Очевидно, нам необхідна книга, в якій було б представлено аналіз
соціальної ситуації серед молодих європейців і, зокрема, питання
слабкості деяких з них в жорстокому середовищі полікультурного
суспільства. Звісно, слід зауважити, цей феномен поки не є головною
проблемою, проте він помітний і викликає суспільну реакцію у вигляді
роздратування, обурення і… безсилля (наважусь згадати і це). Раджу також
на цю тему статтю Жюльєна Рошеді, президента Національного фонду
молоді: http://www.bvoltaire.fr/julienrochedy/connaissez-babtou-fragile,35986
Не зайвою буде спроба коротко проаналізувати цей феномен і знайти
відповіді. Дана стаття для мене дещо незвична, але я вирішив написати
її, після того, як не знайшов нічого напоумливого і істотного на цю
тему.
Фізична і психічна слабкість в поліетнічному середовищі
Передовсім, у чому ж ця слабкість проявляється? Вона одночасно і
фізична, і психічна (коли складно і протистояти конфлікту, і вдатись до
сили). Слабкість проявляється в конфліктних ситуаціях, в яких неминуче
фізичне зіткнення з молодими представниками інших національностей. Юні
європейці просто не вміють бути справжніми суперниками, наскільки б
войовничо налаштовані вони не були. Їх поведінка викликає знущання й
насмішки, і залишається тільки здогадуватися ЩО вийде з цього молодого
чоловіка (пригніченого, оброслого комплексами) у майбутньому, коли він
стане батьком або повноправним членом «спільноти зі спільною долею».
Можна написати гору книг з аналізу ідеологічних відбитків таких
фрустрацій.
Зазначу, однак, що цій слабкості властивий відносний характер і
проявляється переважно у поліетнічному середовищі, тобто у відносинах з
іншими групами населення, причому з конкретними групами. Даний факт
також накладає свій відбиток на те, як європейці ставляться до питань
імміграції в соціальному і політичному вимірі, коли йдеться про певний
контингент населення.
Я виділяю чотири основні чинники, якими пояснюється «тендетність»
багатьох молодих європейців і їх «вразливість» у мультиагресивному
середовищі існування:
1. Перший чинник – відсутнє з дитинства поняття про власну приналежність;
2. Згубний вплив педагогічних заходів, які знецінюють конфлікт, бійку
і вчать дитину завжди звертатися за допомогою до когось іншого (до
якихось організації) щоб захистити себе;
3. Нездоровий спосіб життя. Спорт, правильне харчування та інші
корисні заняття вкрай важливі в епоху постійних хімічних забруднень.
4. Нарешті, останній чинник – те, що фахівці називають «неотенією»
або збереженням юнацьких рис у дорослому віці. Неотенія заподіює безліч
незручностей у поліетнічному та полікультурному контексті, але в цілому є
скоріше позитивною рисою, з яким ми можемо себе привітати і якою певною
мірою можна компенсувати дію трьох попередніх чинників.
Однак повернімось до них:
1.Недостатнє (або цілком відсутнє) усвідомлення приналежності до спільноти.
Перша причина слабкості – ізоляція. Коли нам необхідно протистояти
своєму кривдникові – це одна справа. А коли ми повинні дати відсіч його
старшому братові, його друзям чи родині – сили вже різні. Молоді
європейці часто ізольовані і ізоляція – це перша причина слабкості.
Діти, яким з малих років не прищепили здорове ставлення до усвідомлення
своєї приналежності, завжди будуть самотніми. Відокремлені від групи,
сім’ї, вони не зможуть протистояти невеликим компаніям, згуртованим за
тією чи іншою ознакою (походження, сім’я, колір шкіри, культура,
релігія, тощо) або за кількома ознаками відразу (африканець,
мусульманин, фанат RnB, наприклад). Ізоляція переважно пов’язана з
дефіцитом усвідомлення приналежності.
Формування ідентичності хлопчика відбувається у три етапи.
Стать. Формування починається з того, що хлопчик
усвідомлює, що він хлопчик. Згадаймо дитячі вислови, які супроводжують
цей процес: «Всі дівчата – дурепи» або «Пацани проти дівок». В
усвідомленні дитиною своєї статевої приналежності важливі всі фази, адже
зрештою всі люди діляться на дві основоположні категорії. Це
усвідомлення потрібне для здійснення двох наступних етапів. Дозвольте
дитині ці висловлювання, підсильте ці прояви, якщо вважаєте це
необхідним, але, зрозуміло, без фанатизму. Дозвольте синові знайти і
проявити свою чоловічу сутність, запропонувавши йому спеціальні ігри,
завдання, загостривши увагу на певних кольорах, словах, звичках, тощо. Сім’я. Другий етап формування ідентичності – це
сім’я. Тут необхідно виховувати шанобливе ставлення до сім’ї, до роду,
до пам’яті предків. Не можна доводити справу до ідолопоклонства, але
дитина повинна ставитися до сім’ї серйозно, поважати її цінності,
сприймати таке ставлення як само собою зрозуміле. Це повинно проявлятися
і в сім’ї, і за її межами (захистити сестричку від хуліганів, не
терпіти образ щодо своєї сім’ї або щодо себе, відстоювати честь сім’ї,
тощо) З 5 років вже варто пояснити дитині, що існує сім’я і зовнішній
світ. На даному етапі дитина засвоює необхідні для себе поняття: повага
до старших, цінність досвіду, згуртування і спорідненості, солідарність з
рідними та їх захист від будь-яких загроз.
