29 квітня смолоскипна хода пам’яті Небесної Сотні з перешкодами, але відбулася, й сам факт появи такої протидії на нашому шляху краще за все свідчить про те, що ми обрали правильний спосіб, час і місце для її проведення. Зібралася велика кількість українців, які прийшли віддати шану героям Майдану, взявши участь у факельному марші в День поминання, зокрема дівчат і в тому числі з інших міст на зразок моєї подруги із Фастова, що відгукнулись на прохання доповнити символічну й естетичну композицію ходи тихим вогнем лампадок. Захід відвідало й багато журналістів, які охоче брали інтерв’ю, знімали й фотографували учасників маршу як під час шикування колони, так і в гущі сутичок із Самообороною Майдану, про склад і сутність якої йтиметься нижче.

Окрема подяка Соціал-Національній Асамблеї (Патріоту України) та іншим активістам Правого Сектору, які підтримали ходу разом з організацією С14 (ВО Свобода), – саме вони створили видовищний та міцний стрижень маршу, навколо якого гуртувалися учасники ходи, в тому числі члени «Братства» та свободівці-волонтери. Чорна форма, балаклави, прапори й, звичайно, вивірена у численних битвах та революційних мітингах злагодженість й одностайність рухів й зіграли роль тих чинників, завдяки яким матеріалізувався задум маршу. Своєрідний «Іноземний Легіон» Майдану разом з іншими членами С14 був з нами від початку, допомагаючи розлити керосин у смолоскипи, й до самого кінця, коли учасники ходи ставали на коліна на знак пошани перед самопожертвою Небесної Сотні під стінами Михайлівського собору. Але найбільше ми завдячуємо тим бійцям СНА й активістам Майдану, які взяли на себе удар «алкосотні» і яких відвели в медпункт біля ст.м. «Хрещатик» – ми в боргу перед вами. СНА своїх поранених повезли до лікарні.

ПЕРЕБІГ ТА ІДЕЯ МАРШУ

Поки колона готувалася до руху, чекаючи на той момент, коли сутінкове небо перейде в нічне, навпроти КМДА виступили організатори маршу Ігор Гаркавенко й Дмитро Різниченко. Дмитро почав з нагадування про безсмертний подвиг Небесної Сотні, що, на жаль, прожив не так-то довго в пам’яті співвітчизників, які винесли з її самопожертви лише істину смерті, але не істину беззастережного й безстрашного опору ворогам за умов бездіяльності, зрадництва й саботажу політиків й командувачів ЗСУ, адже ми прагнемо показати, що не тільки пам’ятаємо, а й готові наслідувати героїчний приклад воїнів. Не випадково у програмі заходу було символічне прощання з патріотами, які збираються відправитись на Схід на війну з окупантами й сепаратистами (відповідь тим членам «алкосотні», які вважають, що зараз час боротися, а не «гуляти з факелами»).

Аналогічно, Ігор Гаркавенко ще раз публічно пояснив мотиви, цілі та ідею маршу. Для цього він, по-перше, дав оцінку нашому стану бойової готовності – висока, але тільки в справжніх патріотів, революціонерів, націоналістів, тоді як ширші маси громадян, не кажучи про керманичів держави, повністю деморалізовані й налякані російською анексією Криму й окупацією Сходу, забувши про всі наші перемоги, виправдовують свою пасивність й боягузтво небажанням «створювати картинку для Путіна», «дестабілізувати ситуацію» й «зривати вибори», – і порівняв цей стан з мало не 90 % підтримкою агресивної політики Путіна з боку російського населення, його багатотисячною армією та єдиною в своєму експансивному пориві великороською імперією.

Звідси, по-друге, він наголосив, що ми зібралися у пам'ять про героїв Небесної Сотні саме для того, щоб показати світу того суб’єкта революції, який нікуди не зник з Майдану і готовий довести до переможного кінця нашу війну із зовнішніми й внутрішніми ворогами.

Цей суб’єкт революції, по-третє, – це Нація як єдність всіх мертвих, живих і ненароджених, і конкретною формою демонстрації цієї єдності є проходження учасників ходи тими місцями, де пали наші герої (вул. Грушевського, вул. Інститутська, Михайлівський собор й знову Майдан), під час якої загиблі ставатимуть у стрій живих.

Нарешті, по-четверте, тими трьома суб’єктами, перед якими виступає наша факельна хода, є, в першу чергу, сама Небесна Сотня, на честь якої організоване дійство, потім – наші зовнішні вороги (Путін та Кремль), і в цьому сенсі ми справді не тільки робимо картинку для російських ЗМІ,а й посилаємо їм досить однозначне й непривітне повідомлення, і, насамкінець – внутрішні вороги, які і є тими людьми, які свідомо й несвідомо працюють на Кремль своєю злочинною нерішучістю, бездіяльністю та репресіями справжніх дієвих патріотів.

