Як стало відомо з засобів масової інформації, тиждень тому – 25 жовтня відбувся Європейський з’їзд так званих русинів, що вважають себе автохтонною національністю Закарпатської України. З’їзд проходив у м. Мукачеве, на ньому було присутні 109 делегатів з начебто різних регіонів України й навіть один гість з Чехії, що надало з’їзду статус міжнародного. З’їзд одностайно прийняв ультиматум до центральної української влади: до 1 грудня перетворити Закарпатську область в республіку Підкарпатська Русь – національну автономію русинів.

Останні 16 років штучне «русинське питання» не мало такого широкого розголосу як зараз, хоча русини у 1992 й 2002 рр. зверталися до Верховної Ради з вимогою визнати їх як національність та право на самовизначення й проводили конференції та ради в яких чітко простежувався сепаратистський характер. Але з 2007, а особливо з 2008 року спостерігається новий виток сепаратистських настроїв на традиційно спокійному Закарпатті.

Так 2007 року депутати Закарпатської обл. ради визнали етнічну групу русинів, що мешкають на території Закарпаття національністю, хоча не мали на це повноважень й фактично перебрали на себе парламентські функції порушивши Конституцію України. Наголосимо на тому, що русини як національність була визнана лише на території Закарпатської області, хоча представники цього етносу мешкають й на території інших держав, зокрема Словаччини й Угорщини. Проте цей факт закарпатська влада делікатно оминула. Тоді з боку центральної влади не було жодної реакції на цей свавільний крок закарпатських сепаратистів. Тому така бездіяльність центральних органів влади, розв’язала руки поборникам русинської незалежності до подальших дій. Результатом яких і став нещодавній з’їзд русинів й прийнятий ними ультиматум до української влади.

За новітню історію України це був перший випадок коли українській владі поставили ультиматум. Й що характерно, що поставила ультиматум не якась країна чи міжнародна організація, а нікчемна купка маргиналів, яка бореться за права ілюзорної русинської нації.

Звичайно без зовнішньої й внутрішньої підтримки ці, з дозволу сказати, «сепаратисти» виглядали б звичайними політичними імпотентами. Тому простежимо історію сепаратистських настроїв на Закарпатті й підґрунтя виникнення цієї проблеми.

Як вже було зазначено вище, русини заявили про своє право на національну автономію одразу після здобуття Україною незалежності. Тут варто згадати, що одночасно з цим осередки сепаратизму виникають здавалося б з пустого місця й у інших пострадянських державах. Як приклад: Абхазія й Південна Осетія в Грузії, Нагорний Карабах в Азербайджані, Придністров’я в Молдові. Звичайно масштаби й сили розкольницьких антидержавних сил у цих регіонах ні тоді, ні зараз не можна порівняти з подібними настроями на Закарпатті чи в Криму. Москва, що завжди виступала провокатором і підігрівачем конфліктів на теренах колишнього СРСР, намагалася за допомогою цих штучних локальних конфліктів затягнути новоутворені пострадянські держави назад в зону свого впливу під миротворчим прикриттям, якщо ж це не вдавалося повністю; то вдавалося частково – відриванням нестабільних регіонів від їхніх держав. Росія в останньому варіанті діяла одноманітно: всіляко підтримувала сепаратистів й фінансово й політично, створювала нелегальні маріонеткові уряди й де-факто приєднувала ці території до себе. З Україною такий варіант, попри активні антидержавницькі дії московської п’ятої колони в Криму у 1993-94 рр., невдався.

З початку ХХІ ст. Росія стала застосовувати більш рішучі заходи по дестабілізації суспільно-політичного ладу в вищенаведених регіонах. Варто лише згадати нещодавній російсько-грузинський конфлікт, визнання на державному рівні самопроголошених республік Абхазії й Південної Осетії. До того ж в цьому їй посприяв як не дивно Захід, створивши напругу на Балканах і визнавши в березні цього року Косово незалежною державою. Тепер, вочевидь, настала черга Молдови й України. В плані підриву територіальної цілісності останньої Росія, здається кинула всю потугу. Інакше як можна пояснити такий різкий підйом сепаратизму на Закарпатті протягом останніх двох років?

Тепер подивимося, хто очолює русинську громаду на Закарпатті. Багаторічним головою так званого Сойму русинів є Димитрій Сидор – священник Московського Патріархату, який встиг побувати й у політиці, зокрема 2006 року він йшов у списку блоку Вітренко до Верховної Ради України. Факти говорять самі за себе, вже не кажучи про те, що на останньому «з’їзді» «русинів» були присутні члени російської організації «Родина». Москва зліпила ще одну маріонетку. На цей раз на Закарпатті, як колись зліпила у Абхазії, Осетії, Придністров’ї. До речі, щодо цих регіонів дуже промовисто висловився Сидор, зазначивши, що: «Русини висловлюють солідарність народам Абхазії, Південної Осетії й Придністров’я, що як і ми, виборюють незалежність…». Звичайно Димитрій Сидор під словом «незалежність» мав на увазі «входження до складу Росії», що і є єдиною метою діяльності цих борців за права своїх обділених народів.

Приводом до підписання на Європейському з’їзді русинів акту «відновлення русинської державності» стало нехтування з боку української влади прав русинів яких, за словами Сидора, лише на Закарпатті налічується більше 800 тис., на їхній гармонійний національний розвиток. До того ж він зазначає, що русини мали свою державу ще у 1938 році, коли на автономних засадах входили до Чехословаччини. Але ці заяви про «відновлення русинської державності» є абсурдними й неприйнятними й виглядають всього-на-всього звичайною маячнею.

