Що ж означає любов для українців? Чи то англійське "love", чи московське "любовь", або ж німецьке "liebe"тощо, є лише одне значення великого почуття та його похідних. Для московитів, наприклад, одним словом, бо більше нема, можна описати почуття дитини до матері, хлопця до дівчини, громадянина до його Батьківщини і т. ін.

Але нас переповнювало настільки, що одного слова виявилося замало. Якщо заглянути в словник Грінченка, то там можемо знайти аж п’ять сторінок до слова любов та його лексичних та психологічних похідних, не враховуючи суто українського слова кохання.

В Україні існує стародавня притча про «ввіткнуту ломаку»: «як народжувався син, то його тато одразу йшов у ліс, ломав, рубав вербове гілля, ніс у затишну цілину і втикав у землю. Україна – це та місцина на Землі, де такі гілляки проростають легко, без напруження, бо ростуть з великої віри в любов – тобто такий вербовий гайок виростав за років п’ятнадцять. Коли синок підростав і був готовим до справжнього кохання, тобто одруження, ті великі батькові дерева-верби рубалися-пилялися і з них будувалася хата молодятам».

Ось чому в нас такі гарні люди родяться, а особливо жіноцтво – через молоду любов, через надзвичайно юні шлюби.

Колись таке було давно. А зараз, коли ціна за квартиру у нас найдорожча в світі, - де тепер любити й розмножуватись? Себто, доки ти, закоханий, на власне житло спроможися, то твій вегетативний період минеться. Отож, гине й гине любов, не реалізується через надмірну спекуляцію житлофондом…

Скільки нездійснених почуттів пропадає! Розходиться наша любов світами, покращує породу іншим народам, посідаємо перше місце в світі за експортом «жриць любові», наша любов «сублімується» в найпотужнішу світову секс-індустрію, однак, навіть із її крихт, які ще лишилися на наших теренах, вистачає дещиці на продовження місцевого роду – така велетенська її сила!

Але ніхто вже з батьків не посадить вербовий лісочок, й не лише через надмірне оподаткування, а через те, що ніде садовити: нашу землю давно вже приватизували ті люди , які не здатні закохуватись, бодай любити, бодай милуватися, навіть кохатися, лише «заніматса лювовью». Всю землю розхапали вже, висмикнули з-під наших ніг – лише ми про це нічого не знаємо і тому спокійно продовжуємо письмово міркувати про велич любові.

Чому відбувається така посилена атака на нашу любов? Тому що любов – це також незалежність. Недаремно ж до весілля заздалегідь висаджували в діжечку із землею вишневу гілочку, і саме перед одруженням вона, проростаючи, заквітала. Восени! У весільному поході її несли попереду молодих. Це було тризубе дерево життя, державний знак, символ родючості, символ світотворення.

На зелені свята, коли в полі з’являються перші пагінці, господарі брали постіль вночі і там завзято кохалися, аби заохочувати до любові рослин, щоби ті краще зростали. Однак ті засоби святкування воскресаючого життя трактувалися з точки зору нової сильної віри як гріховні. Отак свято Купала – найбільше святкування любові – було перетворено на день відтятої голови Івана Хрестителя, тобто свята геть чужої любові.

До речі, українці, часто копіюючи московський вираз «заніматса любовью», говорять «займатися коханням». Це не правильно, бо наше «займатися» означає «запалюватись», хоча навіть в такому невдалому варіанті, виходить непогано, це лишній раз доводить що українська мова найкраща в світі. Так, чи інакше, а в нас є розкішне дієслово «кохатися», і ніяких тобі «занятій», неначе по тій фізкультурі чи тригонометрії. Це дієслово діяло, коли вищезгаданих наук тут і в проекті не було. Працювали інші формули.

Кажуть, краса врятує світ. Краса породжує любов та кохання, любов збереже Україну. Місія України, як поєднання красивої любові, врятує світ від усього зла!