Главная » 2012»Квітень»23 » Освальд Шпенглер про прусський соціалізм та німецького Міхеля
Освальд Шпенглер про прусський соціалізм та німецького Міхеля
20:13
Прусський елемент як певна сукупність відчуття реальності, дисципліни, корпоративного духу та енергії - це запорука віри в майбутнє; однак він постійно зазнає, не тільки в народі, але і в кожній окремій людині загрози з боку тієї плутанини відмираючих, жалюгідних з точки зору західної цивілізації і небезпечних, хоча часто і симпатичних, рис, для яких здавна стало загальним іменем вираз "німецький Міхель". Адже "німець" в уявленні професіоналів та мрійників є дещо безформне, що тільки насилу визнається, завдяки спільній мові, як національна єдність. Німець у такому розумінні аполітичний і непрактичний; це не раса в смислі сукупності інстинктів, спрямованих на реальний світ; в ньому є залишок застиглої душевної готики, в сповненій примх та неясних прагнень вічно дитячій душі. Німецька романтика та мрійлива політика 1848 року відновила її. Той самий залишок готики, приправлений ветхістю англійських понять - це тривіальний космополітизм, мрія про дружбу народів в загальнолюдських цілях, яка в серйозних випадках доходила до зради. Прибічники цих ідей тільки співають, пишуть і говорять про те, що іспанський меч та англійські гроші вершать. Це вічні провінціали, простодушні герої німецьких романів, які трактують про внутрішнє "Я", що вирізняються повною відсутністю будь-яких реальних здібностей, це "порядні" люди, члени всяких союзів, які полюбляють випити в компанії, члени парламентів, нестачу власних здібностей вони приймають за ваду в державних установах, які вони не здатні опанувати. Пасивна схильність до англійського лібералізму з його ворожим ставленням до держави, який вони охоче наслідують, ігноруючи напружену ініціативу англійця, що виявляється ним також в політичній царині; міщанське прагнення до італійсько-французької системи дрібних держав, завдяки якій навколо зачесаних по-французьки дворів виріс клас партикуляристськи налаштованого бюргерства, яке не мислить далі за найближчого сусіда і сприймає порядок як дещо вороже культурі, не володіючи при цьому здатністю привити собі дух цієї культури; прагнення до іспансько-церковного авторитету, що перетворилося на сповідні чвари. Усі ці риси чогось непрактичного, провінційного, дурного, але чесного, безформного без надії коли-небудь бути оформленим, застарілого і душевно неплідного, убивчого, що призводить до подрібнення і тягне вниз, є внутрішнім ворогом кожного німця зокрема і всіх німців разом як нації, словом такий образ Міхеля, який поряд з п'ятьма типами творчих народів постає єдиним типом, здатним лише на заперечення; це прояв своєрідної готичної ідеї людства, тип, з котрого культура, яка зріє та перетнула кордон Ренесансу та Реформації, не створила раси в смислі її нового духу.
Прусський елемент як певна сукупність відчуття реальності, дисципліни, корпоративного духу та енергії - це запорука віри в майбутнє; однак він постійно зазнає, не тільки в народі, але і в кожній окремій людині загрози з боку тієї плутанини відмираючих, жалюгідних з точки зору західної цивілізації і небезпечних, хоча часто і симпатичних, рис, для яких здавна стало загальним іменем вираз "німецький Міхель". Адже "німець" в уявленні професіоналів та мрійників є дещо безформне, що тільки насилу визнається, завдяки спільній мові, як національна єдність. Німець у такому розумінні аполітичний і непрактичний; це не раса в смислі сукупності інстинктів, спрямованих на реальний світ; в ньому є залишок застиглої душевної готики, в сповненій примх та неясних прагнень вічно дитячій душі. Німецька романтика та мрійлива політика 1848 року відновила її. Той самий залишок готики, приправлений ветхістю англійських понять - це тривіальний космополітизм, мрія про дружбу народів в загальнолюдських цілях, яка в серйозних випадках доходила до зради. Прибічники цих ідей тільки співають, пишуть і говорять про те, що іспанський меч та англійські гроші вершать. Це вічні провінціали, простодушні герої німецьких романів, які трактують про внутрішнє "Я", що вирізняються повною відсутністю будь-яких реальних здібностей, це "порядні" люди, члени всяких союзів, які полюбляють випити в компанії, члени парламентів, нестачу власних здібностей вони приймають за ваду в державних установах, які вони не здатні опанувати. Пасивна схильність до англійського лібералізму з його ворожим ставленням до держави, який вони охоче наслідують, ігноруючи напружену ініціативу англійця, що виявляється ним також в політичній царині; міщанське прагнення до італійсько-французької системи дрібних держав, завдяки якій навколо зачесаних по-французьки дворів виріс клас партикуляристськи налаштованого бюргерства, яке не мислить далі за найближчого сусіда і сприймає порядок як дещо вороже культурі, не володіючи при цьому здатністю привити собі дух цієї культури; прагнення до іспансько-церковного авторитету, що перетворилося на сповідні чвари. Усі ці риси чогось непрактичного, провінційного, дурного, але чесного, безформного без надії коли-небудь бути оформленим, застарілого і душевно неплідного, убивчого, що призводить до подрібнення і тягне вниз, є внутрішнім ворогом кожного німця зокрема і всіх німців разом як нації, словом такий образ Міхеля, який поряд з п'ятьма типами творчих народів постає єдиним типом, здатним лише на заперечення; це прояв своєрідної готичної ідеї людства, тип, з котрого культура, яка зріє та перетнула кордон Ренесансу та Реформації, не створила раси в смислі її нового духу. 
