Навіть ідеолог комуністичної революції Маркс звертав увагу на те, що вимога
абстрактної зрівнялівки може звучати з уст людей, які не доросли навіть
до ідеї приватної власності ("Всякая частная собственность как таковая
ощущает — по крайней мере по отношению к более богатой частной
собственности — зависть и жажду нивелирования, так что эти последние
составляют даже сущность конкуренции. Грубый коммунизм есть лишь
завершение этой зависти и этого нивелирования, исходящее из
представления об определённом минимуме. У него — определённая,
ограниченная мера. Что такое упразднение частной собственности отнюдь не
является подлинным освоением её, видно как раз из абстрактного
отрицания всего мира культуры и цивилизации, из возврата к
неестественной простоте бедного, грубого и не имеющего потребностей
человека, который не только не возвысился над уровнем частной
собственности, но даже и не дорос ещё до неё").

Українці перебувають в нерівних стартових умовах, і стратифікація за економічною
ознакою у певних межах відбуватиметься й далі, тому питання в праці над
соціальними та політичними змінами, а не порівнянні цих стартових умов.
Аналіз останніх доречний тільки з позицій критики політичного
опортунізму, коли люди керуються не ідеологічними мотивами, а власною
економічною вигодою. Тим більше революційний клас - пролетаріат - на
разі відсутній, і скільки б не казали про умови "внутрішньої окупації",
реального революційного стану зараз немає.

Тому не факт, що навіть з позицій банальних піар-технологій штучний образ
"революціонера" буде доречним, для цього треба робити серйозніші кроки,
ніж здобуття місць у парламенті, що само по собі, звісно, теж немало
(про доречність образу соціального революціонера для сучасних "лівих" я
взагалі мовчу). Нічого надприродного у відпочинку в Італії для члена
партії такого типу, як Свобода, немає. Це мінімальні раціональні
роздуми, які я можу озвучити з цього приводу.