Для одної частини народу вступ до НАТО подається як певна магічна формула порятунку від усіх мислимих проблем і негараздів, включаючи бруд у публічних туалетах і вживання ненормативної лексики на вулицях. Для іншої ж частини НАТО малюється як демонічний монстр, який принесе в Україну терор і рабство. Таке протиставлення, а також його вкоріненість у свідомості людей призводить до того, що дехто схильний вважати позитивне ставлення до вступу в НАТО ознакою української ідентичності. Але в цій статті не хочеться повторювати заїжджені штампи однієї чи другої сторони. Вони і так всім відомі і не здатні винести дискусію про НАТО на концептуальний рівень.

Перш за все треба визнати, що у 90-95% (якщо не у 99%) випадків ставлення до НАТО сформовано не на основі ґрунтовного аналізу і навіть не на базі хоча б мінімальних знань, а лише в наслідок прийняття домінуючої в конкретному регіоні точки зору без жодної критичної рефлексії. Це погано, але з іншого боку тут є і позитив – переконання, сформоване на пустому місці, в подальшому може бути легко змінене.

В цій статті хотілося б спробувати поставити питання НАТО у концептуальній площині, зачепивши ті глибинні пласти, роль яких насправді і є вирішальною. Грубо кажучи, ця стаття навіть не так про вступ до НАТО у вузькому сенсі, як про весь «євроатлантичний» вибір. Суто економічний аспект вступу до НАТО в даній статті не розглядатиметься, бо його потрібно висвітлювати в окремій роботі.

***

Одразу зазначимо принципову позицію – доручення до Альянсу є перш за все стратегічним вибором напряму розвитку держави. Зрозуміло, що вступ України у цю організацію якщо і відбудеться, то тільки через років десять, але сам факт декларації наміру долучитися вже означає остаточний вибір моделі держави.

Отже, що таке НАТО? Це військово-політичний блок, створений під час Холодної війни для забезпечення військової протидії радянському блоку. Холодна війна закінчилася, але НАТО продовжує існувати, тобто зараз є очевидним, що стратегічні завдання Альянсу не обмежувалися лишень створенням противаги СРСР і його сателітам.

На сьогоднішній день НАТО є структурою, яка забезпечує військову потужність проекту нового світового ладу, заснованому на тріаді: ідеології лібералізму, економічній системі спекулятивного капіталізму і політичній системі демократії.

Вступ до НАТО часто подається як «шлях до Європи», прийняття «європейських цінностей». Такі твердження можна сміливо піднімати на сміх – хоча б через те, що НАТО від самого моменту свого створення задумувалася як структура яка, крім усього іншого, буде стримувати військово-політичний потенціал континентальних держав Європи. Знищена і розірвана на шматки Європа після Другої світової війни вперше за тисячоліття перестала бути головним суб`єктом цивілізаційного розвитку, геополітичний центр ваги перенісся на колишні задвірки світу. І саме НАТО стало однією з гарантій неможливості європейського геополітичного відродження. В цьому плані дуже показовим є приклад Франції часів Де Голля, яка все ще хотіла бути великою державою, а не гвинтиком у механізмі, нав`язаному ззовні, і тому не мала ніякого іншого шляху, окрім виходу з військових структур НАТО.

Тепер про «європейські цінності», що нібито лежать в основі діяльності НАТО. Питання про цінності насправді є принциповим – адже вступаючи в Альянс, ми мусимо їх перейняти. Тут ми стикаємося з нав`язаною нам фарисейською формулою, що нібито європейські цінності – це цінності сучасного лібералізму. Більш брехливого пересмикування годі і шукати – нам усім намагаються вбити в голову, що європейськими цінностями є вся та маячня і скверна, яка століттями акумулювалася на маргінесах європейської культури, а потім вибухнула фонтаном нечистот у вигляді «буржуазних» і «пролетарських» «революцій» та антицивілізаційних по своїй суті ідеологій лібералізму і комунізму. Так от, НАТО керується орієнтирами саме цієї псевдоєвропейської пост-цивілізації, яка має з справжньою Європою дуже мало спільного. Сучасна ліберальна цивілізація не створила нічого, чим би дійсно можна було захоплюватися, якщо в ній і залишається щось здорове і прекрасне, то тільки лише як відголосок колишньої блискучої величі. І ми маємо усвідомлювати, що вступ до НАТО означає саме остаточне залучення до антинаціональної і саморуйнівної ліберальної цивілізації з усіма наслідками: втратою будь-яких амбіцій на самостійну роль в історії, а згодом просто розчинення у космополітичному і безнаціональному світі. Цілком закономірно, що за таку перспективу виступають відверті ліберали, але дуже дивно, коли подібні погляди пропагують ті, хто називає себе патріотами і навіть націоналістами. Очевидно, що тут ми маємо справу або з псевдонаціоналізмом, або ж з оманою, яку необхідно розвіювати.

Щоправда, треба зазначити, що Альянс не є згубним до тої міри, до якої ним є Європейський Союз – відверто ліво-ліберальна космополітична структура, яка створена ніби за ленінським рецептом «Сполучених Штатів Європи». Це пояснюється військовим характером НАТО, який забезпечує наявність хоча б окремих здорових тенденцій.

***

Коли перед Україною ставлять вибір «НАТО або Росія», нас цілеспрямовано заганяють у глухий кут, бо ні перший, ні другий шлях не є вигідним нам. Історія неодноразово доводила і доводить, що розривання між Сходом і Заходом для України – це шлях до розколу, руїни і занепаду. Українські державні формації тільки тоді були успішними, коли орієнтувалися не на Схід чи Захід, а будували власну геополітичну вісь Північ-Південь, згадаємо хоча б Київську Русь. Якщо українці не повірять у власну спроможність бути самодостатніми, то історія знову почне повторюватися.

На ідеї вступу до НАТО (чи євроатлантичної інтеграції загалом) і побудови ліберальної республіки ніколи не вдасться об`єднати українську націю (і слава Богу!). Якщо такий сценарій буде проштовхуватися, то це викличе лише продовження протистояння всередині суспільства і поглибить нав`язуваний нам розкол на Захід і Схід, що й потрібно усім недругам України, як на Сході, так і на Заході. Треба усвідомити, що потужна, соборна і самодостатня українська держава стоятиме усім поперек горла, в той час як розколота, слабка країна-сателіт – це саме те, що влаштує більшість світових гравців.

Найголовніша українська проблема – це зневіреність у власних силах. В той час як геополітичне становище України саме підштовхує до створення потужної держави, щонайменше регіонального лідера. Власна сильна армія і флот, а також відновлення ядерного статусу (замість іноземних військових баз на нашій території) – ось справжня гарантія безпеки для України. Вступаючи в НАТО, Україна автоматично відмовляється від претензій на великодержавність та власну історичну місію. Але для сьогоднішнього керівництва республіки такі аргументи не варті нічого – в них поняття навіть нема про якісь національні амбіції, головна мрія – поскоріше і подорожче продати комусь залишки українського суверенітету.

Ідея, яка дійсно зможе об`єднати Україну і зняти штучне напруження на лінії Схід-Захід – це ідея побудови великої і самодостатньої держави, яка б заперечувала ліберальні «цінності». Тільки так можна надати сенсу існування нинішній державі і об`єднати всю націю навколо неї. Донецького шахтаря і галичанина ніколи не об`єднає тема НАТО, а от ідея великої і сильної держави – так.

Андрій Іллєнко, 12.02.2007