РОЗУМ
Меню сайта
Наш опрос
Яка форма правління краща?
Всього відповіли: 698

Політологічний блог

uktk

apimage
licorne aio reviews
Главная » 2014 » Липень » 16 » Маніфест воскреслої Ідеології
Маніфест воскреслої Ідеології
20:07

Вітри псевдоісторії, що розносили зелені банкноти пустелею нігілізму, не вірили у моє повернення. Та я повернулася – на зло всім тим, хто вважав мене анахронізмом, думав, що я непотрібна, чи банально не здогадувався про моє існування. Я воскресла клубками чорного диму, що піднімався з вулиці Грушевського, вибухами гранат я прокричала, що не просто живу, але й переживу тих, хто хотів мене похоронити.

Лібералізм, цей жахливий виплодок Батька Брехні, намагався переконати все людство, що я – Ідеологія – померла. Він, будучи купкою дегенеративних ідей, будучи хворобливою пухлиною, що постійно мутує, став вважатися нормою, базисом, парадигмою. Він розчинився своїм смородом у нашій реальності, він сам став реальністю. І, маючи страх перед конкуренцією, сказав, що доба ідеологій пройшла. Та ось я стою перед вами, вишиковуюся новою лавою добровольців і кажу вам, що жива. Беру до рук АК-74, щоби дзвінкими чергами сповістити про своє повернення, клацаю діоптром РПГ-18, щоби пробити стіну оманливої «реальності».

Так, я стверджую, що мур «реальності» – це всього скріплені цементом фікції. Я говорю побудованій лібералізмом і диктатурою ринку «реальності», що вона не вічна, що вона – це не «кінець історії». Я повернулася і привела з собою Історію.

Добрячи потинявшись західними країнами, ліберальна демократія прийшла на нашу покалічену комунізмом землю. Ця омолоджена ботексом старезна повія дуже швидко стала колективною «Першою леді країни». Побувавши в ліжку нуворишів-комсомольців, вчорашньої компартійної еліти та кримінальних авторитетів (а ще – пристаркуватих імпотентів рухівського розливу), вона припудрила свого сифілісного носа і посміхнулася до народу лицемірною голлівудською посмішкою. Вона дивилася на український народ сторінками Конституції, що ігнорувала його базові інтереси. Вона намагалася закохати його в себе тупорилими писками, що заполонили біл-борди та сіті-лайти. Вона фліртувала з ним вульгарним шарудінням виборчих бюлетенів. Вона стала тоталітарною ідеєю безідейності, фундаментом роздутого латексу, на якому її клієнти, набиваючи собі кишені, вершили «державотворення».

А я стояла збоку, на маргінесі. Я жила в листівках, газетах та книгах, що часом виходили стотисячними тиражами, але розчинялися у болоті серіалів, телешоу та проплачених новин. Я жила у юнаках, що одягали військовий однострій у той час, коли пузаті прапорщики, аби прогодувати сім’ю, продавали армійське майно. Я жила, коли ці юнаки, набивши лівоохоронцям морди, палили комуністичні прапори. Я жила у добровольцях, які, не отримавши задоволення від демократичної пудри, їхали в Абхазію або Чечню. Я, стоячи збоку, торжествувала, коли бачила блиск у очах тих, на чиїх шевронах були хрестомечі. Вони чекали часу «Ч», вони зневажали політиків та партії, вони хотіли зайти до парламенту не шляхом голосування…

Я бувала на наукових конференціях і час від часу з’являлася на сторінках академічних монографій. Однак мене не помічали засліплені болотними вогнями вчені недоумки. Я була готовою стати фундаментом державотворення, та мене не бачили навіть політологи – ці жертви вчинених демократією абортів. Я пропонувала геополітичні концепції тоді, коли Україну виставляли на аукціон. Я звучала поетичними рядками, проте шансон був гучнішим, а пісні Вєрки Сердючки не відповідали моєму ритму.

