За час ведення переговорів, підписання домовленостей, певна частина корабельного складу була списана, і продана на металобрухт, або виведена в резерв флоту. Після остаточного затвердження ВМФ України складався з: 1-го ракетного крейсера, 4 фрегатів, 4 корветів, 5 ракетних катерів, 3 мінно-тральних кораблів, 1 артилерійського катеру, 4 десантних кораблів, 1 підводного човна, і біля 40 допоміжних кораблів та катерів.

Загалом досить непоганий, і навіть досить збалансований, невеликий, але цілком бойовий флот....був би, якщо б не десятки бойових кораблів та катерів списаних та проданих за безцінь Керівництвом ВМФ та країни, починаючи з 1996 по наші дні! Керуючись думками про нейтральний статус України, та оборонну доктрину, в вищезазначений період було продано та списано на металобрухт три з чотирьох фрегатів («Севастополь», який по бойовим характеристикам перевершував флагман «Сагайдачний», «Миколаїв», «Дніпропетровськ»), виведено з бойового складу флоту два корвети («Вінниця» та «Хмельницький»), два ракетні катери («Умань» та «Кременчук»), і три з чотирьох десантних кораблів («Рівне», «Кіровоград» і «Донецьк», єдиний Український корабель на повітряній подушці, який не відповідав оборонній доктрині України, і будучи абсолютно новим кораблем, ржавіє на консервації), шість допоміжних кораблів та катерів ВМСУ. Виведено з експлуатації, та приведено в повністю не бойовий стан єдиний Український підводний човен «Запоріжжя», поставлено на консервацію і припинено добудову при 96% готовності ракетний крейсер «Україна».

Фактичний, наявний, флот України не може бути, безперечно важливим і необхідним, інструментом впливу на жодну з країн Чорноморського басейну, поступаючись, напевно, тільки ВМС Болгарії. Неспроможність керівництва України оцінити справжню необхідність потужних (в розумних межах) ВМС призвело до повного розвалу не тільки балансу флоту в корабельному складі, а й до занепаду життєво важливої для нього берегової матеріальної бази.

Історія дає нам приклади щодо нехтування значенням ВМС в оборонно-наступальному значенні, і не розумінні значення флоту в майбутньому, на прикладі СРСР. Більшовицький вождь Ленін, писав що флот не потрібен країні Рад, що призвело до повного розвалу колишнього Імператорського флоту Росії, і перетворення його в жалюгідний РСЧФ – Робітничо-Селянський Червоний флот, який аж до свого ре-організування в ВМС СРСР так і не зміг явити собою щось путнє, і свою війну ВМС СРСР програли, навіть проти чисельно меншого супротивника. Адже Німеччина в роки Другої Світової війни, виставила проти СРСР лише легкі сили, переважно катери, та підводні човни.

Наше сучасне керівництво, здається, керується постулатами «великого» вождя, вирішуючи долю ВМСУ. Не згадуючи продаж ВАКР (або коротко кажучи авіаносця) «Варяг» Китаю, який інтенсивно його добудовує і планує ввести в стрій, рішення керівництва держави що до власності флоту є що найменше зрадою національних інтересів, і загрозливими для національної безпеки! Ходять чутки, що Російська Федерація має бажання придбати не добудований крейсер «Україна».

Якщо навіть не уявляти газетні заголовки в російських ЗМІ на кшталт «Украинцы продали Украину России за … миллионов долларов», навіть якщо не звертати увагу на цю гру слів, продажа військового корабля, майже готового на 100%, який би міг в рази підвищити бойове значення не тільки окремих одиниць які уже знаходяться в складі ВМСУ, і які фактично і будувалися для ведення військових дій в групі з ракетним крейсером, а й підвищити рейтинг України, не тільки в Чорноморському басейні, а й у світі загалом! Крейсер як такий, і ВМС України загалом, стали би тим самим важелем впливу не тільки на Румунію, а в деякій мірі навіть на Російську Федерацію, зрівнюючи бойове значення ВМС України і Росії на Чорному морі, адже всім відомий ракетний крейсер «Москва» є однотипним з «Україною» кораблем. Кажуть що ввести в стрій буде дорого, добудувати також. Кажуть, вартість добудови, за деякими даними, приблизно 25 мільйонів гривень, і експлуатація що року стільки ж, це занадто дорого для України, тим більше ракет «Базальт» які потрібні крейсеру, і які є його головною зброєю, в нас нема, і мов будувати їх ми не зможемо, а Росія, в якої вони є, нам не продасть, та і чи потрібен нам «вбивця авіаносців» як ці кораблі називають американці, якщо ніякі авіаносці ВМСУ не збирається топити в світовому океані… Потрібен! І не тільки тому що топити крейсер може не тільки авіаносці, а його утримання в складі ВМС буде коштувати приблизно 75 копійок в рік для пересічного українця, яке ми можемо собі дозволити, а тому, що імідж і добра служба яку може зіграти крейсер для країни, вираховується не тільки грошима, і якщо Україну в морі, як флагман, буде представляти не фрегат «Сагайдачний», а ракетний крейсер, ще й з назвою «Україна», це буде варто поваги не тільки хороших друзів нашої держави, а також і ворогів!

Неменшою втратою для ВМС України стане втрата підводного човна «Запоріжжя», який підприємлива влада хоче продати в Лівію, або країну яка погодиться купити металобрухт, який проходить по документам як підводний човен! Звичайно човен який був спущений майже 30 років тому не представляє ні якої загрози жодному уявному супротивнику, і тримати такий без модернізації по великому рахунку нема сенсу. «Запоріжжя» модернізацій не проходив, і є морально застарілим, але так склалася доля, що це наш єдиний підводний човен, і втративши його, Україна стане країною, яка не буд мати підводного флоту як такого. Звичайно нам потрібний підводний флот! Це не тільки престиж країни, а й одна з потужних і важливих складових навіть оборонної доктрини, яку сповідує Українське керівництво. Купувати човен в Росії, якщо та продасть, чи в Німеччини, яка хотіла нам продати свої старі корвети і підводні човни, які списали після модернізації флоту, чи будувати самим, вирішувати треба на державному рівні, пам’ятаючи, що побудова нового бойового корабля, це не тільки робочі місця, а й полегшене освоєння і подальша експлуатація корабля.

Здоровий глузд щодо вирішення питань флоту має оволодіти головами керівної верхівки України після події, яка сталася менше тижня тому, коли Міжнародний Суд ООН виніс рішення стосовно частини континентального шельфу біля острова Зміїний. Ця поразка була спричинена не тільки невдалою позицією української дипломатії, яка довела цю суперечку до суду. Ліберальна політика нашого керівництва, відсутність твердої, послідовної політики, яка б захищала в першу чергу національні інтереси, а не свої власні, планомірне знищення ВМС і ледве не переходу України в ранг країни абсолютно беззахисної на морі грає в цьому не меншу роль.

Хочеться сподіватися, що в майбутньому підштовхуванням до думок про розвиток армії і флоту не будуть територіальні втрати Батьківщини, якщо ця втрата, звичайно стане таким поштовхом, і головами українських можновладців оволодіє здоровий глузд, і український флот знову буде виходити в море!