Останні виступили вже через пару сотень метрів після того, як почалася смолоскипна хода. Таким чином, до складу внутрішніх ворогів ми свідомо зараховуємо як «алкосотню» Майдану, яка співпрацює з міліцією (впізнали обличчя), так і її керманичів з тимчасового уряду й РНБО та посадовців на зразок Вікторії Сюмар, яка, спираючись на адмінресурс і не розібравшись у тому, що відбувається, повторила кричуще ототожнення факельної ходи на честь Небесної Сотні із замовленням російських спецслужб. І це стосується всіх посадовців, що відділились від народу та революційних ініціатив: ви – симулякр й нікому не цікаві кабінетні маріонетки, які можуть тільки невпопад коментувати те, що здійснили інші. Брехню про «проросійську СНА» повторило ЕСПРЕСО.ТВ, хоча сьогодні їхній кореспондент підходив з’ясувати істину до Ігоря Гаркавенка, а журналісти Громадське.ТВ ходили по палаткам. Також можна лише дивуватися невігластву деяких сотників, які не знали, кому належить жовтий прапор СНА.

 БІЙКА З САМООБОРОНОЮ

Однак місцеву Самооборону, що заблокувала перехід до сцени, більше непокоїла не загроза проникнення сепаратистів, а те, що учасники ходи «планують підпалити їм палатки». Типаж людей із Самооборони: не в образу Західній Україні сказано, але усе найгірше, що могло траплятись на її теренах, здається, зараз паразитує на Майдані, являючи собою абсолютну протилежність самовідданих героїв з її різних міст, які боролись і вмирали за країну. Однак не тільки звідти; агресивні, п’яні, грубі в спілкуванні з жінками та необережні в поводженні зі зброєю (вогнестрільна та гранати) особи, яким проплатили захист «народно обраної влади» від волевиявлення патріотів, націоналістів та активістів Майдану, сьогодні не лише дискредитують Майдан, а й становлять небезпеку для життя й здоров’я звичайних громадян, які туди приходять.

Здорова реакція натхненних патріотів, що лише хвилину тому кричали тричі «Слава!» Михайлу Жизневському, на «бикування» тітушок, помічених ще під час мітингів під Верховною Радою, та найп’яніших самооборонівців була миттєвою: відразу почалася штовханина, супроводжувана криками «Ганьба!» і «Мусора!» з боку обуреної і також розлюченої громадськості. Як тільки перейшли у фазу перемовин її окремих членів на зразок мого викладача Капранова С.В. з дружиною із самооборонівцями, які вилізли на барикаду чи вийшли спілкуватися, останні стали мотивувати небажання пропускати колону патріотів вже звичними на Інтернет-просторах аматорськими аргументами, які невдало камуфлюють очевидний моральний та політичний вибір їхніх авторів (на зразок «А хто проводив смолоскипні марші в історії?» – «Римляни, тамплієри, багато хто проводив… Скажіть, а хто сьогодні їздить на автомобілях «Фольксваген?» і т. д.)

Загострення протистояння сталося тоді, коли СНА розкидали щити, якими закривали прохід на Майдан, та й самі сотники усвідомили, що подальша ескалація конфлікту станеться саме з їхньої вини, якщо вони нас не пропустять. Однак як тільки перші ряди СНА опинилися по той бік барикади, мусора з сотні заволали «Балаклави!» й кинулися закривати перехід та відтісняти тих, хто вже пройшов. Полетіла бруківка, деякі з бійців СНА відчули на собі постріли з травматів, моєму другу, який прийшов підтримати ходу, розбили голову, потім випустили газ і почали стріляти феєрверками по головах й ногах людей. Я відійшла з сестрою та дівчатами, які були зі мною, в сторону, зустріла поранених, яких вели в медпункт, а коли повернулася, побачила, що відновились перемовини тепер уже з також побитими сотниками, які на цей раз спробували розіграти карту жертв («ви першими напали») і казочок про те, що з ними не домовились.

Неправда. З сотниками домовлялись, давали координати Ігоря Гаркавенко (Залізна Сотня) й чекали, що вони висловлять зауваження і побажання, поки ми мало не годину шикувалися в колону – цього не відбулося. Тим сотникам, які наполягали на тому, що зараз комендантський час і балаклави заборонені, відповідали, що пити на Майдані також заборонено, а бійцям СНА, які, на відміну від «алкосотників», реально борються з сепаратистами на Сході, – не можна відкривати свої обличчя перед камерами й інформантами з міліції.

