РОЗУМ
Меню сайта
Категории каталога
Українська монархія [10]
Історія монархії [1]
Російська монархія [5]
"Весела Монархія" [1]
Цикл передач "Весела Монархія"
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 699

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » Статьи » Монархія » Українська монархія

Монархізм Богдана Хмельницького в оцінці В`ячеслава Липинського: критична інтерпретація

Рівночасно в Україні витворювався новий аристократичний клас, котрий репрезентував непокозачену українську шляхту, що з поміркованим поступом переходила на бік української адміністрації. Опираючись на цей клас, гетьман набирав сили не лише для розбудови української держави, але й для того, щоб протиставити власні впливи в Україні іноземним. Відбувався також зворотний процес, коли Б. Хмельницький добивався міжнародного визнання своїх династичних інтересів, щоб прийняти княжий титул, забезпечивши спадковість і легітимність влади. Тому він прагнув поріднитися з княжими родами Молдови та Московської держави. Отримавши благословення на гетьманство від московського патріарха для сина Юрія, влада в Україні мала б зрівнятися з владою московського царя. Тому в посольстві Федора Коробки зустрічаємо домагання такого благословення.

На території України адміністрація гетьмана поступово зміцнювалася. Це відбувалося за рахунок козацького обмеження демократичного звичаєвого права. Наприкінці повстання сірома вже не могла вибирати старшину для себе, як на Січі, бо полковники призначалися і усувалися гетьманською владою. Але в окремих випадках Хмельницький збирав у Чигирині козацькі та старшинські ради ("козацькі сойми", згідно з термінологією В. Липинського). Для різних станів, однак, зберігалося місцеве самоврядування. Такою є загальна характеристика поглядів В.Липинського на проблему еволюції ідей абсолютизму та формування державного устрою в Україні за гетьманування Богдана Хмельницького.

* * * Думки В. Липинського не зустріли однозначного схвалення в історіографії. Якщо Іван Крип'якевич, а особливо Дмитро Дорошенко, зокрема, прийняли ідею про "некоронованого монарха" України [2], то Михайло Грушевський досить різко виступив проти неї: "Теорію гетьманського монархізму, розвинену Липинським в останній праці і викриту ним у Хмельницького від самих початків його гетьманства взагалі, вважаю невдалим винаходом, навіяним політичними тенденціями останніх літ" [3]. На противагу В. Липинському, вчений трактує Б. Хмельницького не як монарха України, а як людину, котра стала головою "суверенної держави в протиставленню до тодішнього роялізму – планами автономії козацької України в безпосередній владі короля" [4]. Те, що гетьман хотів зрівняти свою владу з владою московського царя, Грушевський вважав дуже сумнівним, бо не було жодного настирливого домагання з українського боку, окрім "побіжно висловленого побажання" у посольстві Ф. Коробки, "не кажучи вже, що благословенне патріарше зовсім не те, що коронація на царство" [5].

Попри такі думки, з великою мірою достовірності можна говорити, що на початковому етапі повстання Богдан Хмельницький добивався встановлення самодержавної влади для короля Речі Посполитої. Про це свідчать не лише листи до Олексія Михайловича, Дьєрдя Ракоці, Яна Казимира 1648 та 1649 років [6], але й попередні зносини з Владиславом IV у його планах, кінцевою метою котрих було зміцнення королівської влади і якомога більше унезалежнення від сейму. Питання мусить стояти так: чи можна ідею самодержавства, прийняту Хмельницьким для всієї Корони, перенести на український грунт?
Цілком певно, що гетьман пішов на конфронтацію з усталеними традиціями. У першу чергу це виявилося у поширенні свого впливу в Україні не лише до Білої Церкви, як того домагалося козацтво (навіть М. Кривоніс і сам гетьман на початковому етапі, на раді під Старокостянтиновом у вересні 1648 р. [7]), але й у межах етнографічного розселення русинів. По-друге, козацька сірома, котра усвідомлювала себе за давнім звичаєм окремою політичною силою [8], здатною збройно виступити проти спроб обмеження її впливу (антигетьманські виступи 1649, 1650, 1651 та ін. років), була незадоволена тим, що гетьманський уряд перебирав на себе політичні права цілої верстви. Очевидно, традиційна демократія обмежувалася, що приводило до зміцнення влади старшини і самого гетьмана.