Крім цього, якщо до 9-10 років ви розповісте дитині про те, як
функціонують групи, ви тим самим допоможете їй в них адаптуватися (у
групі прийнято ділитися, група має відмітні ознаки, в групі найчастіше є
керівник, тощо).
Народ. Нарешті, третім етапом формування власної
ідентичності стане усвідомлення приналежності до культури свого народу.
На цьому етапі юнак набуває почуття гордості за те, що він є спадкоємцем
тих своїх співвітчизників, які створили неоціненний внесок у
цивілізацію, в мистецтво, в науки, в людську думку. Якщо ви донесете це
до свого сина, він теж захоче бути французом, боронити свою
приналежність і, що ще більш важливо, втілювати її в життя. І не в
простому повторенні або в фетишизмі за минулим, а в інновації,
креативності, майстерності. Але це вже зовсім інша історія… Останній етап – найдовший, і хлопчик, якщо він вихований в атмосфері
гордості за свій народ, пам’ятає про його страждання і перемогах, шанує
свій рід, усвідомлює велич подвигу героїв своєї країни, передасть
відповідне ставлення і власним дітям.
Тільки по проходженні цих трьох етапів, у людини сформується здорове поняття про ідентичність.
2.Культура переговорів і норм.
З найменшого віку дітей навчають розповідати про конфлікти. Мало
уваги приділяється самозахисту, самостійній поведінці в суперечці. Не
розумовій, а фізичній, на рівні інстинктів. Сміливість – це не
інтелектуальна освіта, вона народжується не зі слів, а з безпосереднього
інстинктивного досвіду в житті, з труднощів, з фізичного болю. Культура
норм і мирного вирішення конфлікту, саме сприйняття конфлікту як
чогось, чого завжди можна (і потрібно!) уникнути – злоякісна тенденція в
нашому суспільстві, особливо якщо мова йде про чоловічі інстинкти.
Створення державних установ, в які громадяни можуть звернутися для
врегулювання конфліктів, чудово усвідомлюючи при цьому, що вони не
виконують (і ніколи не зможуть виконати) своїх функцій – це справжня
педагогічна катастрофа, і її наслідки важко позначаються на
самосвідомості людей. Домінування у вихованні хлопчика материнських
цінностей, які повинні поступово, починаючи з 5-6 років, відходити на
другий план і відсутність цінностей батьківських тільки посилюють цю
тенденцію. Культура особистої і сімейної честі повинна передувати культурі
соціальної норми і політичної спільноти. Захисні інстинкти не повинні
придушуватися ні настирливою турботою, ні легітимними діями державних
органів, які по суті є легітимним насильством. З тієї простої причини,
що ці органи ніколи не захистять людину так, як вона захистить себе
сама. На дотримання правил незабаром почнуть списувати своє невміння
боротися, брак ініціативи, нездатність обуритися. Без відсилок на
культурну вищість («ми найкращі»), навчіть свого хлопчика вміти
програвати і вселіть йому бажання почати все заново і перемогти. Дайте
йому зрозуміти: соромно не програти битву, а втекти з поля бою через
боягузтво. Програвати неприємно, але це гідно значно більшої поваги, ніж
здатися без бою. Підбадьорювати і підтримувати сина навіть тоді, коли
він проявляє агресію (іноді неадекватну) – означає узаконити його
природну агресивність і допомогти йому залагодити конфлікт своїми
власними способами. Не вчіть його шукати підтримки у дорослих або в
якихось організаціях, які в більшості випадків виявляються марними. Це
ключовий аспект у вихованні хлопчиків
Ось практичні приклади: не відводьте малюка на ноги, коли він впаде,
нехай він спробує встати сам – посміхніться йому, підбадьорте, а потім,
коли у нього вийде, похваліть його словом або ніжним жестом. Не сваріть
свою дитину, якщо вона проявляє агресивність або справедливу жорстокість
у відносинах з іншими дітьми. Втручайтеся лише в тому випадку, якщо
малюк перегинає палицю, і з’являється реальний ризик (не в плані моралі,
а в плані дисципліни). Розкажіть дитині про існування колективних норм,
але не забувайте нагадувати йому, що найголовніша норма – це виживання,
здатність захиститися і змусити себе поважати. Нагадуйте про це щоразу,
коли це необхідно.
Здатність хлопчика висловлювати свої уподобання, висловлювати свою
агресію, самому вирішувати конфлікти не просячи підтримки – ось
необхідна умова його формування як чоловіка. Позбавити його цього –
значить послабити його, піддати небезпеці. І якщо ви сподіваєтеся
коли-небудь скористатися його допомогою і підтримкою, навряд чи він
зможе вам її надати. Це означає, що ви і себе наражаєте на небезпеку.