Порадувала солідарність і підтримка з боку громадян. Одна жінка, що «5 місяців годувала сотників», пообіцяла, що більше допомоги від неї вони не дочекаються, десятки чоловіків кричали, що вони розберуться з мусорською і проплаченою сотнею і що сьогоднішні події були для них останньою краплею. Для справедливості скажу, що серед сотників були особи, що не хотіли брати участь в шабаші; афганець, який врешті погодився нас пропустити, сказав, що співпрацює з Правим Сектором, але чомусь наполягав, що вперше бачить тих, хто прийшов вшанувати пам'ять Небесної Сотні – саме по собі неправдиве твердження, не кажучи про недоречність змагань у героїзмі та формат заходу, відкритого і для дівчат або дітей.

Коли нас врешті пропустили (якщо хтось хотів справити враження недопущеної провокації, то їм варто було стояти на проході до кінця), мене стали наздоганяти різні члени Самооборони і питати, чому ми ними так незадоволені і виправдовуватися. Пару осіб, які наполягали на «створенні картинки для російських ЗМІ», допитувались, хто організатор, а коли я взяла відповідальність і на себе, розгубилися і попросили знімати на камеру «лідерів Правого Сектору». Але більшість хотіли вибачатися. Один хлопець запевнив, що ніколи б не приїхав, якби знав, що йому треба буде затримувати нас. Інший сказав, що його зірвали з-під якогось суду для «боротьби з сепаратистами» і що ми «завадили йому поспілкуватися із секретаршами». Як бачимо, у складі Самооборони є люди різного рівня ідейності, але всіх гідних представників варто підключати в альтернативну мережу палаток «Майдан-2», бо на наступному такому заході рівень поляризації загрожує перерости у з’ясування стосунків «стінка на стінку».

Але мети ми досягли, наздогнавши наших під Михайлівским собором і вшанувавши пам'ять Небесної Сотні промовами й хвилиною мовчання. П’яні сотники, що бігли за ходою зі зброєю й залізними прутами й створювали барикади зі щитів, щоб такі «небезпечні злодії», як ми, не повернулись на Майдан, були єдиними, хто намагався зіпсувати марш з тих пір, як ми прорвалися крізь Самооборону. Кажуть, що люди, які дивилися, як ми ставали на коліна перед полеглими, плакали.

ПІДСУМКИ

Мета ходи була не політична, організатори підкреслили, що жодних лозунгів на марші не звучатиме, але всім зрозуміло, що там, де є патріотизм, там є і політична воля, і мілітаризм, і націоналізм. Втративши в символічному плані (смолоскипи, балаклави), ми, тим не менше, довели наш задум до завершення, досягли в плані стратегічному і, звісно, не відмовимось від ініціатив, які продемонструють справжніх господарів Майдану.

Ходу було організовано на Радоницю – велике православне свято поминання мертвих, однак сам задум смолоскипної ходи містив воїнські архаїчні елементи, що й проявилися під час протистояння. Зібравшись в барі по закінченню ходи й переглядаючи репортажі про марш на телебаченні, ми жартували і здогадувалися про те, який зараз паршивий настрій в сотників, що виступили проти нас і зрадили Майдан, не кажучи про пам'ять Небесної Сотні. Дмитро Різниченко також обіграв язичницькі мотиви нашого поминання мертвих, що нагадувало вікінгівські битви на похоронах: «Уявляєте, сидять наші бійці Небесної Сотні у Вальгаллі разом з іншими воїнами, на стінах висять щити, виходить Одноокий і говорить «Хто тут у нас православний?». Вони «Ну, ми». Одін: «Дивіться, вас там поминають». Воїни визирають і бачать нашу бійку з Самообороною».

Іноземні соратники, які сиділи з нами, пообіцяли написати пару слів про «собак Авакова», яких після своєї першої поїздки на Марш Єдності у Харків знають не віртуально. Ігор Гаркавенко із задоволенням констатував, що з часів протистояння з Януковичем саме завдяки нам на Майдані вперше залітала бруківка й феєрверки, шкода лише, що постраждали й наші. Втім, не дарма на оголошенні про захід були слова Шевченка:

«Не плачте, братія!

За нами душі праведних

І сила архистратига Михаїла.

Не за горами кари час».

Дмитро Різниченко, питаючи Михайлівський собор, коли все закінчилося: «Боже, невже ти хотів саме цього? Саме такої смолоскипної ходи у пам'ять про полеглих?», почув у відповідь, як задзвонили дзвони. Але для страхування розказав, як все було, ще й каналу «1+1».

Тож завершую низьким поклоном всім учасникам ходи і тим, із чого починала, – ми все зробили правильно і так, як треба. До нових зустрічей на Майдані!
 

Олена Семеняка

Повний фотозвіт:
www.facebook.com/media/set/?set=a.782882995055248.1073741848.100000006657027&type=1