Та ось я повернулася, вийшла з маргінесу. За звичкою гуляючи Майданом, я раптом зайшла в КМДА і Будинок профспілок. Я стеклася на п’ятий поверх Будинку профспілок так, як стікається ртуть, і замерзла підчас січневих та лютневих морозів, зробилася кулею завчасно купленого ПМ-а. Я стікалася туди звідусіль: із кількох сотень книг, прочитаних підчас нудних лекцій у вузі, із адреси сайту, написаної маркером на трубі, із одкровення чиєїсь матері про те, що її дід був повстанцем Холодного Яру, із прослуханої пісні «Кому вниz», із чиєїсь романтичної натури або ж завищеного рівня тестостерону.

Скориставшись всенародним розчаруванням, я замайоріла червоно-чорними прапорами. Хоч лютий – це не найкращий місяць для сівби, я впала в ґрунт краплями крові в Маріїнському парку та на Шовковичній, на Майдані та Великій Житомирській, де ті, хто любили шансон, втікали від тих, хто любив мене.

Я здійняла ураган і занесла сотні на перший погляд випадкових людей у тренувальний табір в Десні. Звідти шаленими поривами вітру я перекинула їх на схід. Якби мої противники були розумнішими, вони сказали б, що ті люди – не націоналісти, не адепти якоїсь ідеології. Так і є. Я цього не приховую. Проте ці люди слухняні тому, з чого виростаю і я – слухняні голосу стихії. Я органічна, природна. Я – це те, що має бути. І ці люди також слухаються власної природи, слухаються власних національних почуттів, слухаються почуття гідності і жаги пригод. Я не буду вимагати від кожного добровольця прочитати половину творів Донцова чи навіть вивчити «Декалог українського націоналіста». Я не буду вливати в малесенький глечик цебро води, бо пам’ятаю очевидну формулу: «Скільки душа спроможна сприйняти…» Я оберу найкращих, щоб сформувати з них Орден. Для інших же я буду редукованою, зведеною до гасел та ірраціональних поривів.

У конфлікті Якості і Кількості я, Ідеологія, стою на боці Якості. Орден формує Систему, Провід веде за собою Масу, Ідея надає форму Матерії. Цінність кожного полягає у слідуванні за своєю природою. Одним я розкрию власну метафізику, іншим – подарую цитатники. Неначе свята Орлеанська Діва, я вигукну: Ті, хто люблять мене, ідіть за мною! І Якість поведе за собою Кількість, і батальйони проведуть фінальну стадію АТО на Печерських пагорбах…

Я вже сьогодні звертаюся до тих, хто не хотів про мене знати: Бійтеся! Ви називаєте власний бізнес політикою, я ж заміню вам ваші владні кабінети та м’які крісла на тюремні камери і нари. В новинах говорять, що ваш ґешефт – це захист національних інтересів, але невдовзі ваші ЗМІ будуть націоналізованими. Ви приватизували усе, що лиш можна було приватизувати, і, з’являючись у супроводі відеокамер на Літургії, зробили віру елементом піару, політики, бізнесу. Я ж здобуду над вами перемогу, бо моя політика – це лиш похідна від моєї релігійної віри.

«Ідеологія померла!» – говорять свідомі чи несвідомі адепти втіленого в життя лібералізму. Я ж суворою рискою закреслю горизонталь диктату ринку та «самоочевидності» збочених ідей. Я піднесуся вгору силою віри і напругою волі, здіймуся чеснотою вірності і полум’ям любові.

Я повернулася, щоб руйнувати і будувати. Руки гончаря вже місять глину, будівельники докурюють останню цигарку біля увімкнутої бетономішалки. Я – архітектор, і я прослідкую, щоб мій план утілився в життя…

Просмотров: 1107 | Добавил: Helen-von-Graven | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 1
1  
цікаво, яка ж це ідеологія так поетично себе описує з великої літери, місцями підлітаючи на хвилях пафосу? не націонал-соціалізм, часом?) на жаль, є певна світова практика втілення в життя подібних планів... зрештою, добрі дороги можна побудувати з меншою кровожерливістю)

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Липень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Copyright MyCorp © 2017