
Щоправда, найчастіше в історії зустрічаються представницькі монархії поділених на верстви суспільств. Найхарактернішими такі монархії є для нащадків арійців. Для східноарійських суспільств характерним є включення царя до верстви, причому до другої – верстви воїнів. Так було в персів (одне з найдревніших перських найменувань царя – “кшатра”, що зі санскриту означає “воїн”), індусів та іранців. Західна традиція, натомість, передбачає виключення царя з усіх верств, так би сказати – надверстовність.
Суспільствам, поділеним на верстви, монархія навіть корисна, оскільки монархічний принцип дозволяє главу держави в рамках культурної традиції поставити над верствами і таким чином зробити його арбітром у випадку конфліктів між верствами. Залежно від росту держави виникає представницька монархія – це монархія з демократією чи монархія з аристократією та демократією. Чимало істориків дотримуються думки, що представництво від верств і разом з тим представницькі монархії складалися в процесі боротьби за об’єднання держав проти феодальної роздробленості. Однак зі зменшенням ролі представницьких органів монархія в європейській історії свого часу переросла в абсолютну.

Ідея абсолютної монархії виникла в XVI столітті, коли була написана праця Ніколо Маккіавеллі “Державець”, і розвинута в XVII столітті. Цей різновид характерний для великих держав монархічного устрою, в яких немає аристократичних та демократичних інститутів, натомість існує бюрократія, без якої в такому випадку неможливо було б ефективно керувати. Абсолютизм стає однією із найоголеніших форм етатизму. Не випадково, що саме в період абсолютистських монархій прозвучала фраза: “Держава – це я”, яку виголосив Луї XIV, король Франції – першої монархії абсолютного типу.

Принцип розділення влади, притаманний для конституційної монархії, не міг виникнути без існування абсолютистської монархії, оскільки на певний час мав би виникнути абсолютизм, щоб суспільство потім стало захищатись від держави. Але, як не дивно, конституційна монархія ідейно пов’язана з абсолютною монархією і також є реалізацією принципу суспільного договору в різних його варіантах. Однак, на відміну від представницьких монархій у суспільствах, поділених на верстви, тут влада монарха обмежена конституцією.

Сьогодні найбільше конституційних монархій налічується в Європі. По суті це є декоративні монархії, які все ж таки продовжують виконувати важливу місію символу та інструменту єдності. Привілеї нинішніх королів та королев щораз зменшуються, зводячись до мінімального, а інколи, як на наш час, навіть до кумедного. Так Британська королева Єлизавета ІІ має право на придворного поета і їй дозволено не наклеювати на конверт марки. Данська королівська родина має право їздити дорогами країни без обмеження швидкості, а королева Маргрете ІІ має право на перші устриці сезону та на перших впійманих бекасів. Король Бельгії має право на перші лісові суниці, а князь Монако обов’язково має бути присутнім на матчах місцевого футбольного клубу.

Источник: http://POSTUP - ПОСТУП - львівська газета, №135 (579), 12-13 СЕРПНЯ 2000 року
Категория: Історія монархії | Добавил: BICTA (10.06.2008) | Автор: Денис МІНЧУК
Просмотров: 6791 | Рейтинг: 4.3/6 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017