У контексті молдавської політики 1650 р. [9] у Богдана з'являється нагода розпочати реалізацію династичних інтересів (ця стара теза правомірна попри деякі нові твердження без належного, однак, обґрунтування, ніби безпідставно припускати наявність таких планів [10]). З'являлися перспективи, на які зваблювала ця політика, щоб визначити місце України в міжнародних відносинах [11]. Досі ще не все з'ясовано з питанням легітимізації влади в середньовіччі в цілому, тому категоричні думки В. Липинського з цього приводу сприймаються важко. Однак прагнення гетьмана породичатися з князівськими родами Молдови та Московської держави свідчать, що він, щонайменше, намагався зміцнити свій авторитет у такий спосіб.

Династичні задуми і новий механізм затвердження наступного гетьмана (з настанови попереднього) – це також було двома моментами, що йшли врозріз з козацькими (реєстровими та низовими) традиціями.
Важливо також, що український монархізм не задекларував свого існування, окрім непевних і неконструктивних розмов з польськими комісарами у Переяславі 1649 р. Те саме стосується юридичного проголошення своєї державності. Немаловажливою причиною цього, як здається, був той опір, що його чинив традиціоналізм новим ідеям і новому механізмові влади. Років Хмельниччини виявилося недостатньо, аби його змінити. Тому думка Липинського, ніби однією з головних причин поразки козацької війни було те, що гетьман не зумів витворити української монархії, зводиться до того, що гетьман не зміг побороти козацького анархічного традиціоналізму, котрий поєднувався з соціальним фактором повстання.
Отже, якщо ідея українського самодержавства починала розвиватися, то вона мала з'явитися як похідна від цього конфлікту зі встановленими традиціями і як вторинна щодо боротьби за міцну королівську владу в Польщі.

Примітки

1. "Знаємо також, що забезпечення будуччини державности української Гетьман бачив тільки в дідичній і міцній гетьманській владі, в створенню і скріпленню абсолютистичної української монархії" (Липинський В. Україна на переломі. – К. – Відень, 1920. – С. 188).
2. Крип'якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1931. – Т. 151. – С. 144-145; Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 254, 264-265, 279.
3. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1931. – Т. 9. – Ч. 2. – С. 1369.
4. Там же. – С. 1486.
5. Там же. – С. 1369.
6. Документи Богдана Хмельницького / упор. І. Крип'якевич, І. Бутич. – К., 1961. – Док. 10, 32, 35, 65. Особливо цінні з цього погляду листи до Яна Казимира. Окрім того, сам Хмельницький говорив Собеському (котрий потрапив у полон до козаків, коли їхав з Кодака до Варшави у липні 1648 р., а пізніше був відпущений): "Ale i wy, panowie Polacy, króla nie słuchacie, na dbacie, każdy się swoją głową urzędy nic nie czynicie…" А серед "поспільства козацького" ходить така чутка [rumor], що "... król sam będzie jedną głową" (Львівська наукова бібліотека АН України ім. В. Стефаника, Відділ рукописів. – Ф. 5. Оссолінських. – Од. зб. 189. – Арк. 126, 127.
7. Про це див.: Томашівський С. Перший похід Б. Хмельницького в Галичину. – Львів, 1914. – С. 6-9.
8. Термін М. Грушевського.
9. Ще у 1648 р. у Польщі ходили чутки, що Хмельницький сам просив у султана дозволу на молдавське господарство, мовляв, через те, що Лупул відправив у Литву до своєї дочки всі скарби, а сам зійшовся з поляками проти турків. Про це гетьман говорив у кількох посольствах до Порти і добивався султанського дозволу, аби вигнати Лупула з Волощини. "Взнавши про це, – записує Мартин Голінський, – господар волоський повідомив про все Річ Посполиту коронну, зібравши війська більше, як двадцять тисяч" (цифра, очевидно, дуже завищена): ЛНБ. – ВР. – Ф. 5. – Од. зб. 189. – Арк. 141-143.
10. Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Lódź, 1988. – C. 185: "Snucie hipotez na temat dynastycznych zamierzeń hetmana kozackiego nie ma najmnieszego sensu w świecie zachowanego materiału źródłowego".
11. Причому, тут не важливо, чи ця політика була помилковою в дипломатії Хмельницького (Степанков В. Антифеодальна боротьба в роки визвольної війни та її вплив на формування Української держави. 1648-1657. – Львів, 1991. – С. 131), чи ні.


Источник: http://www.ukrterra.com.ua/chronology/8/fedoruk.htm
Категория: Українська монархія | Добавил: rozum (28.05.2009)
Просмотров: 2745 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017