Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі різномаїття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, переступ котрих загрожує зникненням природніх видів як на певних територіях, так і вцілому.  Переступ, занедбання, ігнорація або відхилення цих норм (для людей - моральна деградація та духовне зубожіння) спричиняють всебічну розбещеність й загрожують дестабілізацією та зникненням цілих народів та цивілізацій. Неймовірно — проте факт: нинішня Україна є люблячою матір'ю для паразитуючих на її бідах і негараздах чужинців та позбавлених навіть найелементарнішої порядності зденаціоналізованих запроданців. Для вірних синів, котрим не байдужа її доля й майбутнє співплемінників, вона стала злою мачухою.Кількасотлітній період бездержавності й політики цілеспрямованої денаціоналізації наших предків, помножившись на відверто антинаціональну сутність нинішньої постколоніальної адміністрації, ще довго ятритиме душі не одного покоління нащадків. В обставинах вікового поневолення, відбулись ряд надламів в психології і національному характерові українців. Сформувався тип малороса-хохла, найманця на власній землі, лакея, людини байдужої до витворених предками святинь, з меншевартісною національною самооцінкою і зі страхом перед необхідністю відстоювати дарованого Творцем права на усвідомлениий вибір вказаного Ним шляху. Малороса навчили любити кайдани, хвалити поневолювача як брата і дякувати гвалтівника за збезчещену матір. Титанічна праця патріотів на ниві національного просвітництва донині наштовхується на протидію ворожих духові українців потуг. Під сучасну пору, в Україні слова “нація” і “націоналіст” в багатьох асоціюється з вишикуваними у лави зарізяками й насиллям. Націоналізм в уяві обивателя асоціюється з війною, масовими жертвами й терором. Загал примушують забути той факт що  період духовного винародовлення, фізичного терору, цілеспрямованого винищення свідомих і талановитих, врешті-решт голодомору, відбувався за доби хазяйнування чужинського шовінізму й зденаціоналізовуючого інтернаціоналізму. Нинішня постокупаційна, постколоніальна, посткомуністична й попри гучні запевнення в відданості демократичним принципам напівтоталітарна адміністрація, на кожному кроці демонструє власну відверто антинаціональну сутність. Станом справ на даний час, в Україні культивується атмосфера переслідування й неприязні до навіть найбезневинніших проявів незгоди з курсом внутрішньої політики. Керуючись виключно меркантильними міркуваннями й діючи на догоду зовнішнім чинникам, нинішні можновладці продовжують здійснювати практиковану в часи бездержав'я політику “очищення” України від українців.

Аналіз поведінки та етносоціальні дослідження нарешті науково обгрунтували вже давно відому істину: нинішні “трудові мігранти” з країн Азії, Африи та Кавказу не почуваються прив'язаними до жодної конкретної країни. Їхній статус можна визначити як “громадяни глобального світу”. Кон'юктура та гін за матеріальним зиском є визначальними в справі вибору місця замешкання. Відсутність прив'язаності до певної території (цей неприродній феномен охрестили “новітнім урбаністичним кочівництвом”), позбавляє більшість з них почуття обов'язку й гальмує самообмеження в справі задоволення неприродніх гріховних забаганок. Відсутність стримуючих чинників (зокрема моралі й почуття відповідальності перед нащадками) уможливлює швидке збагачення. Проте зухвала ігнорація культивованих автохтонами традицій стає причиною безлічі конфліктів між господарями й новітніми ординцями. Трагічні реалії нинішнього українського буття для багатьох приходьків виявився непоганою нагодою заробити на проблемах й негараздах щойно здобувшого формальну незалежність народу. Створюючи недобросовісну конкуренцію й нерідко йдучи на відвертий кримінал, чужинці власними діями й поведінкою провокують українців на  адекватну реакцію.

Зусиллями певних наднаціональних глобалістських потуг, будь-які згадки про самозахист від свавілля й зневаги поспішають охрестити “поодинокими проявами расизму й нетолерації”. Проте правда не втрачає від того що її замовчують. Тверезий аналіз тенденцій та подій засвідчив: більшість європейців втомились терпіти хамство й демонстративну зневагу розміреного й патріархального способу життя прибулими в Європу особами іншорасового походження. На антиеміграційних гаслах прийшов до влади у Франції нинішній президент Саркозі, попри бойкот і санкції з боку Ізраїлю й США австрійці вже котрий рік вперто надають перевагу в часі виборів партіям націоналістичного спрямування, парламент Швейцарії окремою постановою заборонив будіництво мінаретів й мечетей, а прем'єр Італії Сільвіо Берлусконі після ратифікування парламентом закону про скорочення чисельності осіб котрі можуть претендувати на отримання статусу біженця, санкціонував будівництво спеціальних таборів для затриманих поліцією нелегалів. Хвиля обурення й протесту антисоціальною поведінкою й злочинною діяльністю забрьох-мігрантів, нарешті докотилась й до України. Культивована в часи комуністичного тоталітаризму теза про “рівність й братерство радянських народів” та однобічно-упереджене трактування України як “багатонаціональної незалежної держави”, в черговий раз дарували нагоду пересвідчитись в тім що є такими котрі м'яко кажучи не відповідають дійсності. Щоправда ЗМІ й раніше повідомляли про розгін молоддю великих міст циганських таборів та силове “закриття” східних кав'ярень, де спритні й вправні в справі наживи гендлярі розбещували відвідувачів опіумом й кальянами. Проте події котрі відбулись в м. Марганець наприкінці червня на початку липня нинішнього року засвідчили: хамство чужинців вже перейшло межу терпіння, й нарешті спричинилось до адекватної реакції навіть довготерпеливих обивателів. Перш ніж викласти на папері породжені вбивством вірменами в м.Марганець Дніпропетровської області українця логічні висновки, обтяжу себе коротким викладом хронології подій.

