Спочатку невеликий відступ про події, які мали місце в Києві 7 листопада 2007 року. В цей день у Києву вільно, без жодних заперечень зі сторони влади проходили мітинги комуністів. Єдиним відносним позитивом було те, що напередодні суд заборонив КПУ проводити акції на Майдані Незалежності, тим самим не давши комуністам перетворити його знову на „площадь актябрскай революції”. Відбулося це через заявку „Свободи” на проведення антикомуністичних акцій в тому ж місці в той же час.

Але оскільки суд відбувався ввечері і часу на повідомлення людей, що акція „Свободи” переноситься, не було, голова Київської міської організації ВО „Свобода” Андрій Мохник разом із однопартійцем Миколою Мартиненком вранці 7 листопада проводили на Майдані ніким не заборонений інформаційний пікет, метою якого було скеровування людей на Михайлівську площу, де мав би відбутися мітинг патріотичних сил. Націоналісти стояли під державним прапором, але міліція зреагувала на це як на сигнал до нападу. В той час як комуністів, які вешталися по Києву з портретами Лєніна і Сталіна, ніхто навіть не думав затримувати, навпаки, їм влада лише всіляко сприяла.

Комунізм є лютим ворогом українців, але досі ще не розставлені всі крапки над „і” в розумінні сутності цього явища. Не зважаючи ні на що, держава досі жодним чином не засудила комунізм, а більшість тих політичних та громадських середовищ, які позиціонують себе як „антикомуністичні”, заперечують цю ідеологію та практику дуже поверхово, остерігаючись відвертих формулювань і висновків.

Аби усвідомити явище в його цілісності, необхідно поглянути на нього історично, без жорсткої прив`язки до сучасності. Жовтневий переворот (який потім більшовицькі брехуни-пропагандисти зобразили стихійною і „народною” революцією) – це скоріше наслідок, а не причина. Причини криються набагато глибше і належать до того пласту історії, доступ до якого досі є дуже проблематичним.

Комунізм, як і лібералізм – це ідеологічні проекти, створені для руйнації традиційних суспільств, для знищення ідеалістичної, органічної цивілізації і побудови натомість матеріалістично-механістичного, космополітичного, безбожного суспільства споживання. Західну Європу було підкорено шляхом „буржуазних революцій” і лібералізму з його Золотим Тільцем вільного ринку і псевдодемократії. Для Східної ж Європи (перш за все України) довелося використовувати комунізм, який шляхом нечуваного терору знищував цілі нації.

Комунізм та лібералізм різняться здебільшого у методах. Якщо метод лібералізму будується за аналогією до ракової пухлини, яка повільно і приховано, але впевнено вбиває організм, то комунізм йде шляхом прямого і брутального терору.

Більшість „антикомуністів” в своїх розлогих міркуваннях завжди уникають декількох принципово важливих, стрижневих моментів. По-перше, не наголошують на корінній спорідненості, спільності походження комунізму та лібералізму, їх служінні спільній меті. По-друге, говорячи про злочини комунізму, завжди малюють останній дуже розмито і абстрактно, як вогню боячись чіткості у формулюваннях, ніби-то комунізм не мав цілком конкретної етнічної і соціальної основи.

Комунізм в СРСР мав дві фази свого існування. З 1917 до Другої світової війни Радянський Союз був масонським, терористичним державним утворенням, основною метою якого була повне знищення корінних націй як таких, перш за все українців. Методами були фізична ліквідація національної еліти та хребта нації – селянства і духовна війна проти народу, насадження дегенеративної моралі, знищення сім`ї, традиційних цінностей, релігії, викривлення історичної пам`яті і т.д.

Після сталінських чисток та переходу на „патріотичну” риторику під час війни, СРСР трансформується на специфічний варіант російської імперії з домінацією „слов`янського” державного міфу, де українцям відводиться роль „других серед рівних”, а „першими” стає синтетична євразійська нація „рускіх”, змодельована на основі трьох етно-культурних груп: слов`ян (здебільшого українців), угро-фінів і тюркського елементу.

Цей історичний відступ необхідний для того, щоб зрозуміти, що з себе уявляють сучасні комуністи. Вони більшою мірою є ідеологічними послідовниками саме другої фази існування СРСР, тому мають більше спільних рис із традиційними російськими шовіністами і є, по-суті, агентурою Кремля в Україні. Сьогоднішні комуністи самі по собі не є якоюсь серйозною загрозою. КПУ знаходиться під контролем олігархічного капіталу і повністю інтегрована у ліберальну політичну систему. Реальною загрозою є колишні комсомольсько-комуністичні кадри, розкидані по всіх впливових кріслах у державному апараті і бізнесі. І саме тому серед сучасної „еліти” домінують якраз холуї, пристосуванці, меркантилісти, крадії та брехуни, бо саме такий тип людини культивувався в тому середовищі.

Комуністів в їх первинному, „масонському” розумінні майже не залишилося, хіба що їх ще можна зустріти в маргінальних молодіжних середовищах і ... в європейських університетах, які окуповані лівацькою професурою.

Зараз на їх місці стоять ліберали. Онуки комісарів та енкаведистів вже не ходять під червоними прапорами. Вони продовжують справу своїх попередників під знаменами лібералізму, демократії, „прав людини”, глобалізації й космополітизму. І наслідки їх діяльності не менш руйнівні, ніж у попередників. Вимирання, виїзд працездатних українців за кордон, притік мільйонів мігрантів з Третього світу, культурна катастрофа – це все продовження геноциду, механізм якого запущено ще в жовтні 1917 року.

Комунізм – це форма, всуціль заповнена україножерським змістом. А ми сьогодні живемо у комуно-ліберальній республіці, де можна вільно ходити під кривавими червоними прапорами, а за підняття державного прапору на Майдані Незалежності (!) влада карає арештом.
Ви не вірите? Тоді прийдіть на Майдан з українською символікою і ви переконаєтесь, в якій республіці ми живемо.

Андрій Іллєнко, 12.11.2007 Р.Б.