Нещодавно я заходив в іранський центр (який знаходиться на першому поверсі в Бібліотеці Вернадського). Давно збирався подивитись, що там є. Бібліотека з книжок достатня, але майже всі книжки на фарсі, лише книжок 20-30 англійською. Через декілька днів я купував книжки в книгарні і побачив там книжку «Хто вбив аятолу Кануні». Проглянувши і побачивши, що це - сучасний роман про Іран в стилі детективу, вирішив придбати.

Книжка варта уваги тому, що тематика Ірану мало висвітлена в художній літературі (особливо в Україні), а авторка добре знає цю країну, бо сама походить з вірменської родини, яка мешкала в Ірані та, як французький кореспондент часто відвідувала цю країну. Атмосфера книги обертається навколо політичної ситуації в Ісламській республіці напередодні виборів.

Головний герой книги Нарек — француз, вірменсько-іранського походження. Його батько переїхав до Франції після Ісламської революції 1979 року, коли Нареку був 1 рік. Подорож до Ірану — це для нього, перш за все, довгоочікуване поверненя на Батьківщину, спроба пізнати суть Ірану та минуле своїх батьків, а стаття для французької преси — це вже додаткове. Прибувши в Іран, він спілкується зі своїми вірменськими родичами, а також знайомиться з давньою соратницею своїх батьків — Лейлою, іранською феміністкою, яка має намір взяти участь в виборах президента. Варто зазначити, що Лейла є саме іранською феміністкою, і якби це словосполучення не було зазначене багато разів, навряд чи читач склав би таке враження (бо, наприклад, Лейла була проти спільного проїзду чоловіків та жінок в автобусах, неприязно ставилась до гомосексуалістів, та не виступала проти традиційного ісламського одягу). Нарек і Лейла стають свідками незрозумілої загибелі аятоли Кануні, після чого і на них падає підозра. Лейла намагається провести своє розслідування та дізнається нові факти про корупцію в Ісламській республіці, а Нарек знову потрапляє не в той час і не в те місце та пробує дізнатись справжні причини смерті його матері після Ісламської революції. Фоном для цього є Тегеран - 14-мільйонне місто, переповнене трафіком машин, зі своїми контрастами: ісламістами та людьми, що досі ностальгують за владою шаха, молоддю, яка хоче свободи та вартовими революції.

Роман цікаво читати, але чи цікаво буде його читати тим, хто не цікавиться політикою? Не впевнений. Взагалі місцями сюжет виглядає трохи недолуго, але герої згладжують ці недолугості своєю яскравістю та діалогами. Наприклад недолугим виглядає саме вбивство аятоли, а також те, що Лейла одразу після цього знімає свою кандидатуру з виборів. Проте сподобалось те, що роман частково відповідає політичним реаліям. Звісно, вбивство аятоли зроблене авторкою, це своєрідна помста (за вигнання, напевне), як авторка сама казала в інтерв'ю. Тому не дивно, чому в романі тогочасна правляча еліта виглядає не дуже гарно та переконливо. Симпатії авторки на боці реформаторів та лівих марксистів, які також брали участь в революції проти шаха, але потім підпали під репресії режиму, вона більше симпатизує моджахедам та Мірзі Мозаффар, колишньому заможному політику, який крутиться навколо Лейли, а консерватори та мулли характеризуються здебільшого негативно. Та всього цього можна й не помітити, а навпаки книга може спонукати поцікавитись політичним різноманіттям Ірану. Прізвища основних претендентів на виборах збігаються зі справжніми, навіть образ іранської феміністки взятий з реальної особистості, яку не допустили до участі в виборах — Азам Талегані, яка була донькою аятоли Махмуда Талегані. Декілька разів в романі згадується і Ахмадінежад, тогочасний мер Тегерану. Нещодавно мережу облетіло фото, де він їде в автобусі разом з усіма людьми вже після свого президентського терміну. Люди дивуються, що він не отримував президентську зарплату, а жив за викладацьку. В книзі, будичи мером, Ахмадінежад також живе на цю ж зарплату, відмовляючись від мерської. А де басейн? Де сауна? - питає журналіст, побувавши вдома в цього політика і дивуючись скромності помешкання.

Книга закінчується перемогою Ахмадінежада на виборах в 2005 році. Зараз 2013 рік і Ахмадінежад залишив пост президента країни. Для когось він є втіленням зла — президент, який заперечує холокост, відкрито виступає проти сіонізму та Ізраїлю. Для інших він — приклад чесного та ідейного лідера, для якого матеріальне не грає ролі, а політична воля спрямована лише на службу своєму народу. В цьому році, в зв'язку з ситуацією в Сирії, Іран також в епіцентрі уваги. «Подати образ Ірану, що був би відмінним від західних стереотипів» — так говориться в передмові. Не впевнений, що авторці це вдалось, я думаю, швидше вона змішала ці стереотипи зі своїми, але тим, кому цікавий цей жанр літератури, рекомендую.

Рецензія на книжку. Наїрі Нагапетян. «Хто вбив аятолу Кануні» -. Київ — Темпора — 2012