Таким чином, фронтовий солдат бере з вільгельмівської епохи саме те, що їй найчастіше ставили у докір як всередині Німеччини, так і за її межами, а саме, імперіалізм. В момент нашого найбільшого приниження з цим словом зробили те саме, що й з «націоналізмом»: його спробували очорнити у властивій демократам манері, з самого початку унеможлививши всяку серйозну дискусію. Але це не повинно нас спантеличити. Якщо уважно подивитися на сили, зацікавлені у протидії німецькому імперіалізму, то дуже скоро стане ясно, що й самі вони мають імперіалістичні прагнення і відповідають основним тенденціям сучасної епохи. Обмеження найрізноманітнішого роду стискають нам груди, і в нас, людях свого часу, росте бажання розірвати окови. З точки зору зовнішньої політики очевидна небажаність німецького імперіалізму, саме тому, що він стісняє дії інших. Кожен хотів би грати активну роль, а не бути пасивним глядачем. Але й у внутрішній політиці ми помічаємо тенденції, що виявляють явне бажання, не рахуючись з наявними кордонами й расовими відмінностями, створювати широкі імперії, в яких всі однодумці були би об’єднані однією панівною ідеєю. Але оскільки люди не можуть мати ті самі ідеї, то в цьому інтелектуальному імперіалізмі будуть повелителі та пригноблені – адже було би дурістю вірити в утопічну обітницю загального щастя, а між іншим такий утопізм досить для нього характерний. Але ми вийшли з горнила боротьби, тому для нас думка про загальне щастя попросту неприйнятна. Наша ідея – нація та кров, і тому наш імперіалізм може бути лише національним.
Ернст Юнґер «Фронтовий солдат та вільгельмівська епоха» (1925)
