Це брешуть, коли кажуть, начебто загрозою для України сьогодні є українофобія. Травмовані комплексом власної звироднілості неукраїнці, котрі брешуть різні небилиці про українців та їх неповноцінність, подібні до свиней, котрі рохкають щось на адресу ісламу. Проте абсурдно виглядають і ті українці, котрі ввічливо слухають свиней та ще намагаються нарохкати їм аргументів у відповідь. Ну які можуть бути розмови зі свиньми? Дебати, дискурси, метанаративи? Традиційний гайдамацький колій, жмуток соломи та паяльна лампа - ось і всі аргументи, яких заслуговують свині.

Значно небезпечнішими для нашого буття є українофаги.

Україножери. Вони не люблять гучних слів, а віддають перевагу діям. Ті, кому ми заважаємо вже тому, що не є такими, як вони. І займаємо життєвий простір, який вони безапеляційно вважають своїм довічним надбанням. Відтак всі ми підлягаємо безжальному економічному, культурному та фізичному геноциду. Як расово-антропологічний і соціально-культурний тип, непридатний для побудови нового світового порядку в інтересах “золотого мільярду”. Тут слід нагадати, що сьогодні в Україні мирно й безтурботно живе не один україномовний та українокультурний буржуй, який за Нюрнберзькими расовими законами міг би вважатись стовідсотковим арійцем. Однак для справи української соціал-національної революції він часто є не меншою загрозою за етнічно ворожого чужинця. Колабораціонізм є явищем соціально-психологічного порядку, а не ідеологічного: багатьом українцям сьогодні злам існуючого укладу речей є елементарно невигідним з економічної точки зору. Бо вони зуміли пристосуватися до реалій тоталітарно-ринкової економіки, байдуже, що вона загрожує геноцидом решті 90% нації. Обслуговуючи антиукраїнськимй політичний, економічний та гуманітарний режим, самозакохані паразити виступають в ролі передового загону невидимої окупації. Результати їхньої плідної діяльності добре відомі. Зокрема:

1. Підвищення цін на товари першої необхідності та комунальні послуги з метою винищення малозабезпечених українців.

2. Забезпечення недоступності житла для простих українців, зокрема-молодих українських подружніх пар.

3. Знищення української промисловості, науки та освіти, розвал системи охорони здоров’я.

4. Вивезення капіталу з України в держави “золотого мільярду”.

5. Знищення українського села та сприяння деградації українського міста.

6. Оточення України ворожим та недружніми державами-сусідами, що проводять активну підривну діяльність проти українців.

7. Розвал українських збройних сил.

8. Руйнація національного суверенітету України.

9. Навмисне виведення за межу бідності основної частини української нації, створення штучного паразитарного прошарку так званих олігархів.

10. Масове завезення в Україну агресивно налаштованих мігрантів чужорідного расового походження та сприяння їх осіданню з наміром колонізації території України та витіснення українських трудівників для заміни їх кольоровими рабами.

Українці мають право захищатися від чужинців на своїй території та застосовувати проти них силу по всьому світу зовсім не тому, що українці хороші, а чужинці погані. Просто в нас із ними різні інтереси: нам йдеться про біологічне виживання, їхнє ж завдання - паразитувати на чужій праці там, де краще на даний момент часу. Ми просто захищатимемо свій інтерес, незалежно від того, чи знаходиться він у селищі міського типу Лисиничі, чи в гирлі Амазонки. Або нас взагалі не буде як таких. Все надзвичайно просто й зрозуміло. Набагато складніше боротися проти українофагів, які роз’їдають національний організм із середини та не піддаються сегрегації за критерієм національної приналежності. Адже згідно теоретичних побудов класичного націоналізму, в нас із ними ніби - то однакова шляхетна мета через те, що ми з ними однієї крові. Звідси випливає традиційна ахінея про “розбудову держави”, “створення середнього класу” та “захист національного виробника”. Як це не парадоксально, протягом останніх 17 років вищевказані процеси надзвичайно успішно реалізовувались та впроваджувались у практику - ціною став геноцид 6 мільйонів українців, за якими в чергу вже шикуються нові мільйони. Мусимо усвідомити, що єдиний дієвий шлях до порятунку та збереження здорового ядра нації - це виграти насамперед громадянську війну, яку було розв’язано з моменту проголошення незалежності. Далі буде, і буде багато цікавого.

Юрій Михальчишин