Насправді, як це не дивно виглядає, акт відновлення русинської держави відбувся 24 серпня 1991 року, тобто, коли Україна проголосила незалежність. Адже українці й є русинами, інакше сказати руськими.

Поглянемо на історію… Ще з часів існування Литовського князівства, саме з Київським, Переяславським та Чернігівським князівствами ототожнювали Русь, а після їх входження до Литви нову конфедерацію стали називати Великим князівством Литовським, Руським і Жемантійським. Взяти навіть Гетьманщину; XVII ст., коли здавалося б за Московією вже закріпилися слова «Русь», «руський», Гетьманська Україна навіть до того часу в документах значилася як Князівство Руське, як приклад можна навести Гадяцький трактат 1658 року між Гетьманщиною й Річчю Посполитою про укладання союзу між двома державами. Отже й під словосполученням «русинська державність» слід розуміти «українська державність». В українській історіографії прийнято вживати останній варіант по відношенню на приклад до боротьби Карпатської України за входження до Української держави 1918-19 та 1939 рр. Й 1938 року Карпатська Україна отримала статус автономії в складі Чехословаччини, який вона мала надати ще 1919 року, коли українцям гарантувалися права на автономію. Тому прагнення сучасних русинів до автономії, такої, яка була надана тодішнім русинам (українцям) у 1938 році безпідставні.

Виникає штучно створена плутанина в історичних поняттях: «русини сучасні» й «русини тодішні». Така плутанина виникла через присвоєння давньої самоназви українців групою політичних васалів Кремля. Тому перших будемо називати псевдо-русини, а останніх русини або ж українці.

Отже, псевдо-русини наразі поставили ультиматум Києву про визнання автономії Карпатської Русі до 1 грудня цього року. Вразі ж ігнорування їхніх прав вони погрожують проголосити автономію самостійно. Впевненості їм надає не лише егіда Росії, громадянами якої вони в більшій своїй кількості є (маючи правда й українське громадянство), а й декілька інших сусідніх з Україною держав – Словаччини та Угорщини.

Звичайно підтримка псевдо-русинів Угорщиною й Словаччиною не така потужна, як та, що йде з боку Росії, втім все ж присутня. Як один з фактів можна навести те що словацька влада цілеспрямовано пішла на реформування інституту слов’янознавства в Братиславі, а саме ліквідувала кафедру українознавства й створила кафедру русинознавства. Кидаються в очі й кольори прапору псевдо-русинів – синій, білий, червоний, тобто кольори як словацького, так і російського прапорів. В цьому аспекті слід зазначити, що всі слов’янські народи колишньої Австро-Угорщини в знак вдячності за їх визволення з-під влади Габсбургів взяли кольори російського прапору для державних прапорів своїх держав. Ось і псевдо-русини затвердили ці самі кольори на своєму прапорі.

Угорщина також неофіційно підтримує сепаратистів на Закарпатті й ідею створення там псевдо-русинської держави. Треба зазначити, що в планах закарпатських сепаратистів входить створення держави лише в межах Закарпатської області, в той час як етнічна територія русинів (українців) охоплює значну частину Угорщини та Словаччини – Пряшівщина, частина угорського Закарпаття. Цікаво, як би Братислава та Будапешт відреагували на бажання псевдо-русинів приєднати до себе їх території?

Але цього не станеться, бо вкотре повторюся, закарпатським сепаратистам потрібно лише відірвати від України Закарпатську область й створити там квазі-державу з угорсько-словацько-українським діалектом в якості офіційної так званої русинської мови й державною релігією в якості російського православ’я.

Політолог Володимир Фесенко висловив думку, що за нинішньою активністю русин може стояти не лише Москва, а й голова президентського секретаріату Віктор Балога. Не виключаю, що він використовує русинів з метою створення видимості наявності в Україні сепаратизму, з яким потрібно боротися", – заявив Володимир Фесенко.
Але таке твердження є помилковим, адже в Україні вже є вогнища сепаратистських настроїв – це й той самий Крим й ПІСУАР – невдала спроба проголошення автономії декількох східних областей України, організаторів якої, до речі досі не покарано. Простіше кажучи, у влади достатньо аргументів й підстав, щоб нарешті почати боротьбу з сепаратистами. Але Київ мовчить й продовжує дивитися крізь пальці на сепаратистські тенденції в Криму та на Закарпатті. Єдиними хто відреагував на нещодавні події в Мукачевому були українські націоналісти, зокрема з Всеукраїнського Об’єднання «Свобода», які принаймні хоч і з метою заробляння собі політичних балів, все ж звернулися з вимогою до Президента, Уряду та Верховної Ради притягти сепаратистів до кримінальної відповідальності.

Підводячи риску під всім вищесказаним, зазначимо, що так зване «русинське питання» є добре спланованим актом спрямованим на підрив територіальної цілісності й суверенітету України, до якого протягуються руки Москви, Будапешта та Братислави й в умовах індиферентності української ліберальної влади по відношенню до цієї проблеми, українські націоналісти зобов’язані відрубати ці руки й врятувати Україну й українську націю від зазіхань іноземних держав.

Валентин Гайдай. Політичний оглядач rozum.info