Божою ласкою, Я, Гетьманич Борис Данилович Скоропадський, Легітимний - Кровний і Духовний - нащадок Гетьманів Івана і Павла Скоропадських, Гетьманича Данила Скоропадського, нащадок Князів Рюрика, Гедиміна і Ханів Кримських та Глава Українського Гетьманського Дому Скоропадських.
З кожним днем збільшується федералізація; Європейський Союз має найбільш руйнівний і дестабілізуючий вплив на населення його країн-членів через інтегрування економік, систем валютних курсів, законів, захисту і безпеки.
У ході формування як гігантської федеральної держави, Європейський Союз неухильно руйнує національний суверенітет її членів-націй. Ми ризикуємо втратити нашу власну національну ідентичність.
Так який напрямок обере країна з глибокою історичною спадщиною, щоб поновити відчуття своєї унікальності як нації – який ж і ще, як не до її найбільш випробуваної часом інституції – монархічної спадщини, що глибоко вкорінена в національній ідеї.
Ми бачимо все це навколо нас – Іспанія, Сербія, Болгарія, Албанія, Югославія, стурбовані загрозою втратити свою індивідуальність, відновлюють національну ідентичність подалі від політичних змагань і самостверджень, наближуючи її до культурного та історичного націоналізму, базованого на історичній спадщині.
Звернення Папи Джона Поля до Східної Європи дзвенить у людських вухах: «Поверніться до ваших коренів».
Знищення чи невизнання монархій відкривало шляхи до диктатури чи тиранії. Монархії – це стабільні системи, що мають тенденцію працювати досить ефективно. Незаперечним є факт, що монархії існували у Центральній та Східній Європі довше ніж комунізм і республіканізм разом взяті.
Вважаючи на характер режимів, що замінили комунізм в Україні, Росії, Білорусії, Болгарії, Румунії, Югославії і багатьох інших, можна було б подумати, що вони уникали відновлення монархії чи традиційного спадкового правління, як нашого гетьманату, через боязнь конкуренції. Республіки, ними утворені і керовані, позначені усіма найгіршими характерними рисами їх комуністичних попередників – корупцією, повною відсутністю відповідальності, переслідування власних корисних інтересів і нездалим управлінням справами держави, звідки випливає, як результат,- бідність і негаразди населення. Лідери псевдо-республік ґрунтувалися на поняттях, які сповідували комуністи, і виявилися неспроможними у реформуванні чи відновленні їх держав.
Відновлений Гетьманат, символізуючи повернення до коренів політичної історії цієї країни, стабілізує уряд і перешкодить йому потрапити до рук «сірих кардиналів» кожні 4-5 років, залежно від виборного процесу.
Україні, Росії, Білорусії, Румунії, Болгарії і Югославії не вдалося покращити життя людей, наслідуючи викривлену республіканську модель, що не має коренів у історії жодної з цих країн. Відновлення конституційної монархії допомогло б розпочати національні обговорення щодо самої суті нашої держави, які ніколи не проводилися в пост-комуністичній ейфорії після 1989-го року.
Впровадження українського стилю конституційної монархії було б найкращим, що може статися в українській визвольній боротьбі протягом майже століття. Конституційний характер особливо визначив би остаточний відхід тиранічного, комуністичного стилю «клептократів» останніх 19 років і допоміг би гарантувати особисті права і свободи в системі, що має і знає свої обмеження. Окрім того, це могло б значно сприяти підвищенню розвитку національної свідомості, переповненої нісенітницями глобалістів, нео-лібералів і соціалістів, що ще не мала часу опам’ятатися від безумств комунізму.
Монархія забезпечує єдність, цілісність і стабільність держави будуючи наше суспільство на двох традиційних стовпах – Корона і Віра. Україна б віднайшла свою душу і одержала свою впевненість. Тільки тоді ми можемо збудувати суспільство, де більше шанується свобода ніж гноблення!
Заперечення історичної і культурної спадщини наших гетьманів як і значної частини правди чи мови нашого народу насправді означає заперечення нашої спадщини в цілому, подібне добровільному визнанню, що комуністи були праві.
Як дехто з вас знає для мене монархія – це сім’я, кров, честь. Я ношу ім’я королівської династії гордо і говорю це радо та часто; не хвалюся надуманою важливістю, а підтримую і захищаю все добре, що було в тій династії. Я маю корені трьох культур і країн, які мали одні з найтриваліших безперервних традицій монархічного правління – Гедиміна та Київської Русі.