3.Нездоровий спосіб життя.
Зміна способу життя трьох останніх поколінь в Європі, і особливо
способу харчування, привело в розлад процеси обміну речовин, що
спричинило за собою збільшення числа ендокринних порушень, і як наслідок
– зниження плодючості, часті випадки захворювання на рак, порушення у
розвитку чоловічих статевих органів. Слідкуйте за тим, що їсть ваша
дитина, намагайтеся не давати йому їжу з пластикових баночок і коробок,
підбирайте для неї відповідний, трохи просторий одяг. Не купуйте
пластикових іграшок, сосок і посуду, краще обирати натуральні матеріали,
наприклад, дерево. Не давайте дитині готові пюре в баночках, готуйте
йому самі. Обирайте натуральні продукти, що не зазнавали обробки
пестицидами, гербіцидами та іншими хімікатами. Звичайно, це потребує
часу, але здоров’я дитини понад усе. Я не буду довго розповідати про це
питання – тут можна цілу книгу написати. Не менш важливий спорт. Ви і без мене знаєте, що більшість сучасних
хлопчиськ (катастрофа!) взагалі не займаються спортом. Вони 6-7 годин на
день проводять в сидячому положенні, а решту дня – перед комп’ютером
або телевізором. Адже в цей час організм їх повинен активно розвиватися.
І не сподівайтеся, що з подібним режимом дня у вас виросте здорова
дитина. Такі діти стають мішенню для насмішок і, свідомо чи ні,
ізолюються від реального життя, не будучи підготовленими до силових
відносин. З 6 років можна долучати юнака до контактних ігор (регбі,
футбол, тощо) і до безпосереднього контакту з труднощами: з природою,
холодом, спекою, дискомфортом. Не з метою змусити його страждати, а з
метою привчити його до роботи над собою, до подолання важких обставин.
4. Європейська неотенія.
Неотенія або збереження юнацьких рис – характерна риса, яка не
заважає остаточному дозріванню людини, але видозмінює її. Що це означає?
Просто, досягнувши певного віку, ми, європейці, за своїми
характеристиками виявляємося молодшими. Наприклад, пубертатний період
значно раніше настає у мешканців Південної Африки, ніж у європейців. У
африканців значно раніше починають активно розвиватися м’язи. За
статистикою європеєць 14 років менш розвинений, ніж його
південноафриканський ровесник – вони відрізняються ростом, мускулатурою,
агресивністю… З одного боку – це недолік, з іншого – перевага. Якщо ми
дозріваємо пізніше, наша стадія зрілості триває довше.
Неотенію можна вважати недоліком у фізичному плані, коли мова йде про
підлітковий вік. Але якщо ми говоримо про дорослого сформованого
чоловіка, це скоріше плюс, ніж мінус. У будь-якому випадку, з цим явищем
слід рахуватись.
Для того щоб компенсувати цю особливість (хоча, як і скрізь, тут
бувають виключення) підійдуть чоловічі заняття і адекватні заняття, такі
як формування відчуття приналежності. Не дивуйтеся, якщо часто будете
помічати цю закономірність. Європейці більш інфантильні, більш гнучкі,
більш відкриті і допитливі, і їх період дозрівання триває помітно довше,
ніж в інших народів, особливо у африканців. Арабо – берберські народи
мають подібні з нами характеристики, але у них вони компенсуються
архаїчнішими уявленнями про ідентичність. Висновки.
Я спробував простою мовою описати педагогічні моменти, які необхідно
враховувати в нашій виховній практиці (у широкому сенсі цього слова) для
того, щоб підготувати наших хлопчиків до труднощів дивного і жорстокого
суспільства, в якому їм випало жити. Ізолюючи дітей від цього
суспільства, від його патологій, ми тим самим забираємо у них можливість
бути готовими до «випадковим» контакту з іншими націями, якого нам не
уникнути в найближчі роки.
Чотири описаних мною пункти – це ключові моменти у вихованні
хлопчика. Звісно, тут можна ще поговорити про роль батька в сім’ї, про
абсурдність жорстокого поводження для інтелігентних інтровертів, про
поділ завдань у парі, про ті покоління, які змушені будувати для себе
нові орієнтири після того, як все було зруйнувало поколінням-69, про
навіювання етно-мазохістського почуття провини, яке накладає на нас
фізичні обмеження і про багато іншого. Моя стаття базується на наукових
дослідженнях, на численних працях фахівців і на моєму особистому
спостереженні за чоловіками і за хлопцями, адже я сам – батько родини. Я
сподіваюся, що цей нарис буде вам корисним, а наведені практичні поради
позбавлять від почуття безпорадності. Я повернуся до цієї теми, якщо
вам буде цікаво.
Лоран Озон,
президент клубу «Maison commune»
8.10.2013 Джерело: Zentropa
|
