Українському соціал-націоналізму не притаманне розбиття національних
завдань на першорядні та другосортні. Не стали б ми цього робити і в
питанні збереження і розвитку наших Раси та Мови. Однак постійні закиди
нашій Організації у „вузьколобому расизмі” з боку націонал-лібералів,
висунення ними мовного питання як ключового, нехтування расовою
проблематикою – змушують нас вказати ієрархію національних потреб.
З інтерв’ю „української зірки” Ані Лорак:
„– А как ваши родные отнеслись к Мурату? [турок - коханець співачки]
– При первом знакомстве папа принял его не сразу, потому что он у
нас националист. И когда Мурат пробовал на ломаном русском о чем-то с
ним поговорить, папа спрашивал: „А коли ти вивчиш українську?” И в
следующий приезд Мурат уже говорил ему: „Добрий день, як себе
почуваєте? До побачення”. Папе это очень понравилось, и вторая их
встреча была уже теплее – он говорил ему: „Сину мій”.”
На цьому потворному прикладі можна побачити як легко мовний націоналіст
може „прийняти” у свою родину і Nацію – людину іншої крові,
ментальності, культури. Змішати свої гени з генами іншої породи людей.
Подібні приклади змушують нас задати собі питання про ієрархію расового
і мовного питань для Української Nації. І немає більш яскравої різниці
між новим соціал-націоналізмом і ліберальним націоналізмом як у
ставленні до питань Раси і Мови.
Український соціал-націоналізм вважає Українську Nацію кровно-расовою
спільнотою. Польові антропологічні дослідження професора Дяченка
показали, що українці зберігають всі основні риси кроманьйонського
населення України, тобто існують як незмінний расовий тип щонайменше 40
тисяч років. Раса є всім для націотворення – Раса це основа, на якій
виростає надбудова у вигляді національної культури, яка знов-таки
походить від расової природи народу, а не від мови, релігії, економіки
та ін.
Будь-який етнос, який зазнав національної катастрофи (військові жертви,
епідемії, втрата державності), але зберіг свій расовий тип –
відтворював за деякий час основні риси власної національної культури.
Після великих національних катастроф: падіння Сколотської держави,
знищення Антського союзу, розпаду Києво-Руської імперії – наш етнос за
200–300 років відновлював власний світ у майже незмінному вигляді: все
той же землеробський побут і традиції, та ж, що і за часів бронзового
віку, біла мазана хата і національний одяг, та ж військова влада
виборної старшини та ідеал озброєного народу-воїна.
Все це ставало можливим через збереження расового типу, а отже –
ментальності та архетипів національного характеру. А вже з них
виростали наново паростки культури, традиції та мови. З іншого боку, не
раз бачимо приклади коли чужорасове населення змінювало до невпізнання
автохтонні традиції, культуру, релігію і навіть мову.
Якщо антропологічні дані беззастережно доводять незмінність
українського расового типу впродовж 40 тисяч років – то чи можемо ми
щось подібне сказати про мову? Весь цей час українська мова розвивалася
і змінювалася відповідно до історичних обставин та української
ментальності. Вона являлася одним з найкращих проявів таланту
українського расового духу, однак ніколи не була визначальною для
націотворення.
Як етнос, що зберіг свою расову природу – обов’язково відтворить власну
національну культуру, так і етнос, який зберіг мову, але втратив расову
чистоту, – перетвориться на заперечення самого себе. Приклад давнього
Ірану – арійської держави, що була одним з центрів світової
цивілізації, яка, втримавши власну мову (фарсі), не зберегла свій
расовий тип під арабською навалою і перетворилася на другорядну
замкнену мусульманську країну, – повинен стати для нас грізним
застереженням.
Зворотнім прикладом є історія з неграми США, які, цілком втративши
власну мову, культуру, релігію та традицію, перейшовши на англійську і
спробувавши опанувати спосіб життя своїх господарів, чомусь не
перетворилися автоматично на англійців, а натомість власним тваринним
способом життя відтворюють свою расову природу на іншому континенті в
іншу історичну епоху.
Немає жодних асимілятивних здібностей Мови – є тільки асимілятивні
здібності Раси. Українська Мова має для нас значення як найкращий
найприродніший вияв духу Української Раси. Якщо говорити про
російськомовний Схід України, українські території в складі Росії, то
ми повинні в першу чергу пробудити їхню расову свідомість, після чого
мовними націоналістами вони стануть автоматично. Питання ж тотальної
українізації в майбутній соціал-націоналістичній Державі буде вирішено
напротязі 3–6 місяців за допомогою жорсткої та зваженої державної
політики.
Для тих же розумово обмежених „ліберал-націоналістів”, які вважають, що
не може бути українця, який не спілкується українською, наведемо
приклад бійців Ірландської Республіканської Армії, які, вбиваючи
англійських вояків, не знають ірландської і спілкуються виключно
англійською мовою окупанта. Ці англомовні бійці ІРА роблять для своєї
нації незрівнянно більше, ніж такі мовні „націоналісти”, що рідняться з
мухтарами, які вивчили з десяток українських слів.