Нерідко відмінність в менталітеті й наявність певних стримуючих чинників ставить автохтонів у вкрай невигідне становище стосовно мігрантів. В Україні здавна культивувалась пошана до чесної фізичної праці й власноручного витворення речей побутового вжитку. Проте чесність й доброзичливість українців в часі обміну (купівлі-продажу) плодами праці, особами іншорасового походження й цілком інакшого менталітету почали потрактовуватись ознакою неповновартості. Гендлярство, котре ніколи не було в пошані в нашому народі проте є здавна притаманним для вірмен, уможливлювало постання в Україні цілих кланів (формальних територіально-національних громад) котрі паразитували на проблемах й потребах українців. 28-го червня до кав'ярні котра розташована неподалік Каховського водосховища завітав гурт осіб вірменької національності. Гаряча кавказька кров та вжитий  алкоголь спровокували конфліктну ситуацію. Згідно свідчень вцілілих відвідувачів, в часі раптово виниклої сварки між українцями та вірменами, останні вдались до образливих стосовно всього українського народу висловів. Внаслідок фізичного зіткнення, від рук вірмен загинув двадцятидвохлітній Сергій Бондаренко. Вбивцею виявився 19-ти літній вже “громадянин України вірменської національності” на ім'я Самвел. Два роки тому він відзначився участю в дорожньо-транспортній пригоді наслідком котрої була смерть неповнолітньої українки, проте гроші родичів врятували його від кримінальної відповідальності. Прибулі на місце події працівники міліції затримали вбивцю, проте замість того аби відразу взяти під варту й розпочати слідчі дії, доправили його до міської лікарні. За кілька годин, до лікарні прибув “гурт осіб кавказької національності”. Погрожуючи вбивством лікарям та працівникам міліції, вірмени в ультимативній формі почали вимагати звільнити Самвела. Свідки стверджують що серед нападників були й особи озброєні вогнепальною зброєю. На щастя, нащадки козаків Чортомлицької Січі засвідчили генетичну спорідненність з предками котрі разом з отоманом Сірком захищали Україну від зайд й ординців. На захист працівників лікарні й міліціонерів прибув гурт українців. У відкритому фізичному зіткненні вірмени не витримали й вимушені були рятуватись втечею. Проте довго тамований мешканцями Марганця гнів нарешті вирвався назовні. Були потрощені й спалені автівки на котрих вірменські бандити прибули до лікарні, згодом почали трощити приналежні вірменам й циганам крамниці де ті здійснювали торгівлю дешевим китайським та турецьким крамом. Того ж вечора, з міста під охороною прибулих з усієї області бійців спецпідрозділу “Беркут” розпочалась тимчасова евакуація до інших райцентрів вірменських родин, що в свою чергу викликало заворушення в усій області. Нарешті світ отримав нагоду пересвідчитись в тім що рекламована побрехенька про дружні взаємостосунки між українцями й приходьками нічого спільного з дійсністю не має.

На інформацію про події в Марганці владою накладено суворе табу. Проте цинічне замовчування проблеми не вирішує. Згідно інформації отриманої від осіб котрі відвідали місто, місцеві мешканці спалили кілька будинків в котрих мешкали вірмени. Не оминув вогонь й привласнені вірменами поля на котрих вони рясно зрошуючи урожай хімікатами вирощували для продажу українцям баштанні культури. Солідаризуючись з мешканцями Марганцю, з Дніпропетровська висунувся загін футбольних фанатів клубу “Дніпро”, проте вони були зупинені силами спецпідрозділу “Беркут”. Похорони Сергія Бондаренка котрі зібрали кількатисячний натовп документували журналісти кількох центральних й обласних телеканалів, проте сюжети так і не були оприлюдненні. Ганебна практика “темників” й замовчування окремих подій в Україні ще не віджила. Згідно повідомень мешканців, працівники міліції проявили подивугідну упередженість. Попри оприлюднення інформації про наявність у вірмен вогнепальної зброї, працівники міліції чомусь не вдались до пошукових заходів в їхніх оселях й не обшуковували їх в часі евакуації. Впродовж кількох днів, в місті без найменших пояснень затримували українців й допитували на предмет причетності до подій в кав'ярні. Багатьох вироком суду за сфальсифікованими звинуваченнями впродовж кількох діб утримували під вартою. Мешканці Марганця скаржились, що в діях працівників міліції відчувалась упередженість. Кілька днів до участі в забезпеченні громадського порядку були залученими й внутрішні війська з бронетранспортерами, що є безпрецедентним фактом для мирного часу. А четвертого липня до Марганцю прибув начальник Дніпропетровського УМВС генерал-майор Науменко. Виступаючи перед мешканцями міста він заявив що конфлікт є побутовим, й будь-які спроби надати йому ознак міжнаціонального будуть нещадно каратись. Присутні на зустрічі відреагували на цю погрозу свистом  й супроводжували його ним до автівки. Того ж дня, евакуйовані вірменські родини в супроводі посилених нарядів міліції почали повертатися в місто. Влада дозволяє їм трактувати його особистою власністю.