Монархізм для будь-якого українця не є іноземним вченням непритаманної ідеї і, звичайно, для мене є дуже близьким. Це робить мене тим ким я є. Мій інтерес у розмові про даний предмет є справою принципу. Дозвольте мені роз’яснити … Монархія – не викид проти демократії, вона не лише сумісна з демократією, але і збагачує її. Я розумію, що прихильники демократії часто вважають, що монархізм є антидемократичним, оскільки демократія виникла з антимонархізму, але протилежне не обов’язково є правдою, історія показує нам це.
Тип монархії про який я говорю тут не є абсолютною монархією узаконеної за божим правом. Я веду мову про конституційну монархію і її суть обмежує владу монарха і дозволяє демократичним інституціям існувати поряд з інституцією монархії; обидві доповнюють, а не заперечують одна другу. Монарх є «Главою держави» і форма правління підтримується завдяки спадковості і первородству; але монарх є монархом із волі народу, не за божим правом і люди мають верховну владу у вигляді їх виборного парламенту і «Прем’єр міністра», який є «Головою уряду» чи виконавчої гілки влади.
Сильна монархія надає монарху виконавчі повноваження, навіть можливість накладення вето на закони чи розпуск парламенту і скликання нових виборів у екстраординарних обставинах. 7 із 15 країн Європейського Союзу і половина із західноєвропейських країн є конституційними монархіями, вони виявилися дуже вдалими.
Гарний монарх не може вберегти непопулярний режим, але гарний монарх може покращити добрий режим! При необхідності він створює конституційний лад, в якому стає номінальним главою. Підтримання влади є завданням політиків, посади яких не є довічними.
Отже, що більше дає Монархія, чого не дає демократія? Монархії дозволяють народу більше ототожнювати себе з їх «Главою держави» ніж вибори президентів республік, і це ототожнення разом із цілим рядом символів, які поєднують гетьманів і постаті століть, впроваджує цілісність того, чого прості республіки не можуть досягти.
Монархи використовують своє правління як мости до більш славетного минулого, щоб об’єднати країну, і вони є символами єдинства. У країнах які поділені на частини за регіональними відмінностями і етнічними розбіжностями, як у Іспанії і Бельгії, монархії процвітають тому, що вони символізують весь народ. Маємо прості відмінності. Бельгійський король є одним із небагатьох представників країн етнічно і лінгвістично поділених жителів.
Особистість монарха має значення – хоча надія на особистість монарха критикується тими, хто підтримує виборних посадовців, це є однією з найбільших сил монархії – А чи особистість і власний характер не важливе у республіках?
Старий погляд про фундаментальну несумісність демократії і монархії є невірним. Бельгія, Нідерланди й Люксембург є найбільш успішними і високо розвиненими демократіями у світі, в той самий час вони - найміцніші монархії.
Чому так багато монархій зникло у Європі? Непомірні людські жертви у Першій Світовій Війні були неприйняті людьми, які втратили все й нічого не отримали за їх жертви. Австро-Угорська, Німецька, Російська і Турецька імперії пали. У Росії революція додала удару. Революція стала можлива через участь Росії в війні. Поки монархії знищувалися із криком свободи, на їх опустіле місце прийшли жахливі диктатури. Потім прийшла Друга Світова війна і все, що ще вціліло (згадані монархії), докінчила, але з інших причин – внаслідок фашизму чи комунізму.
Монархії не зазнавали поразки і не знищувалися на виважених підставах. Вони не були відсунуті тому, що республіки мали кращу аргументацію. Вони зникли через розв’язання катаклізмів і політичних переворотів, які змели їх у своїх бурхливих потоках і в їхньому випадку, історія була менш пробачлива, от і все.
Занадто довга відсутність цієї старовинної інституції у світі відібрала і продовжує відбирати наше спокійне і величне місце серед політичного сум’яття, наші принципи, до яких ми досі прагнемо.
Ясновелможний Український Гетьманич Борис Данилович СКОРОПАДСЬКИЙ
Фальшивий тим, що він не має жодного стосунку до роду Скоропадських. За лінком наведені докази. До речі, найбільш скандальні і брудні факти про афериста Тугай-Бея ні Олена Скоропадська, і члени СГД принипово в полеміці не застосовують. А жаль...
Вражає!!!! Особливо приклад Бельгії та Люксембургу. Для частини нашого суспільства, що має республіканські настрої, дуже імпонує поєднання демократичних прав і свобод та принципу "сильної влади", що їх не заперечує.