Останнім часом точиться багато розмов навколо спроби провести в Україні міграційну амністію, що дало б можливість отримати легальний статус нелегальним мігрантам. Питання для світу не нове, і деякі європейські (і не тільки) країни вже вдавалися до подібних кроків. Тож, перш ніж їх наслідувати, варто було би дослідити їхній досвід.

Прихильники амністії стверджують, що досвід цей – позитивний. Щоправда, тоді виникає питання – чому більшість країн Європи нині вдаються до запровадження заходів, покликаних зменшити кількість мігрантів?

Припустимо, амністію в Україні запроваджено. Які блага ми отримаємо в результаті?

Неодноразово звучали думки, що це "зупинить корупційні схеми у правоохоронних органах, які використовують незаконний статус мігрантів як інструмент наживи". Та погодьтеся, це досить дивний спосіб боротися з корупцією: з тим же успіхом, аби працівники ДАІ не брали гроші з водіїв-порушників, можна легалізувати… порушення правил дорожнього руху і скасувати систему штрафів. Стане від того кращою ситуація на дорогах?..

Ще одна думка – "амністія дозволить виявити реальну кількість нелегалів", яких досі буцімто неможливо виявити і порахувати. Добре, припустимо – порахували й узаконили. І що дасть зміна їхнього статусу? На даний час нормативно-правові акти чинного українського законодавства прирівнюють у правах і свободах іноземців та осіб без громадянства до громадян України. Законодавчі норми і так є лояльними, чого вже не можна сказати про більшість країн Європи, де законодавство стає дедалі більш жорстким з метою призупинення нелегальної міграції. І не секрет, що у більшості випадків нелегальна міграція в Україні є транзитною. Сукупність цих факторів загрожує накопиченням нелегальних мігрантів на території нашої країни, а запровадження міграційної амністії здатне стати фактором, що послужить мотивом для багатьох потенційних мігрантів. Наївно вважати, що після амністії приток нелегалів зменшиться. Скоріше навпаки – в очікуванні наступної амністії їх стане більше. Адже зазвичай де зроблено перший крок – там буде і другий, і третій. І наступних нелегалів теж доведеться легалізувати…

Ще одне ствердження – "амністують лише тих, хто не становить загрози національній безпеці і не пов'язаний з криміналітетом". Проте яким чином реально довести факт їхньої непричетності до кримінальних угруповань, якщо зараз навіть знайти цих людей є проблемою? Тобто цілком імовірна й легалізація кримінальних елементів. Прихильники ідеї ведуть мову про необхідність у подальшому чітко дотримуватися норм законодавства, які теж мають стати більш жорсткими щодо нових нелегальних мігрантів. Проте наскільки реально буде посилити ці вимоги в подальшому, якщо досі й чинних норм не дотримувались?

Серед мінусів політики амністії, визнаних навіть її прихильниками – збільшення тиску на національний ринок праці. І це при тому, що статистика безробіття в Україні неухильно зростає…

Що ж ми отримаємо в підсумку?

– Перспективу погіршення криміногенної ситуації, а в результаті збільшення кількості мігрантів і загрозу погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації. А на додаток до всіх наявних проблем з'явиться ще й культурно-етнічна, говорити про що можна з упевненістю – про це свідчить досвід країн з високим рівнем нелегальної міграції, для яких стали актуальними такі питання, як боротьба з тероризмом та протистояння на релігійному підґрунті.

А тепер згадаймо ту ж Європу і вуличні протести в багатьох країнах проти використання праці іноземців, оплата якої завжди є дешевшою. "Бізнес є бізнес", і підприємець не буде довго міркувати, якщо на терезах з одного боку будуть нечітко окреслені інтереси держави, а на іншому – зекономлені особисто для нього гроші.

Давайте подивимося правді в очі – Європа старіє і потроху змінює своє обличчя, стає мультинаціональною і багаторасовою – з усіма проблемами, що звідси випливають. Якщо сказати стисло – приїжджі частину своїх устоїв і правил привозять з собою, асимілюючись у наявне суспільство тільки частково.

Розмірковуючи прагматично, доходимо висновку, що кожна країна для себе повинна вирішити, чим і наскільки вона готова поступитися, аби "тримати високу марку гуманізму".

Немає людей кращих чи гірших, нема ні релігії, ні культури кращої чи гіршої – усі і все має право бути. Але – на своїй території. В кожнім домі – своя правда. У тому то й справа, що своя.

Ні для кого не секрет, що серед українців сьогодні переважають люди пенсійного віку, а тих, хто залишає країну, практично вдвічі більше, ніж тих, хто приїжджає. Тож, "мігранти – один зі способів вплинути на цю проблему" – твердять деякі діячі. Тобто замість того, аби створити умови для нормальної народжуваності і нормальної роботи, щоби молодь не виїздила за кордон, а лишалася в Україні, ми просто зробимо "широкий жест" у бік приїжджих – "ласкаво просимо!" А за кількадесят років будемо мати мечеті на Майдані, на місці колишніх храмів, і релігійні сутички.

Повертаючись до проблеми корупції (а до неї не можна не повертатися, тому що це явище настільки щільно вросло в самі структури органів влади, що справляє свій негативний вплив на всі без винятку процеси, що владних структур стосуються), можна сказати, що розв'язувати наявні внутрішні проблеми шляхом легалізації мігрантів – це те саме, що пробувати видалити гланди через… непридатне для того місце – з іншого боку, одним словом.

Не з того боку проблема, панове! Спочатку варто навести порядок у себе вдома. У своїх структурах, у своїх правоохоронних органах. Лише коли поняття "правоохоронний" буде відповідати поняттю "охороняти право", а не "охороняти "правду" імущих", тоді можна вести мову про дійсно реальне дотримання прав людини у нашій державі. В першу чергу – прав громадянина.