Довгі 16 років веймарської демократії німецька нація відчувала тиск й ущемлення своїх прав національної більшості. Тут можна згадати в першу чергу розв’язання комуністами громадянської війни після Листопадової революції, що по суті мала чіткий антинімецький характер, захоплення влади в окремих регіонах Німеччини не німцями: французами у Саарі, Ельзасі й Лотарингії, жидами в Баварії, поляками в Померанії; соціал-демократичний лад Шайдеммана й Еберта в перші роки республіки. Зрештою й президентство Гінденбурга не принесло очікуваної стабілізації й наведення ладу в державі. Німеччина перетворилася в типову аристократично-військову державу; владну верхівку мало цікавили інтереси середнього прошарку, а Конституція Веймарської республіки не гарантувала німцям привілейованого права національної більшості.

Глибокі відчуття національної гордості, постійне ущемлення прав німців стали тими рушіями, які реалізували прийняття та введення в дію націозахисних законів 15 вересня 1935 року. Отже, далі простежимо і з’ясуємо, що собою являли так звані Нюрнберзькі расові закони.

«Закон про громадянство Рейху» й «Закон про охорону німецької крові та німецької честі» й стали складовими Нюрнберзьких расових законів. Прийняття цих законів мало не тільки на меті утвердження національної справедливості, а й мало пряму відповідальність Адольфа Гітлера перед німецькою нацією, адже таким чином він виконував одну зі своїх передвиборних обіцянок – захист прав німецького народу, задекларованій в програмі НСДАП ще 1920 року.

«Закон про громадянство Рейху» (Reichsbürgergesetz) являв собою базовий закон щодо права вважатися громадянином Рейху, містив всього три параграфи, в яких зазначалося, що громадянином може бути лише той, хто має «германську або родинну їй кров і хто своєю поведінкою доводить бажання і здатність віддано служити німецькому народові і Рейху». Під цю статтю найперше не підпадали жиди й цигани, які само собою зрозуміло не були споріднені з німцями й аж ніяк не могли вважатися такими, що мають на меті віддано служити Німеччині. Зрозуміло, що ці закони, особливо «Закон про охорону німецької крові та німецької честі» були напряму направлені проти жидів, оскільки саме жиди несли найбільшу загрозу для чистоти німецької нації й для Німеччини загалом. В «Майн кампф» Гітлер зазначав: «Чорнявий жидівський молодик з диявольською радістю на обличчі підстерігає годинами безневинну німецьку дівчину, оскверняє її кров і таким чином відбирає її у свого народу. Він всіляко намагається підірвати расову основу того народу, якого він має намір підкорити. Жиди не лише самі прагнуть поганити як можна більшу кількість наших жінок і дівчат. Ні, вони не зупиняються і перед тим, щоб використовувати в цьому відношенні й інші народи… То хіба не жиди привезли до берегів Рейну негрів все з тією ж задньою думкою і тією ж підлою метою – через кровозмішування принести як можна більше шкоди ненависною їм білій расі, скинути цю расу з її політичної та культурної висоти, а потім самим всістися на її спині!». Тому «Закон про охорону німецької крові та німецької честі», який був підписаний окрім Гітлера рейхсміністр внутрішніх справ Фрік, рейхсміністрміністр юстиції доктор Гюртнер та заступник фюрера Гесс, містив такі пункти як заборону статевих стосунків між німцями та жидами, шлюби між ними. Пункт 3 першого параграфу також зазначав, що: «Жидам забороняється наймати на роботу до себе в будинок жінок – громадянок Німеччини німецької або спорідненої крові, що не досягли 45 років.». Слід також зазначити, що жидам заборонялося використовувати німецьку національну символіку, але водночас дозволялося носити одяг «жидівських кольорів». Покаранням за недотримання статей цих законів було всього лише нетривале позбавлення волі, але не зважаючи на це, расові закони 1935 року стали тією основою, яка дала поштовх на відродження німецької нації й закріпила остаточно статус німців як титульної нації.

Слід звернути увагу на те, що в Нюрнберзьких расових законах було відсутнє поняття слова «жид» і тому через 2 місяці – 14 листопада 1935 року була прийнята поправка (пояснення) до «Закону про охорону німецької крові та німецької честі» яка роз’яснювала кого розуміти під словом «жид». За нею жидом слід було вважати того , у кого троє з батьків його батьків були чистокровними жидами. Жидом вважалася також людина, що народилася в змішаному шлюбі, громадянин Рейху, що походить від двох чистокровних жидів — батьків його батьків, якщо він: у момент видання закону належав до іудейської общини або був прийнятий в неї пізніше або у момент видання закону був у шлюбі з жидом або вступив в такий шлюб пізніше, являвся позашлюбною дитиною, один з батьків якої був жидом. В поясненні до цього закону мовилося також, що всі посадовці жиди будуть звільнені до 31 грудня 1935 року.

Таким чином Нюрнберзькі расові закони були головним чином інструментом ізоляції паразитичного жидівства за його расовими ознаками й забезпечили нормальне існування й відродження німецької нації, створили по суті умови для встановлення в Німеччині вперше в світовій історії практики чіткого розмежування суспільства за расовими ознаками. Расові закони дали зрозуміти й наочно показали, що нерівність рас існує і повинна існувати. Прийняті далекого 1935 року вони не втрачають свою актуальність й сьогодні й можуть слугувати хорошим орієнтиром для відновлення деградуючих європейських держав, можуть стати серйозною перевагою космополітичному світогляду й порятунком для європеоїдних націй та етносів.

«Нація, яка не дотримується расових законів неодмінно загине!» – це сказав Юліус Штрейхер. Кращих слів, щоб закінчити статтю я не знайшов.

П.М. Того ж дня був прийнятий закон про новий прапор Німеччини. Ним став прапор НСДАП з рідним всім арійцям стародавнім знаком свастики.